Перейти до основного вмісту

Від Петра до Володимира: «вікно» стає VIP-вітриною

30 травня, 00:00

Сьогодні в «Північній столиці» Росії — Петербурзі — кульмінація торжеств, пов’язаних з відзначенням 300-річчя заснування міста. Для участі в торжествах на запрошення президента Росії Володимира Путіна до міста прибувають президенти, прем’єр-міністри — глави держав і урядів 45 країн світу. Вперше після іракської війни відбудеться зустріч між Путіним і президентом США Джорджем Бушем, а також зустріч Путіна з усіма лідерами країн-членів ЄС. Відбудеться неформальний саміт СНД. «Інший полюс» уособлює собою Ху Цзіньтао, лідер КНР. Після чого життя в місті, як очікується, повернеться до нормального стану, і петербуржцям дозволять знову ходити вулицями й милуватися мостами та каналами білої північної літньої ночі. «Головний петербуржець» Путін на той час перейматиметься вже іншими державними справами.

Що таке торжества петербурзького ювілею? Спроба представити Росію з «парадного входу» за допомогою ще однієї «потьомкінської дєрєвні», чи ж продемонструвати світу потугу, що народжується на очах? Очевидно, що свято в першу чергу призначене не для самих петербуржців, яких чемно попросили перечекати святкові дні, поки не поїдуть VIP-гості. Символічним виглядає й те, що цар Петро Великий прорубав «вікно до Європи», ювілей якого так пишно святкується, на відвойованих у Швеції землях, де в умовах, далеких від тогочасних європейських, гинули тисячі будівельників.

Навряд чи буде помилкою припущення, що сьогодні буде сказано дуже багато слів про необхідність тісної співпраці в боротьбі з тероризмом, поглиблення економічної співпраці, знаходження тих моментів, які об’єднують, а не розділяють. На саміті СНД очікується, що обговорюватимуться «політичні питання». Серед них, як повідомляє Інтерфакс з посиланням на речника МЗС Росії — інформація про хід розробки угоди Білорусі, Казахстану, Росії і України про створення єдиного економічного простору, а також роз’яснення стосовно модальностей приєднання зацікавлених країн СНД до цієї інтеграційної ініціативи.

Очікується, що саме від 300-річчя Петербурга почнеться відновлення відносин по лінії Буш — Путін. Цілком ймовірно, що згодом будуть додані нові акценти до діалогу ЄС — Росія (може йтися й про зміни у візовому режимі, і про створення якогось інтеграційного механізму тощо). Сьогодні йдеться про те, що Росії надано шанс продемонструвати себе успішною великою державою — отже, Захід сигналізує, що в цьому зацікавлений, незважаючи на безліч нюансів. Для Путіна ж успіх 300-річчя його рідного міста може стати черговою підвалиною до успішної президетської кампанії, початок якої вже не за горами. Росія ж отримує блискучу парадну вітрину, яка жодним чином не репрезентує країни — проте сьогодні йдеться не про це.

КОМЕНТАР

Александер РАР, директор програм Німецького товариства зовнішньої політики, Берлін

Можна сказати, що це — «потемкинская деревня». Але при цьому святкування 300-річчя Петербурга для Путіна — це дуже великий шанс поставити власні завдання, наблизити Росію до європейських процесів, використати унікальну історичну можливість прийняти всіх світових політичних лідерів у Петербурзі. Санкт-Петербург слугує для Путіна вікном в Європу. Нехай навіть за того, що за старою російською традицією людей попросили виїхати на дачі та не з’являтися у місті.

Я думаю, що за всім цим стоїть, по-перше, бажання повторити те, що свого часу зробив Петро Великий: бажання вдихнути у Петербург нову силу й енергію, відродити місто як міст між Європою та Росією. Адже якби не було цього святкування, то важко було б залучити президента Буша та інших світових лідерів. І по-друге, за цим може відчуватися бажання поступово відновити Петербург як столицю Росії.

Що стосується політичного наповнення святкування, то це буде перший такий саміт після війни в Іраку. І Росія зможе себе представити як переможець у ситуації, що склалася навколо цієї війни. Росія вийшла з цієї ситуації «чистою», і американці тепер простягають їй руку, в той час як Німеччину, як уже йшлося, вони збираються ігнорувати, а на Францію збираються «чинити тиск».

Якщо Буш і Путін зможуть домовитися про продовження антитерористичної операції, то за цим буде дана підтримка російським реформам. Американцям потрібна Росія. І вони продовжуватимуть спілкуватися з Путіним, начебто й не було лютого 2003 року (коли виявилися розбіжності між Москвою та Вашингтоном з приводу війни в Іраку). Зрозуміло й те, чого хоче Путін від Європи, — йому потрібен безвізовий режим.

Усі такі саміти є неформальними, і рішення приймають за лаштунками. Але я думаю, що його проведення — це дуже великий успіх для Путіна, такого успіху в нього більше може й не бути.

На запитання, яким чином Росії вдалося досягти такого до себе ставлення, можна відповісти так — чисто економічним шляхом. Росія, на відміну від України, має природні ресурси, і треба тільки відкоригувати курс реформ, дати їм правильний напрям. Це почали робити, і на Заході виникло відчуття, що нехай і з проблемами, але щось іде у потрібний бік. І що в Росії можна заробити величезні гроші. Олігархи вже готові ділитися із західними компаніями. Цього, щоправда, не можна сказати про газовий консорціум. Тут справа, схоже, в тому, що «Газпром» ще не до кінця приватизований, відчуваються приховані інтереси держави, і в ці інтереси не входить впускати туди іноземний капітал.

Україна могла б досягти такого ставлення Заходу до себе тільки через радикальніше відкриття своїх ринків для західних компаній. Росія, на відміну від України, може собі дозволити певне гальмування реформ. Тому Україні слід рішучіше і радикальніше змінювати законодавство, приймати рішення про розділ багатств із західними компаніями. Через зрозумілі причини українські олігархи до цього ще не готові. Але інакше буде дуже важко.

P.S. «День» вітає політолога Александера РАРА з врученням йому найвищої нагороди Німеччини (Федеральним Хрестом) за заслуги у налагодженні відносин із Росією та країнами СНД.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати