Відповідальність опозиції: «плач Ярославни» чи дія?

Олександр ДЕРГАЧОВ, кандидат історичних наук, головний редактор журналу «Політична думка»:

— Євген Марчук був готовий і до того, щоб стати лідером опозиції, і до того, щоб піти у владу. Я маю на увазі не моральну готовність, а здатність виконувати певні функції.

Нормальної опозиції у нас за великим рахунком не існує. І мова має йти про те, що треба наново створювати, як у Європі, праву партію, принципову, самостійну, що базуватиметься на елементах лібералізму або консерватизму. Не виключений, звичайно, і більш комбінований підхід, соціал-демократичний, наприклад, оскільки є конкретна ситуація в країні, і на неї треба реагувати. Опозиція — це та діяльність, якою у нас всерйоз ніхто не займався. У нас визнавали опозицію, використовували її у тактичних цілях, але вагомої опозиції, яка була б постійно дійовою особою публічної політики, у нас, по суті, досі не створилося, як і самої публічної політики у європейському розумінні. І якщо Є. Марчук вибрав би цю задачу, то це була б дуже складна і без абсолютної гарантії на успіх суспільно-політична діяльність.

Друга альтернатива, враховуючи те, що ідейні основи партії влади у нас досить розмиті (там знаходиться місце людям з дуже різними поглядами — на жаль, у більшості випадків мова йде про людей з дуже «мобільними» поглядами), — це можливість «грати» більш традиційно, використовуючи ті реалії, які є сьогодні в Україні. Однак це й величезна відповідальність, оскільки Марчук себе останнім часом проявив як людина, що має велику внутрішню мотивацію до помітної ролі у політиці країни. Ця альтернатива дає на сьогодні значно більше можливостей діяти негайно, але при цьому він розділяє відповідальність за стан справ в країні. Значна частина тих, хто голосував за Марчука, пов'язуватимуть його діяльність на високому державному посту з можливістю еволюції влади. Те, що ця влада повинна мінятися — без сумніву. Якщо вона, враховуючи прогнози на другий тур виборів, уже не має можливості змінити радикально шлях, то вона повинна змінитися еволюційно, інакше не зможе управляти, у суспільстві не буде стабільності, і саме суспільство буде нежиттєздатним. Еволюцію значною мірою пов'язуватимуть із Марчуком. Радикальних змін відразу, звичайно ж, не станеться. Їх доведеться добиватися повсякденним трудом, міняючи людей або міняючи ставлення людей до своїх громадянських обов'язків. Декриміналізація влади — це важке завдання. Потрібно, щоб з'явилися союзники. Боюся, що зі своєю політичною програмою Марчук там виявиться у меншості. Чи відбудеться перегрупування — поки що про це говорити рано. Марчукові доведеться не тільки впливати, але і пристосовуватися до цієї ситуації.

— Наскільки вірогідний у цьому випадку «варіант Лебедя»?

— Я думаю, що логіка подій у нас може бути іншою. Якщо там Б. Єльцин діяв самостійно, то у нас (це було видно з самої передвиборної кампанії) багато внутрішніх рішень приймаються внаслідок дуже складних компромісів і внутрішньої боротьби між різними групами, навколо Президента. Поза всяким сумнівом, Марчук представить собою якийсь новий центр впливу. Та яким буде співвідношення сил? Ризик для Марчука виходить у цьому випадку не прямо від Президента, а від того, як розвиватиметься боротьба за важелі влади. Тобто, тут буде інша логіка, аніж у Лебедя, але будуть і інші складності. Думаю, генерал Марчук набагато більше готовий до важкої бюрократичної гри, ніж Лебідь. Він набагато досвідченіший і набагато поміркованіше оцінює ситуацію, у якій опинився.

Вiдповiдальнiсть опозицiї: «плач Ярославни» чи дiя?

Вадим КАРАСЬОВ, політолог, Харків:

— По-перше, ця ситуація цілком вписується в звичайний коаліційний формат передвиборного розподілу сил. На президентських виборах коаліція створюється до вирішального моменту виборів. Я думаю, що за результатами першого туру і за результатами передвиборних кампаній Євген Марчук є другим лідером. Чинний Президент і Є. Марчук виступали у приблизно однакових ідейних і електоральних полях. Хоч у передвиборній свідомості Марчук виглядає більш правим, навіть право радикальним, проте його позиція вийшла ширшою, оскільки його стратегія була такою — у першому турі абстрагувати увагу на правому і правоцентристському електораті, обійти чинного Президента у першому турі для того, щоб у другому турі використати свої позиції на Лівобережній Україні і у частини лівоцентристського електорату. На жаль, ця стратегія не дала очікуваного результату у першому турі. Схожа стратегія була і у Президента: бути в центрі і поступово зсуватися праворуч або ліворуч, залежно від ситуації, пов'язаної з характером передвиборної гонки. У цьому особливому електоральному розлученні, Марчук є, по суті, другим «призером». З цієї точки зору, такий коаліційний хід є цілком об'єктивним і вписується у нормальну політичну боротьбу.

