«Вiдлига»-2

З тієї самої пори, коли президент Джордж Буш запросив до себе на техаське ранчо президента Росії Володимира Путіна, американські та російські медіа багато повідомляли про очікування. Перш за все, світ очікує від двох лідерів заяви про скорочення ядерних арсеналів. Буш уже навіть кілька разів заявив, що піде на таке скороченя незалежно від того, що скаже Путін. Та все ж таки саме Путін має першим дізнатися, скільки й чого планують скоротити Сполучені Штати. Ще більше Вашингтон турбує подальший хід переговорів навколо Договору про протиракетну оборону і створення американської національної системи протиракетної оборони. Ці два елементи можуть створити цілком нову ситуацію в галузі глобальної безпеки, причому ця ситуація буде новою за будь-якого результату переговорів. Коли Буш іще тільки направляв запрошення Путіну, ще не йшлося про співпадіння в часі проблем стратегічної безпеки та міжнародної боротьби з тероризмом. Відтепер ця ув’язка, схоже, змінила саму атмосферу переговорів, що вплинуло й на позиції сторін. Хоча говорити про взаємні поступки Вашингтона та Москви було б іще явно передчасним.

Однак саме від результатів цієї зустрічі великою мірою залежатиме, наскільки серйозно можна говорити про зміни в самому кліматі міжнародних відносин. Мається на увазі подолання ідеології холодної війни, виграти від чого зможуть не тільки Сполучені Штати та Росія. Що, в свою чергу, може позитивно вплинути на позиції України в світі.

Сам факт домашньої зустрічі між президентами може свідчити, як вважає багато експертів, про спільне бажання обох країн принаймні знайти точки дотику для створення психологічно нової ситуації в світі. При цьому сама по собі тематика договору 1972-го року і національної системи ПРО США в світлі спільної антитерористичної боротьби вже може й повинна мати принаймні не першочергове значення. Все вказує на те, що протягом трьох днів переговорів сторони виходитимуть саме з цього. Зокрема, в інтерв’ю для російської преси напередодні самміту президент Буш чи не вперше заявив, що «велика організація» (НАТО. — Ред. ) повинна «подивитися іншими очима на Росію». Буш при цьому заявив, що його роль — допомогти НАТО подивитися на Росію як на друга.. Що, можливо, можна розцінювати як певного роду першу відповідь на висловлене раніше Путіним бажання переглянути можливість відносини між Росією та Альянсом — аж до обговорення можливих принципів вступу Росії. Будь-які перші позитивні зрушення на цьому полі відкрили б для України більш широкі, ніж досі, перспективи для співробітництва iз Заходом в цілому і НАТО зокрема, і питання б уже полягало в тому, наскільки вона зможе їх використати.

Одночасно два президенти таким чином могли б дати поштовх не лише справжній реформі всієї структури глобальної безпеки, але й реальному залученню як Росії, так і України до процесів глобалізації. Не кажучи вже про те, що в такому разі НАТО дійсно отримує шанс стати загальноєвропейською структурою безпеки. Кращого початку, ніж спроба переведення міжнародної антитерористичної коаліції, яка сьогодні існує здебільшого на папері та у словах, у реальний простір, знайти важко.

У свою чергу, в разі започаткування реальної співпраці заради світової безпеки дискусії навколо протиракетної оборони дійсно втрачають першочергову актуальність. Власне, президент Путін іще за тиждень до переговорів з Бушем давав зрозуміти, що Москва може погодитися на більш гнучкий підхід до договору 1972-го року, який унеможливлює проведення ряду випробувань. Для Вашингтона ж найбільш бажаним компромісом було б формальне збереження цього договору, на чому наполягає Росія, але за умови перегляду ряду його положень. Москва демонструвала готовність до дискусії, причому сам тон висловлювань після 11-го вересня помiтно змінився.

