Війну закінчено
Дуже чіпка штука — пропаганда. Он скільки вже часу минуло після падіння комунізму, а все одно, як дивлюся чергового «Рембо», то ловлю себе на легкому присмакові чи то небезпеки, чи то переступу суворої заборони. А втім, у деяких країнах та небезпека є реальна.
Герой постарів. Бігає, стрибає і б’ється вже не так спритно, як у давніші добрі часи, а все одно винищує ворогів до дідька ефективно. Тепер Рембо працює більш, так би мовити, колегіально: не січе сам-один озброєні до зубів армії, а вирушає у небезпечні джунглі разом із командою таких же, як сам, моторних хлопців-найманців, котрі теж не гірше розуміються на мистецтві якнайшвидшої відправки ближніх своїх на той світ. Кров у тій експедиції струменить щедріше, ніж колись, хоча методи війни трохи модифікувалися, стали реалістичніші чи що. Екзотика на кшталт лука-гранатомета поступилася традиційній, але не менш дієвій снайперській гвинтівці та розтяжці. Однак, головне, що не міняється анітрохи — ідеологія.
«Рембо» — притому, що це, безперечно, чистісінький атракціон, розвага без жодного зайвого напруження для мізків; завжди був ще й ідеологічним кіно. Через те на нього радянські цензори та борзописці й лютилися — ще б пак, то у В’єтнамі червоних постріляє, то в Афганістані проти «обмеженого контингенту» відзначиться! Такий ось реакційний пригодницький бойовик (попри жарти, подібний жанр вигадали в радянській пресі). І сьогодні мускулястий стрілець примудрився нажити собі ворогів — адже цього разу він бореться за права людини у Бірмі. Тамтешні генерали справді дуже полюбляють вправлятися у стрільбі по беззбройних людях, а коли їм про це кажуть у вічі, то вони, генерали, сильно ображаються. Щодо четвертого «Рембо» реакція була так само цілком передбачувана: фільм у Бірмі не просто заборонили, а ще й заарештували родичів місцевих акторів — учасників проекту. Дурні генерали: не знають, що Рембо врешті-решт виграє. Та й не у генералах річ. І навіть не у мистецьких якостях нової картини Сильвестра Сталлоне чи у відсутності таких.
А у тому річ, що війна скінчилася. Джон Рембо вертається додому. Не потрібен йому берег бірманський, і Азія так само не потрібна. Серед мальовничих краєвидів американської глибинки, під цвірінькання пташок, по грунтовій дорозі, неквапно і розслаблено вічний вояка прямує до батьківської хати.
А я? Як же я? Я вже занадто дорослим подивився «Рембо», але ж і мені колись хотілося погеройствувати, покорити свої власні джунглі. Якось ми з ним розминулися. Кожен з нас був битий, кожен здобув не одну перемогу, і кожен лишився самотній на свій лад. Він повернувся додому. Я ще воюю.
