Урок білоруської

Володимир Гончарик — колишній кандидат у президенти, лідер Федерації профспілок Республіки Білорусь. Він програв з істотним відривом від нинішнього глави держави Олександра Лукашенка. Надати докази масштабної фальсифікації чи все-таки визнати, що потрібні для перемоги відсотки Лукашенко набрав сам, — це зараз найактуальніша дилема білоруської опозиції. Лукашенко, до речі, дуже образився на профспілкового лідера. Він нарікав під час своєї першої «тріумфальної» прес- конференції, ось, ліберал-демократ Сергій Гайдукевич (ще один президент, який не відбувся) визнав результати виборів і навіть привітав переможця. А Гончарик, мовляв, чинить не по-чоловічому. Гончарик — сьогодні фігура у Білорусі дуже відома, особливо в опозиційних колах. Саме його обрали єдиним кандидатом від широкої громадської опозиції. Але, схоже, занадто пізно. Викриття «лукашенківського режиму» та звинувачення у причетності білоруського керівництва до зникнення опозиційних політиків додали Гончарику більше проблем, ніж політичних балів. Про свою поразку, про плани на майбутнє і про деякі аспекти ситуації в Білорусі Володимир Гончарик — в інтерв’ю газеті «День».

— Володимире Івановичу, чи готові Ви визнати перемогу Олександра Лукашенка?

— Я не можу її визнати через такі обставини. По-перше, була дуже брудна передвиборна кампанія. По-друге, під час підрахунку голосів явно не обійшлося без фальсифікацій. Лукашенку додали не менше тридцяти відсотків, враховуючи дострокове голосування, коли у примусовому порядку примушували прийти на виборчі дільниці студентів, робiтникiв. Проголосувало, до речі, достроково не 14%, як повідомили офіційно, а відсотків тридцять. Під час підрахунку мені занижували кількість голосів, йому завищували. За нашими оцінками, результати виборів повинні були бути приблизно 40% — у мене і 46% — у нього. Величина помилки плюс- мінус 2%. Якби Лукашенко виграв чесно, я б його першим привітав. Зараз він мені говорить, що я повинен чинити як чоловік. Учора по РТР, захлинаючись, ведуча говорить: не можна ж сфальсифікувати 80%. Якраз можна. Це приблизно те ж, що робив Геббельс: чим жахливіша брехня, тим більше у неї вірять.

— Ваші подальші дії?

— Зараз ми пройдемо правовий етап вирішення питання. Подали заяву в Центрвиборчком з опротестуванням результатів виборів. Далі — суд. Хоч рішення і першого, і другого я знаю наперед, тому що і ЦВК, і суд у нас підконтрольні Лукашенку. Але мені треба показати свою незгоду, інакше мене б звинуватили у бездіяльності. Спробуємо ще засідати штабом. Хотіли б провести повторний підрахунок голосів, особливо у Мінську. Там Лукашенко ніяк не міг перемогти. Результати повинні були бути цілком іншими — за мене 57% і за Лукашенка — 30%. Далі — робота. Для мене дуже важливо зберегти єдність демократичних сил. Будемо проводити консультації з політичними партіями, громадськими організаціями. Я зараз визначаюся, залишитися керівником профспілок чи ні, але у політиці в будь-якому випадку залишуся. Режим Лукашенка все одно не зможе довго проіснувати.

— Якими методами ви хочете боротися з Лукашенком?

— Згідно із законом він може керувати країною п’ять років. Але я не виключаю дострокових виборів. Якщо політика нинішньою владою буде проводитися у такому ж руслі, то соціальне напруження неминуче. Звичайно, треба не допустити настроїв, що ось, мовляв, поразка, не зміг перемогти… Перемога є в одному — більше людей прокинулося, Лукашенко втратив довіру більшості молоді. По суті, він залишився з пенсіонерами та сільськими жителями. Наша стратегічна мета — об’єднувати демократичні сили в Білорусі і не допустити розколу. На цих нам організаційно вдалося зробити те, чого не сталося в Україні та Росії.

— Чи є ви прихильником радикальних політичних змін?

