України в найближчих планах ЄС немає
Комісія Європейського Союзу оголосила, що пришвидшить підготовку до початку переговорів із Латвією, Литвою, Румунією, Болгарією й Словаччиною щодо їхнього членства в ЄС, повідомило АП. Отже, колишній соціалістичний табір разом із балтійськими республіками екс-СРСР неухильно наближаються до Заходу, тоді як Україну просять не турбуватися про це навіть у віддаленій перспективі.
Дмитро Кублицький, консультант Міжнародного центру перспективних досліджень, так прокоментував кореспондентці «Дня» Наталі ВІКУЛІНІЙ відносини України та ЄС: «Київ не запрошують до Євросоюзу з кількох причин. По-перше, в нашій країні немає очевидного прогресу в здійсненні успішних ринкових реформ. Як відомо, ЄС не благодійна організація, бідні родичі їй не потрібні. По-друге, в Україні не все гаразд із демократичними перетвореннями — на цьому весь час наголошує Рада Європи. З цим можна сперечатися, але критика є показовою, і на думку РЄ зважає Євросоюз. По-третє, європейська інтеграція розглядається Україною лише як зовнішньополітичний чинник. Ані для українського уряду, ані для регіональних структур, ані, тим більше, для українського суспільства інтеграція в Європу не стала об’єднувальним чинником. Взагалі, говорити про чітку політику ЄС щодо України ще занадто рано — стратегія цієї організації «в київському напрямку» лише в стадії вироблення. Звичайно, левова частка відповідальності за надто повільний рух України в Європу лежить на нас самих».
З країнами, які мають складати «першу хвилю» розширення Євросоюзу, — Польщею, Чехією, Угорщиною, Естонією, Словенією й Кіпром — переговори про їхнє приєднання до ЄС почалися ще восени. П’ять інших держав Комісія ЄС кваліфікує як «політично та економічно менш готові», хоча в приватних розмовах багато дипломатів відзначали, що Словаччина, особливо по закінченні ери Мечьяра, виглядає значно просунутішою економічно не лише за Болгарію чи Румунію, а й за деякі країни «першої хвилі». Узагалі ж, як мовиться в заяві Комісії ЄС, різниця в готовності (за станом законодавства, за політичною ситуацією) різних центральноєвропейських держав до вступу до Євросоюзу не є суттєвою.
Чітких дат вступу перших членів до ЄС не називає ніхто, очікується, що процес розширення відбудеться з 2003 до 2006 року. Хто й коли саме стане першим «незахідним» членом ЄС — поки що невідомо. Поляки, зокрема, вже сьогодні побоюються, що їхні перспективи дещо віддаляються, як доводилося чути у варшавських владних коридорах.
Проте загалом новини з Брюсселя свідчать, що більшість постсоціалістичних країн вже сьогодні мають абсолютно інші проблеми, ніж ми. МЗС України любить посилатися на те, що коли підписувалися договори про асоціацію з ЄС нинішніх країн-кандидатів на вступ до Союзу, то ситуація в них була не кращою за сьогоднішню українську. Власне, непрямо наявність «подвійних стандартів» не відкидає ніхто, але ж кожна з одинадцяти країн—претендентів на вступ до ЄС усі останні десять років не лише говорила про бажання інтегруватися до Союзу, який уособлює перш за все нормальне життя. Там проводилися непопулярні економічні реформи, там вироблялися чіткі правила політичних баталій, там законодавство приводилося у відповідність до європейських вимог, там не виникало жодних суперечок між своїми лівими та правими — вступати до Європи чи до союзу з Росією. Навіть знаючи, що все це відбувалося, відбувається й відбуватиметься не без пильного нагляду та реальної допомоги Заходу, відчуваєш, що принаймні останні сім років ніхто й нам цього робити не заважав. Зрештою, хоча б за асоційоване членство в ЄС українська дипломатія обіцяла поборотися, якщо звичайно, свої ж не завадять. Та й колишні братні країни обігнали нас поки що лише в перегонах за місце в черзі.