Щоправда, радник президента США з національної безпеки Кондолізза Райс кілька разів повторювала, що негайної угоди з цього приводу очікувати не варто. Можливо, і скорочення ядерних арсеналів буде лише першим кроком до подолання психології протистояння. Поки що американська преса, посилаючися на джерела в Білому домі, повідомляє, що Сполученим Штатам повністю вистачить для захисту 2000 боєголовок. Що насправді. є достатнім, щоб знищити будь-яку країну, — про це в публікаціях не згадується.

Тим не менш. Лідери США та Росії, не приховуючи існування розбіжностей, роблять кроки назустріч — і вони вже не мають права втрачати можливості не просто дійти згоди, але створити передумови для перегляду всієї картини світу. Як цим скористається Україна, чи довго їй подобатиметься роль поля або м’яча у грі більш потужних гравців — залежатиме тільки від неї самої.

КОМЕНТАР

Олександр МОСКАЛЕЦЬ , віце-президент Фонду «Стратегія-1»:

Різке потепління у відносинах між США та РФ, безумовно, матиме вплив на нашу країну. Усе це може мати як негативні, що більш вірогідно, так і позитивні наслідки. Багато в чому ці наслідки залежатимуть від нас самих. Передусім варто поглянути на «температуру» українсько-американських відносин. На мою думку, стратегія балансування між США та РФ вичерпала себе вже кілька років тому. Українське керівництво насправді виявилось не готовим до реальних кроків в контексті євроатлантичної інтеграції. Йдеться не тільки про суб’єктивні моменти, але й про складність одночасного утримання двох планів дій: у зовнішньому і у внутрішньому вимірі. Спектр можливостей почав поступово згортатися. Україна, на відміну від РФ, не вкладає значних, в тому числі інтелектуальних, ресурсів в підготовку стратегій розвитку країни. Чи є в нас якась стратегія дій на випадок ігнорування Європою та США наших інтересів на користь інтересам РФ? Чи така ситуація є неможливою? Ми ще й досі перебуваємо «в обіймах» «касетного скандалу», наслідки якого багато в чому і зумовлюють температуру відносин по лінії Київ—Вашингтон. Важко сказати напевно, чи «касетний скандал» є ланкою якогось стратегічного значимого для РФ ланцюга, проте він цілком вкладається в спектр національних інтересів цієї країни. Фактом є і те, що зустріч українського президента з президентом США ще й досі не відбулась. На мою думку, що американська адміністрація психологічно вже готова до певних кроків назустріч, але, по-перше, актуальність проблем відносин з Україною зараз значно менша, ніж будь-коли до цього. По-друге, потепління відносин з керівництвом України спровокує критику політичних сил та громадськості США, з чим американське керівництво має рахуватися. Уявляється, що друга позиція є проблемою не американського, а українського керівництва. І, по третє, не відчувається системної і жорсткої роботи державних структур, які мають опікуватися зазначеними вище проблемами. Напевно, реальне подолання наслідків «касетного скандалу» та системне вибудовування відносин по лінії Україна—США залишається актуальною проблемою української зовнішньої політики. Напевно, посольство США в Україні може виступати в якості партнера на цьому шляху. В іншому випадку на порядок денний постане нова теза «через Росію до трансатлантичної інтеграції». Кілька років тому цього не можна було взагалі уявити.

Олександр РАР , Німецьке Товариство зовнішньої політики (Берлін):

Вважаю, що Україна може тільки виграти від того, що Росія стрімко бере курс на інтеграцію з Заходом. Адже до 11-го вересня російська політика «хиталася» — чи то Євразія була пріоритетом, чи то Європейський Союз. Америка на той момент взагалі у російській політиці не була присутня. І той факт, що Сполучені Штати погодилися на найтіснішу співпрацю з Росією, можна тільки вітати. Це підвищує шанси України на інтеграцію в європейське та міжнародне співтовариство.

Що ж до самих переговорів президентів Буша та Путіна, то, на мій погляд, вони зроблять усе, щоб не створювати враження, що вони не домовилися. Головне, про що вони можуть домовитися — це створення нової структури антитерористичного альянсу, в якому була б якась серйозна співпраця, а не тільки розмови. І тоді на базі НАТО можна було б створити якийсь новий механізм, в котрому Росія відчувала б себе зручно.