УСВIДОМЛЕННЯ БIДНОСТI
З бідністю вирішили боротися на державному рівні. Йдеться про комплексну програму забезпечення реалізації Стратегії подолання бідності, яку в серпні цього року було затверджено Президентом. Програма розрахована на 8 років (з 2001 по 2009 рік), її виконання дозволить знизити офіційний рівень бідності на 5%. Проект складається з трьох етапів та «спрямований на забезпечення працездатному населенню умов для самостійного розв’язання проблеми підвищення власного добробуту, збалансування попиту та пропозиції на ринку праці та запобігання безробіттю».
Кожен етап характеризується великою кількістю запланованих показників. Наприклад, до 2005 року рівень граничної бідності з нинішньої позначки у 14,7% переміститься на 8%, а до кінця дії програми рівень бідності серед населення замість сьогоднішніх 26,4% становитиме 21,5%. Стратегією також передбачене підвищення зайнятості населення, збільшення прибутків від трудової діяльності, що у свою чергу повинне буде спричинити розвиток підприємництва, а також більшу підтримку незахищених верств населення.
Усвідомлення проблеми — уже істотний крок на шляху до її вирішення, говорить завідуюча секретаріатом Комітету ВР з питань праці та соціальної політики Катерина Михайленко, одночасно зазначаючи, що «скромність» встановлених у ній параметрів не може реально покращити ситуацію. Основне завдання програми — це забезпечення можливості працевлаштування населення та, відповідно, зниження рівня безробіття, що вже знизить навантаження на бюджет, на соціальні виплати малозабезпеченим, незалежно від того, якими будуть їх кількісні показники.
Голова профспілок України Олександр Стоян у інтерв’ю Інтерфакс-Україна також сказав, що може позитивно оцінювати тільки саму постановку проблеми, але не проект програми, оскільки не бачить, яким чином вона буде реалізовуватися. Зокрема, він підкреслив, що, проаналізувавши соціальні гарантії, передбачені у держбюджеті на 2002 рік, побачив, що «нічого там не буде на подолання бідності». Крім того, у Стратегії визначено, що порогом бідності є сукупний прибуток громадянина, який нижчий рівня 56,7% від прожиткового мінімуму. Але на 2002 рік прожитковий мінімум для працюючих людей встановлено у розмірі 362 грн., таким чином, поріг бідності становить 176 грн. Виходить, додав О.Стоян, що уряд пропонує наступного року встановити мінімальну зарплату, нижчу за порiг бідності.
Однак очевидно, що головне завдання програми — не стільки «виписати» різноманітні «риси», скільки зробити так, щоб ті, хто може працювати, могли легально заробляти — на життя, а не на виживання. Заввідділом соціальних експертиз Інституту соціології Юрій Саєнко вважає, що функція програми з подолання бідності повинна бути регулюючою та коректуючою, а не визначальною, оскільки вона, по суті, може бути тільки тактикою, а не стратегією. «Ця програма повинна йти не попереду могутньої економічної програми, а за нею, тому я вважаю, що її розробка і затвердження трохи передчасні», — говорить Ю. Саєнко.
Крім цього, вона повна невідповідностей: з одного боку Верховна Рада встановлює межу малозабезпеченості у 344 гривнi, а з іншого — межу бідності у 147. Логічно виникає запитання: до якої категорії віднести тих людей, які знаходяться між цими показниками».
На його думку, проблему бідності треба вирішувати навіть не на державному рівні, а на регіональному. Крім цього, необхідно прислухатися до думки і даних соціологів, оскільки дуже часто оцінки явища населенням та статистичні показники істотно розходяться. Згідно з проведеними дослідженнями, бідними себе вважають 70% населення, тоді як офіційний показник — близько 27%.
У той же час керівник відділення економіки праці, демографії та рівня життя Інституту економіки НАН України Дем’ян Богиня впевнений, що затвердження даної програми є своєчасним кроком, оскільки рівень життя у нашій країні вже сам по собі змушує до того, щоб «бити тривогу». Протягом останніх років питома вага зарплат та пенсій скоротилася у 4 рази. Але все ж експерт виділив цілий перелік недоліків проекту програми. Насамперед, з його слів, він не враховує специфіку перехідного періоду, в якому знаходиться зараз наша економіка, а також те, що останнім часом окреслилася чітка тенденція до збільшення поляризації у прибутках населення (головне, щоб прибутковий дисбаланс виправлявся не за рахунок зменшення прибутків багатих, а за рахунок збільшення прибутків бідних. — Ред. ). Найголовнішим недоліком програми, на його погляд, є її декларативність, а не дієздатність — вона не містить у собі комплексного підходу до подолання бідності та не виділяє шляхів підвищення ефективності реального сектора економіки.
Крім критики з усіх сторін, на програму чекають ще й фінансові рифи. Фінансувати її передбачається з бюджету, іншими словами, для реалізації доведеться або збільшити прибутки (а отже, податковий тягар для тих, хто ще легально працює), або урізати в якійсь частині витрати, що у контексті виборів, що наближаються, виглядає малоймовірною перспективою. І коли б стратегія боротьби з бідністю не перетворилася в чергове підняття, по суті, напівдекларативних рис бідності та мінімальних зарплат, не вирішивши головного: створення умов для добре оплачуваної праці тим, хто хоче працювати, та повноцінна допомога тим, хто через різні причини не в змозі працювати. Щоб бідність була усвідомленим вибором тих, хто не хоче працювати.
