Від вінків до капелюшків

Як підкреслюють організатори заходу, у кожній країні носять свої, особливі головні убори, які вирізняються розмаїттям за формами, колоритом, матеріалами, з яких зроблені. Це все зумовлено соціальними, майновими, кліматичними та обрядовими особливостями.

На майстер-класі в НЦНК «Музей Івана Гончара» своїм досвідом виготовлення головних уборів, а також вив’язування наміток та хусток поділяться наукові працівники з Національного музею народної архітектури та побуту України, Музею українського народного декоративного мистецтва, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського, а також Віра Наконечна (м. Філадельфія, США) — мисткиня, яка займається реконструкцією українського народного вбрання і зокрема головних уборів у діаспорі.

Нагадаємо, окремо серед головних уборів українських жінок виділяються дівочі вінки. У старі часи молодим дівчатам дозволялося носити зачіску неприкритою, на відміну від заміжніх жінок, та прикрашати її квітами і стрічками.

Наприкінці весілля, коли відбувався обряд покривання, на молоду одягався жіночий головний убір, що відділяло веселе, безтурботне дівоцтво від жіночої долі. Одним із найдавніших таких уборів вважаються намітки — головні убори рушникового типу з прикрашеними тканням або шитвом кінцями, обруси, плати прямокутної форми, які вже пізніше трансформувалися у простіші в користуванні прямокутні та квадратні хустки. Кожен регіон України мав свої способи вив’язування наміток. Найдовше вони побутували і найбільше збереглися на Поліссі.

Процеси глобалізації виявляються у різних сферах життя, а в одязі особливо. Нині часу на вив’язування наміток немає, і на заміну складним уборам прийшли прості у вжитку хустки квадратної форми. Свій початок вони ведуть від моди на ношення перських шалей та хусток, які поширилися в Російській імперії завдяки мануфактурам француза Гійома Луї Терно (200 років тому). Тернові хустки названі так само на його честь, і не мають нічого спільного з рослиною терном. Це фабричні вироби з тонкої вовни з квітковим або східним малюнком («турецькі огірки»), який наносився на тканину за допомогою вибійки. Вибійчані хустки імітували набагато дорожчі перські, індійські шалі, виготовлені вручну за допомогою багатоколірного жакардового ткання, батика або вишивки...