Другий момент: через включення Марчука у владу, електорат, що голосував за нього, включається у виграшну некомуністичну коаліцію. І якщо частина програми Марчука зможе реалізуватися, то ця коаліція набуде не тільки антикомуністичного значення, а й стане програмою позитивних змін, тобто виникає питання не тільки про вибір «меншого зла», але і «за» конкретні заходи, які є у програмі Марчука.

І третій момент. Для української політики характерний «глибокий опозиційний дизайн». Тобто, безвідповідальна опозиційна політика є стратегічно вигідною в електоральному відношенні. І Марчук, погодившись на співпрацю з владою, вибрав політично відповідальну стратегію. Тобто, він вийшов за межі цього «дизайну», у якому опозиція критикує виконавчу владу і ніякої відповідальності за стан країни не несе. Я думаю, що цей хід дає додаткові ресурси в країні для формування цивілізованого політичного поля, де подальшим електоральним вибором буде формуватися новий тип влади й інший, відповідальний, тип опозиції. Тут криються раціональні аргументи, що реабілітують крок, зроблений Марчуком напередодні другого туру президентських виборів.

Олександр ШАНДРЮК, голова Української Республіканської партії:

Для мене це не та альтернатива. Я би ставив питання по-іншому: чи очолити державницьку опозицію, яка протистоятиме і червоній, і чорній силі — криміналу, чи йти у владу, але з реальними повноваженнями, бо у владі теж є різні місця. Українські республіканці прийняли заяву, в якій, зокрема, висловлюють сподівання, що Президент забезпечить виконання закону про РНБО в повному обсязі, у тому числі, щодо компетенції секретаря РНБО. Якщо так станеться, то Є.Марчук, використавши свій природний і культурний, освітній і вольовий потенціал зможе реально впливати на ситуацію в державі.

За інших обставин, а саме, якщо він опиниться сам на сам із системою, буде протистояти оточенню Президента, буде обмежений в правах, інформаційних джерелах і у інших засобах, необхідних для виконання функцій секретаря РНБО, то звичайно, це буде великим мінусом. Українські республіканці вітають пана Марчука з високим призначення і сподіваються, що він матиме усі необхідні повноваження (думаю, що це було однією з умов його згоди на цю посаду). Водночас, у своїй заяві ми також зазначаємо, що якщо виявиться, що реальні повноваження Є.Марчука якимось чином будуть обмежені, якщо він не відчуватиме сприяння своїм ініціативам з боку Президента, він мусить негайно вийти із цієї структури і очолити державницьку опозицію.

Богдан СУШИНСЬКИЙ, член президії Одеської облради Конгресу української інтелігенції, голова облорганізації національної Спілки письменників, автор книжки «Козацькі вожді України»:

— Не буду приховувати, для мене це була радісна звістка — призначення Євгена Марчука секретарем Ради національної безпеки й оборони України. Вважаю, цей факт не просто важливим, а довгоочікуваним позитивним явищем у нашому політичному житті. Оскільки є всі підстави розраховувати, що майбутня діяльність Євгена Марчука підсилить діяльність усіх національно-патріотичних сил, які нині об'єднуються навколо чинного Президента Леоніда Кучми. Я б навіть сказав, що вперше за роки незалежності України почалася консолідація державницьких сил навколо Кучми, котрий, безумовно, має недоліки. Проте я радий, спостерігаючи цю обнадійливу політичну прикмету. Бо думаю, що ми опинились на останній межі, на якій ще можна зупинити комуно-фашистський реванш. Я називаю попередній режим «комуно-фашистським» тому, що комуністичним він був лише за гаслами, а насправді фашистським — за методами розправи з інакомислячими, за своєю жорстокістю, за концтабірною ідеологією. Тож, користуючись трибуною «Дня», хотів би закликати лідерів і активістів патріотичних сил відвести, так би мовити, свої погляди від самих себе, від залюбувань самим собою і зробити нарешті все належне для справдешнього об'єднання зусиль в ім'я процвітання України.

