Велика кавказька війна

Бліцкриг, на який сподівався президент Саакашвілі, зазнав краху. Та й розраховувати на нього особливих підстав не було. Припущення, що ліберали навколо Дмитра Медведєва зможуть стримати войовничих силовиків в оточенні Володимира Путіна, виявилося ілюзорним. Відступити на Кавказі — це не для сучасного російського істеблішменту, що розбагатів за рахунок високих цін на енергоресурси. Народу треба було наочно продемонструвати, що навкруги вороги, порох слід тримати сухим, непереможна й легендарна після ганьби 1990-х рр. цілком здатна його захистити. Це байдуже, що противник не зовсім сильний. Адже за його спиною віроломний Захід і його підручні в особі України, Ізраїлю й подібних. Як сказано в заяві МЗС Росії, «Українська держава, яка останнім часом азартно озброювала до зубів грузинську армію, тим самим прямо заохочуючи керівництво Грузії до інтервенції й етнічних чисток у Південній Осетії, не має жодного морального права повчати інших і тим паче претендувати на свою роль в урегулюванні». Можна подумати, що важке озброєння південноосетинських, так само, як і абхазьких, сепаратистів з’явилося з повітря, а не було доставлене з Росії. Тож іще не зрозуміло, хто насправді «азартно озброював» тих, хто фактично влаштував грандіозну провокацію, результатом якої стали кровопролитні бої, загибель людей і руйнування міст і сіл.

Найбільше брешуть на війні й після полювання. У цьому в черговий раз довелося переконатися після передач російських телеканалів. Скільки благородного гніву було спрямовано на «злочинне грузинське керівництво», війська якого артилерійським вогнем по площах зруйнували Цхінвалі. А хто розказав, що так звані ополченці влаштовували вогневі точки в житлових будинках і на інших цивільних об’єктах? Це тактика не військових, а терористів, які перетворюють жінок, дітей і старих на живий щит. А коли грузинські війська ліквідовували ці вогневі точки, то з екранів телевізорів лунав нестямний крик і проливалися крокодилові сльози про сотні загиблі. Особливо смішно виглядало приведення в бойову готовність кораблів Чорноморського флоту. Як з моря можна було рятувати цивільне населення Південної Осетії, розташованої за горами на відстані декількох сотень кілометрів? Але якщо припустити, що готувався десант на грузинське узбережжя або його обстріл, то Чорноморський флот готувався цілком логічно.

СЕПАРАТИЗМ МОСКОВСЬКОГО ВИГОТОВЛЕННЯ

Південна Осетія серед невизнаних державних утворень посідає особливе місце. Справді, знайдіть в її керівництві справжніх борців за самовизначення. Не можна ж дійсно ними вважати начальника місцевого КДБ Анатолія Баранова, який до призначення на Кавказ очолював ФСБ Мордовії, голова МВС Михайло Міндзаєв запозичений з такої ж структури Північної Осетії, міністр оборони Василь Лунєв раніше був військовим комісаром у Пермі, а секретар Ради безпеки Анатолій Баранкевич — колишній заступник комісара Ставропольського краю. Навіть прем’єр- міністр самозваного уряду Юрій Морозов навряд чи тягне на південноосетинського сепаратиста. Так, є там президент Едуард Кокойти, але ним просто розбавили, незручно все-таки. Але річ навіть не в національному складі. Це чинник другорядний, хоч і характерний. Важливо, хто цих людей туди направив. Усе керівництво Південної Осетії — це не просто російські ставленики, як, наприклад, в Абхазії або Придністров’ї, а людей направили до Цхінвалі для виконання спеціальних завдань. При цьому так звана незалежність їх не хвилює й не її відстоювати їх послали.