«Венеціанський захист»: хто, кого і від кого захищає?
Однак разом з тим ця оцінка висновків КС Венеціанської комісією є компромісною, оскільки рішення КС лише частково співпало з висновком. Варто нагадати, що Венеціанська комісія пропонувала затвердити ПАРЄ такі висновки: такий референдум не може безпосередньо міняти Конституції України; КС має вирішити — чи існують взагалі правові підстави для проведення референдумів на цій стадії імпламентації Конституції; схвалення у загальних рисах положень, винесених на референдум, руйнує баланс повноважень між Президентом і парламентом. Крім цього, європейські юристи висловлювали зауваження до змісту всіх питань, що виносяться на референдум, а моніторинговий комітет ПАРЄ пропонував поставити питання про виключення України з РЄ, незалежно від того, скільки питань буде винесено на референдум і які буде отримано на них відповіді.
Таким чином, очевидно, що рішення українського КС залишило невирішеними частину серйозних питань, з приводу яких у європейських юристів були претензії до України. З іншого боку, з переліку питань було виключено два пункти, які викликали найбільше претензій у органів Ради Європи, а рішення референдуму мали ще підтверджуватися Верховною Радою. Таким чином, для європейців було два шляхи: або домагатися того, щоб були прийняті до уваги всі їхні висновки щодо референдуму, або задовольнятися досягнутим. Очевидно, що другий шлях видався більш перспективним і конструктивним, ніж перший. Як і передбачалось багатьма аналітиками, органи Ради Європи зайняли позицію «стриманого критицизму». Так, підтримавши загалом рішення КС, європейські експерти зауважили, що «залишається надзвичайно проблематичним те, чи може цей референдум мати консультативний характер», а також той факт, що «схвалення винесених на референдум пропозицій приведе до порушення балансу повноважень між президентом і парламентом» (Інтерфакс—Україна).
Виходячи з усього цього, можна зробити висновок про те, що рішення підтримати присуд КС було швидше політичним, аніж правовим. Найвиразніше еволюцію поглядів експертів від «екстремізму» («аut Caesar, aut nihil») у бік «помірності апетитів» можна було простежити на прикладі «українського венеціанця», віце-президента Венеціанської комісії Сергія Головатого. Так, виступаючи за тиждень до оголошення висновків КС, він піддав досить жорсткій критиці всі питання, винесені на референдум, зазначивши, що у європейських експертів було безліч претензій до них. Однак відразу ж після оголошення рішення КС він заявив, що чотири питання, які залишилися, «не мають практично ніякого значення». Зрозуміло, що подібний «ентузіазм» пояснюється тим, що всі питання референдуму, підтримані населенням, вимагають законодавчого забезпечення з боку Верховної Ради. Враховуючи специфіку питань, винесених на референдум, і неможливість у даний час набрати 300 депутатських голосів, необхідних для внесення поправок до Конституції, швидка й ефективна законотворчiсть парламентарів у цьому напрямку, на думку Головатого, дуже малоймовірна. Тому «венеціанці» визнали за краще підтримати рішення КС, при цьому заявивши про свою особливу позицію. Таким чином, Венеціанська комісія прийняла «компромісний варіант».
Тим часом, саме питання про те, наскільки виправданим було рішення органів РЄ скласти власну думку про процеси, що відбуваються у конституційно-правовому полі України, як і раніше, залишається відкритим. До оголошення рішень КС багато хто із провідних українських політиків негативно оцінив діяльність органів РЄ, які займаються вивченням ситуації навколо референдуму — моніторингового комітету і Венеціанської комісії. Можна нагадати, що Президент Кучма назвав «неетичним і некоректним» прийняття моніторинговим комітетом ПАРЄ рекомендації щодо референдуму до рішення КС. Перший віце- спікер Віктор Медведчук заявляв, що вважає неприпустимим втручання європейських структур у внутрішні справи України. На його думку, прийнявши рекомендації щодо референдуму до висновків КС, монiторинговий комітет «виявив неповагу» до України, її законодавства і до всіх її громадян. Віце-спікер Степан Гавриш також зазначав, що висновки Венеціанської комісії є втручанням у внутрішні справи суверенної України і чинять тиск на КС.
Не вдаючись до розгляду суті цих заяв, можна зазначити лише про дивну «вибірковість» політичної еліти України у захисті суверенітету і вияві національної гордості. Зокрема, визнаючи недосконалість своїх економічних інституцій, Україна багато разів отримувала кредити Заходу (при цьому без особливих претензій виконуючи вимоги, необхідні для отримання цих кредитів) і подібна практика аж ніяк не розцінюється як втручання у внутрішні справи та порушення суверенітету. При цьому українське керівництво багато разів підкреслює, що не має наміру відмовлятися від подібної практики надалі. Тоді цікаво, чим викликана така нервово-хвороблива реакція на те, що органи організації, повноправним членом якої є Україна, вирішили перевірити, наскільки виконуються зобов’язання, добровільно прийняті на себе нашою країною при вступі до РЄ?
Як показали висновки КС, сумніви європейців з приводу того, що все, що відбувається у конституційно-правовому полі України, є правомірним, були виправданими. Тим більше дивним дисонансом прозвучала заява глави Центрвиборчкому Михайла Рябця після оголошення висновків КС. Зокрема, пан Рябець заявив, що проведення референдуму — «внутрішня справа будь-якої держави, і не мають втручатися до цього процесу навіть такі шановні організації, як Венеціанська комісія і Рада Європи». Він також сказав, що йому, як громадянинові України і як главі Центрвиборчкому «соромно, що процеси там ініціюються звідси». Останнє взагалі незрозуміле, оскільки оцінка органами Ради Європи неоднозначних процесів, які відбуваються у країнах — членах РЄ — звичайна практика. Саме з цією метою і було 1990 року створено Венеціанську комісію — експертний орган РЄ з конституційного права. Крім того, чому має бути соромно за європейців — адже це не вони придумували питання для референдуму (частина з яких, згідно з вердиктом КС, суперечить Конституції), створювали ініціативні групи, реєстрували їх і збирали підписи. Може, логічніше було б соромитися за недосконалість вітчизняного законодавства, яке дозволяє винести на всенародне обговорення питання, які прямо суперечать Конституції? Ще раз можна нагадати, що і КС, і Венеціанська комісія були солідарними у визнанні того, що 1-ше і 6-те питання референдуму суперечать Конституції.
І все ж об’єктивно позитивним можна назвати той факт, що висновки КС і найбільш авторитетного органу європейського конституційного права багато у чому співпали. Це свідчить про те, що Україна повільно, не без метань, та все ж наближається до європейських норм і стандартів. Очевидно, що на цьому шляху треба Україні «підтягатися» до європейського рівня, а не європейським структурам винаходити якісь спеціальні норми і правила для «перехідної української демократії». Крім того, Україна уникла небезпеки бути виключеною з РЄ — однієї з небагатьох європейських організацій, повноправним членом яких є наша країна. Навряд чи треба доводити, що при подібному розвитку подій, перспективи інтеграції у Європу навряд чи стали б ближчими. Таким чином, цей приклад дозволяє сподіватися на те, що у подальшому у разі виникнення протиріч між європейськими структурами та Україною «відкриватимуться двері для вирішення проблем на основі консенсусу».