Богдан ТЕЛЕНЬКО, голова Хмельницької обласної організації Української республіканської партії:

— У першому турі президентських виборів Євген Марчук підтвердив свій статус лідера найвищого державницького гатунку. Євген Кирилович своїм виваженим рішенням щодо діалогу з Леонідом Кучмою, що завершився високим призначенням, виявив глибоку державницьку турботу про долю нашої України. Я розцінюю цю подію як ситуативну. Певний, що це було дуже важке рішення для Євгена Марчука, та єдино правильне. Він керувався тільки державними інтересами. І залишається лідером опозиції, яка в його особі, наразі, створює модель діалогу із владою. Вважаю, що Леонід Кучма, призначивши Євгена Марчука секретарем Ради національної безпеки та оборони України, виявив державницьку позицію. Результат цього співробітництва буде плідним, якщо влада здійснить глибоку політичну реформу. Ідеться, передусім, про кардинальні кадрові зміни по всій вертикалі, про нищівну боротьбу з корупцією та організованою злочинністю, яку, за підтримки Президента України Леоніда Кучми, до снаги та хисту очолити Євгенові Марчуку.

Іван ГУБКА, голова Львівської обласної організації КУНу:

— Призначення Євгена Марчука головою РНБО найперше позитивно вплине на вибір його електорату. Я не буду говорити про підземні течії, які передували цьому призначенню. Щоправда, є один нюанс: на цю посаду призначає та звільняє своїм указом Президент України. Однак думаю, що Євген Марчук на цій посаді працюватиме довго. Хоч би як там було, але в ході передвиборної кампанії він проявив себе як державник. Отож до цього призначення ставлюсь позитивно.

Володимир БАКУМЕНКО, член Демократичної партії України, довірена особа Євгена Марчука по 174-му виборчому округу, Харкiв:

— Призначення Євгена Марчука секретарем Ради національної безпеки та оборони України – поворот несподіваний, але логічний. Саме досвід і чесність такого високого професіонала, як генерал Марчук, стають запорукою того, що порядок в економіці, у сфері управління, в правоохоронних органах буде наведено. У нашому окрузі за нього проголосували 14 тисяч виборців. Вони голосували за його курс на нещадну боротьбу зі злочинністю.

Валентин ТКАЛИЧ, керівник Луганської обласної організації НРУ (Костенко):

— Я приємно здивований новим призначенням Євгена Марчука. Усе-таки він вів досить жорстку передвиборну боротьбу стосовно нині чинного Президента. Думаю, Леонід Кучма не зважився б на такий крок, якби Марчук справді не був сильною, серйозною постаттю. Це підтверджують і результати першого туру президентських виборів: 8 відсотків голосів виборців — це, я вважаю, гарний результат для політика. Нове призначення Марчука я розцінюю як його політичний успіх. Більше того, пов'язую із цим і майбутнє своєї організації.

Ми сьогодні напрацьовуємо варіанти своєї позиції до 2002 парламентського року і вважаємо, що до виборів треба створити сильний, широкий правий фронт. Лідером такого фронту може і повинен стати Євген Марчук. Саме ця людина зможе сконсолідувати праві сили. Що стосується рухівців, то вони підуть за тією силою, яку представляє Марчук.

Володимир ЗАРЕМБА, голова Дніпропетровської обласної організації «Просвіта»:

— Президент України Леонід Кучма вчинив дуже розумно, призначивши на пост секретаря РНБОУ Євгена Марчука. У ході виборів, незважаючи на всі складності передвиборної кампанії, за Євгена Кириловича проголосувало більше ніж вісім відсотків виборців, тобто близько двох мільйонів наших громадян. І це найсвідоміша частина української нації, стурбована долею рідної країни. Якби Євген Марчук був просто амбіційним політиком, він після першого туру міг би стати в глуху опозицію до влади. Проте який сенс розмахувати руками? Тому, як мені видається, він учинив виважено, виявивши реалізм і конструктивне державне мислення, прийнявши нове призначення. Займаючи високий пост у Раді національної безпеки, Євген Марчук зможе впливати на формування державної ідеології, а вона, у свою чергу, лежить в основі всього, в тому числі й економіки, де необхідно продовжити курс реформ. Думаю, що на посту секретаря РНБОУ, Євген Кирилович зможе виявити свої кращі і сильні якості аналітика, тонкого психолога, а також втілити в життя ті ідеї й напрацювання, про які українські виборці дізналися під час передвиборної кампанії.