Вечір «золотих» м’ячів

Остання поразка київського «Динамо» в Мадриді від місцевого «Реала» мала місце понад тридцять років тому. У березні 1973-го іспанці (тоді ще насправді іспанці) обіграли наших 3:0. Згадок про цю гру на сторінках мадридських газет мені в цю середу знайти не вдалося. Всі писали виключно про двобої 1999- го і 2000-го років, які закінчилися з рахунком 1:1 і 2:2. Не виключено, що нинішніх журналістів тоді ще не було на світі або вони були в такому ніжному віці, коли футбольні результати не запам’ятовуються. Це ж саме стосується й футболістів обох команд, які фізично не могли пам’ятати першої поразки «Динамо» у Мадриді. Тепер таких поразок маємо дві.

МАНДРАЖ ПО-ІСПАНСЬКИ

Немає часу зазирнути до словника й дізнатися, чи є в літературній мові слово «мандраж». Безвідносно до цього, не хвилюванням, не побоюванням суперника, не приголомшеністю атмосферою, а саме старим добрим «мандражем» відрізнялися дії київської команди у перші хвилини гри. І не скажеш, що хтось окремо аж занадто боявся сузір’я майстрів мадридської команди. Але в самій грі це було видно неозброєним оком. Наші аж занадто боялися помилитися, ніби лікарі-практиканти, яким вперше довірили скальпель. На відміну від згаданих практикантів, від нашого страху було страшно лише нам. Нашкодити в стані мандражу динамівці могли виключно собі. А чи варто було боятися?

У день гри квитки вартістю від 12-ти до 50-ти євро вільно продавались на стадіоні та у фірмовому магазині клубу «Реал» (Мадрид). До речі, «Реалом» свою команду ніхто в Мадриді не називає. Або «Мадрид» або «Реалмадрид» одним словом.

Недешеві як для Іспанії квитки охоче розкуповували українці, що живуть і працюють у Мадриді. Їх прийшло на гру кілька тисяч. Шкода, але об’єднати вболівальників «Динамо» не було кому, через що українці сиділи на так і не заповненому стадіоні купками по двадцять- тридцять осіб.

Та хоч як вони кричали «Динамо!», наші чемпіони ніяк не могли приборкати власний мандраж. Залишалось чекати, коли не дуже фізично потужні зірки «Реала» самі втомляться бити по наших воротах. Це сталося хвилин за двадцять після початку гри. Роналдо, Фігу, Зідан та Рауль перевірили майстерність Шовковського, яка в нашого голкіпера й капітана виявилась на місці. Причому Фіго втомився настільки, що вже в середині першої половини гри попросив заміну. Саме ця заміна й визначила результат.

ТОВСТИЙ І ТОНКИЙ

Ті, хто дивилися гру, не одне нехороше слово сказали про помилку Юссуфа, який віддав м’яча суперникам у моменті, коли «Динамо» вже перехопило ініціативу й почало атакувати. М’яча в Юссуфа «вкрав» Соларі, який замінив Фіго. Не такий зірковий, зате більш швидкий гравець втік від нашого півзахисту й вивів уперед Роналдо, який у свою чергу зробив передачу на Оуена. 1:0 — і кінець усім сподіванням. Чому кінець? Адже було ще море ігрового часу, за який «Динамо» могло забити не один, а набагато більше м’ячів.

Після серії перемог, здобутих динамівцями під керівництвом тренера Сабо, багато хто став вважатися в нас ледь не міжнародною зіркою. З подачі нашої преси динамівського бразильця Діого Рінкона у Мадриді вже чекали місцеві журналісти, аби познайомити країну із новою бразильською зіркою. Тим більше, що мовного бар’єру з іспанськими репортерами, на відміну від партнерів по команді, в Діого немає.

У день виходу інтерв’ю з нашим бразильцем усі подивилися гру, де на стороні Мадрида грав ще один бразилець — Роналдо. Колишній «феномено» і кращий гравець світу, а нині розтовстілий і не дуже швидкий форвард. І що ми побачили? Роналдо, нехай і товстий, виглядав набагато краще Діого Рінкона, який худіший за свого компатріота кілограмів на десять-п’ятнадцять. Те ж саме стосується інших мадридських зірок, втомлених футболом, титулами, славою та грошима. Майстерність рівня Зідана, Фігу чи Рауля неможливо розгубити. Рівнятися з названими людьми у вправності роботи з м’ячем динамівцям не було жодного сенсу.

Рецепт гри з висококласними майстрами відомий давно: висока швидкість, пресинг, гранична самовіддача. Чи було це в динамівців? Пресингу у виконанні «Динамо» ми практично не побачили. Навпаки: пресингували наших. Щодо швидкості, то для її підтримання слід грати тонко. Задуми ж наших футболістів були цього вечора товстими, як Роналдо, тому в атаці «Динамо» аж занадто часто помилялося. Звісно, могли забити. Та чи є це аргументом?

КОЛИ УДАЧА ВІДВЕРТАЄТЬСЯ

Запас везіння, відпущений новому-старому динамівському тренеру, мав коли-небудь закінчитися. І логічно, що закінчився він у Мадриді. Може, це й добре, що у ворота Касильяса не влетів «шалений» гол від динамівця. Бо тоді ми б знову проголошували компліменти команді та її тренеру Сабо, не помічаючи проблем. «Реал» на ці проблеми нам указав. Якщо з суперниками з меншою сумарною майстерністю гра «без півзахисту» проходила, то з легендарним суперклубом тактика забігань і довгих передач спрацювати не могла. Досвідчені суперники «читали» задуми наших гравців на два ходи вперед. Тим більше, що задумів особливих ні в Родольфо, ні в Юссуфа, ні в Щацьких, ні в Каддурі, ні в Діого не було й бути не могло. Єдиний у стартовому складі футболіст комбінаційного плану Гіоане був загнаний на правий фланг оборони, де бігав туди-сюди замість того, щоб конструювати атаки. Як і слід було чекати, проти позиційної оборони «варіант Сабо» не спрацював. Та ще й не пощастило.

Що робити? Посилатися на нещасливу долю й несприятливе розташування зірок, які не дали тому ж Клеберу забити гол і віддати результативну передачу? Чи, може, подивитись на гру команди об’єктивно та без емоцій? Очевидно, що вірність тренера обраній тактиці та групі виконавців цієї тактики не завжди доцільна. «Динамо» вміє не тільки «битися», але й грати у комбінаційний футбол. Ось тільки як сумістити фантазію Белькевича і Черната із непередбачуваністю Клебера чи Юссуфа?

ВСЕ СПОЧАТКУ

У результаті мадридського відрядження все, що було здобуто динамівцями в перших двох турах, якщо не пропало, то знецінилося. Обігравши вдома «Рому», німецький «Байер», власне, як і «Реал», наздогнав «Динамо». Тепер у трьох команд по шість очок, а із групи виходять тільки дві. На цьому тлі вирішальне значення набуває наступна гра з «Реалом». Тепер уже в Києві за два тижні. Видається, що чемпіонам України буде грати не легше, ніж у Мадриді, а навпаки. Що не кажіть, а у складі «Реала» одразу чотири діючі володарі «Золотого м’яча» кращому футболісту Європи. Вдвічі більше, ніж у всього нашого футболу за всі часи. Тим почеснішою може бути перемога.