— Взагалі-то я стою більше на позиціях соціал-демократів. Для мене важливіші парламентські форми політики. Звичайно, нам треба аналізувати прорахунки. Але в принципі, вважаю, на 90% ми зробили все, що могли. Не змогли тільки протистояти адміністративному ресурсу.

— Чого вас навчили вибори?

— Треба більше працювати з людьми. У мене було дуже багато зустрічей, великі аудиторії. Не треба боятися відповідати на найбільш гострі питання. Є група людей похилого віку, яких вже нічим не переконаєш. У них таке розуміння: лише б не було війни та на столі лежав шматок хліба. Через п’ять років, думаю, буде зовсім інша ситуація — буде вибирати молодь. Сьогодні ж вибирали старі.

— Чи погодилися б ви співпрацювати з Лукашенком в інтересах держави?

— Я розрiзняю поняття держава і суспільство. Я вже співпрацював з Лукашенком. В опозицію прийшов не відразу, стояв на позиціях соціального партнерства, розв’язання проблем спільно з урядом, парламентом, президентом. Але з цією людиною жодне партнерство неможливе. Я гадав, він не стане концентрувати всю владу у своїх руках, думав, принесе якусь користь. Потім почали псуватися стосунки між нами. Як з ним працювати, я не знаю. У нього своє бачення державного устрою, відносин з громадськими організаціями, партіями, профспілками. Хоче, щоб все було підконтрольним.

— Чи давно ви в опозиції?

— З минулого року, коли було рішення замінити профспілкових народних лідерів. Мені було запропоновано поїхати з країни послом. Я відмовився. Потім у нас відбувся з’їзд, на якому було прийняте рішення про необхідність зміни соціально-економічної політики. Це автоматично означало, що я повинен боротися за втілення прийнятого рішення. Природно, піти від президентських виборів у мене вже не було можливості.

— Ви відносите Лукашенка до категорії поблажливих чи злопам’ятних людей?

— Злопам’ятних і мстивих. Я не виключаю якихось дій по відношенню до себе. Є матеріали, які підтверджують наміри влади щодо політичної розправи зі мною. Лукашенко хоче перекласти всі біди на мене, починаючи від того, що зникли люди, що я розкрив таємницю слідства, передав матеріали, що перешкоджаю союзу з Росією, що я дуже прозахідний. Все це, звичайно, нісенітниця… Лукашенко йде на крайнощі, у його словах немає відтінків. Ти і націоналіст, і фашист…

— Чи буде мати якесь продовження історія з «ескадроном смерті»?

— Будуть, звичайно, замовчувати, як і досі. Будуть говорити, що все неправда. Ось вже кажуть, що Захаренко (колишній міністр внутрішніх справ, який пропав безвісти. — Ред. ) живе чи то у Франції, чи то у Німеччині. Але будуть ще матеріали, є люди, які знають багато, але бояться. Це заслуга Лукашенка: створена система тотального страху.

— У чому секрет живучості білоруської опозиції?

— Опозиція — означає інша точка зору. Все питання полягає у тому, наскільки вона організована. Своєю політикою Лукашенко зумів об’єднати опозицію. Він сприяв цьому. Якщо у нас об’єдналися такі різнополярні сили, як комуністи та представники Народного фронту, то це вже багато про що говорить.

— Чи допускаєте ви фінансування політичних сил ззовні?

— Про це говорилося щодо нашої опозиції. Але тут напівправда. Були гранти, але вони йдуть на підтримку незалежної преси. Фінансування політичних партій, громадських організацій я просто не знаю. У той же час держава сама повністю фінансує таку організацію як Білоруський патріотичний союз молоді. Якби опозиція дійсно отримала $800 млн., як говорить Лукашенко, то його б давним-давно вже не було… Ще до виборів. Було б створено таке протистояння у суспільстві, що він добровільно пішов би.

— Ви здаватися, звісно, не збираєтеся?

— Ні, звичайно.

P.S. Автор висловлює вдячність Мiжнародному Фонду «Відродження» за підтримку поїздки у Білорусь.