Вкоротити «однорукого»

Кожному з нас час від часу хочеться якось підбадьоритися. Ось і ваш покірний слуга, занудьгувавши за адреналіном у спокійних редакційних стінах, де цей гормон внутрішньої енергетики або, як кажуть американці, action надходить в організм тільки після зриву графіка, жадібно вирішив поринути в гральний бізнес. Але при першому ж зіткненні з «одноруким бандитом» відведені з сімейного бюджету дві гривні легко перетворилися на одну... Ще один підхід — не було б і її. І сумовита доросла розсудливість сказала: «Баста». А перед тим біля цього виблискуючого й сяючого різнокольоровими вогнями автомата, встановленого в центральному київському переході під назвою «труба», аж на десять хвилин застряв хлопчина років двадцяти в спортивному костюмі. І чомусь здалося, що пішов він зовсім не тому, що сказав собі «годі». За двадцять метрів від нас можна було спробувати щастя біля іншого такого ж або ще витонченішого пристрою (ставка починається з 50 копійок і доходить до 200 гривень)...

Схоже, в цій самій «трубі», де і вранці, й увечері тусуються молодь і підлітки, пролягла межа між звичайним азартом і вихованням асоціальної особистості, орієнтованої не на працю і не на бізнес (а хто сказав, що бізнес — це не праця?), а на легкі гроші, отримані завдяки механічній або електронній фортуні.

Сьогодні Київрада обговорюватиме це питання на сесії. Передбачається затвердити порядок розміщення закладів грального бізнесу. Відповідні дозволи видаватимуть районні адміністрації. Але думається, їх буде не дуже багато, оскільки проект «порядку» передбачає заборону на такі «ігрища» як у житлових будинках, так і в дитячих та навчальних закладах, культових спорудах (цікаво, чи були колись такі прецеденти?), у банках, бібліотеках, музеях, виробничих приміщеннях, приміщеннях державних і муніципальних органів, у будівлях, що належать до культурної спадщини, на станціях метрополітену, зупинках громадського транспорту та в підземних переходах, а також ближче ніж за п'ятсот метрів від будівель більшості перерахованих організацій.

Таким чином по цій частині грального бізнесу (щоправда, разом із автоматами «під роздачу» потрапляють також казино й інші гральні будинки, недержавні лотереї, до яких, здається, немає особливих претензій) можуть завдати досить жорстокого удару. І, звісно ж, можна припустити, що в місті та в країні знайдеться чимало охочих його пом'якшити. Більш того, можна навіть спрогнозувати, що з впровадженого «порядку» щонайбільше нічого не вийде, хоча цілком можливе й продовження безладу в ще більших масштабах. Сьогодні в одному лише Києві понад тисячу залів, а ще 1400 автоматів у багатолюдних місцях, що, як вважає міська влада, створює умови для затягнення в зони ризику малолітніх.

Цікавий аналіз наводить директор Київського центру соціальних служб для сім'ї, дітей і молоді Костянтин Шендеровський. Спершу найбільший інтерес до гральних автоматів проявляли юнаки 19—20 років — переважно більш-менш забезпечені студенти з інших міст, які навчаються в столичних вищих навчальних закладах за контрактами. Потім контингент «автоматників» змінився. На зміну студентам, якими рухали найчастіше цікавість або азарт, прийшли 16 літні київські підлітки з бідних сімей.Для них гра стала джерелом хай і невеликих, але доходів, а потім увійшла в звичку та стала потребою, заради якої вони готові не лише винести з будинку останнє, а й піти на злочин. Але найстрашніше, що останнім часом на неконтрольовані в столиці азартні ігри «підсіли» малолітні безпритульники з усієї України. За словами Шендеровського, відповідні служби отримали близько 180 звернень від батьків із проханнями про допомогу. Експерт стверджує, що насправді кількість таких дітей набагато перевищує кількість звернень. Це вже небезпечно!

Але чому так сталося? Схоже, в столиці діє мафія, яка має доступ до владних коридорів. Хіба це нормально, що Кабмін нещодавно передав повноваження ліцензування в «організації діяльності з проведення азартних ігор» Мінфіну, якому, м’яко кажучи, абсолютно байдуже, де саме розташовані гральні автомати, головне — щоб у скарбницю прямували гроші. Більш того, відправлений урядом у парламент закон про зміни в ліцензуванні певних видів господарської діяльності взагалі передбачає виведення поняття «гральні установи» з таких, що підлягають ліцензуванню. Це, як побоюються експерти, може взагалі позбавити місцеві органи влади будь-якого впливу на порядок у цьому бізнесі. Рідкісний випадок, але вчора журналісти мали можливість споглядати професійного лобіста цивілізованого грального бізнесу, голову Української асоціації грального бізнесу Сергія Третьякова. Він виступив опонентом заступнику київського мера Миколі Георгієвському, зокрема в тому, що стосується відстані, на якій можуть бути розташовані гральні заклади від шкіл й інших вищезазначених установ, і поставив «звісна річ, цікаве запитання» про те, чому саме 500, а не 600 або 300 метрів повинні їх відділяти. Чесно кажучи, Георгієвський особливих контраргументів не навів, зате розказав, що ще зовсім недавно Третьяков працював заступником голови Держкомпідприємництва (можливо, при цьому малося на увазі Держкомрегулювання, але це й не дуже важливо) і був автором низки документів, які сприяли тому, що гральний бізнес у столиці набув такого розмаху. Третьяков явно образився та пообіцяв подати до суду. Цікаво, у ролі кого на ньому заслухають підлітків, які приохотилися до гральних автоматів?