З діда-прадіда серед складових українського менталітету була настанова: справжня людина — це той, хто посадив дерево, виховав дитину, збудував будинок. Подібна ж риса притаманна й американцям, які змалечку мріють про свій, себто власний і обов’язково окремий будинок. Втім, між українцем і американцем є істотна відмінність: збудувати власний будинок для небагатої людини в Україні, а тим більше селянина — не просто мрія, а мрія нині практично нездійсненна.

У більшості КСП не виплачується зарплата. То ж за що придбати матеріали? Банківський кредит? До цього на селі, по-перше, не звикли, а, по-друге, спробуй візьми і, головне, як віддати банківські відсотки, через які сума позички збільшується майже удвоє. Підтримка держави? За словами начальника управління інвестиційної політики МінАПК Сергія Коваленка, з 27 мільйонів, що виділяються бюджетом на соціальні потреби села, на спорудження житла можна використати лише якісь копійки.

Та Президент Леонід Кучма вирішив довести світові, і, в першу чергу, власному народові, що українці також мають право на мрію. Так з’явився Указ «Про заходи щодо підтримки індивідуального житлового будівництва на селі» від 27 березня № 222, а також постанови Кабміну (серпнева і жовтнева), якими на виконання указу були затверджені Положення про порядок формування і використання коштів фондів підтримки індивідуального житлового будівництва на селі та Правила надання довгострокових кредитів сільським забудовникам.

Суть усіх цих документів полягає в тому, що сільському забудовнику надається кредит на спорудження будинку площею до 125 кв. метрів із поверненням протягом 20 років під 3 (!) відсотки річних.

Цікаво, чи знайдеться в Україні людина, що відмовилася б від такої позички, яка в умовах інфляції практично стає безоплатною? Інше питання: чи знайдеться в нашій країні хто-небудь, хто згоден давати такі кредити? На це запитання відповідає керівник одного з підрозділів комерційного банку «Україна», що спеціалізується на кредитуванні села: «Усе це дуже нагадує якусь навіть не наукову фантастику. Нам уже обіцяли до 2000 року квартиру кожній сім’ї. І це — з того ж розряду. Коли гроші в нашій країні з’являться хоча б на горизонті і їх вистачить не для двох сільських мешканців, а для сотень тисяч, тоді можна буде про щось говорити... У нас стільки видається постанов, які надалі не виконуються! І хай навіть їх автори керуються добрими намірами, але це не робить їм честі... Я особисто також хотів би отримати такий кредит, але дуже добре розумію, що тут йдеться тільки про популістські гасла й не більше».

Утім, якась частина селянства може клюнути на обіцяні перед виборами кредити. Наприклад, напередодні на селі буде проведено роз’яснювальну роботу й багато хто одержить.., ні, не кредити, а лише можливість написати заяви. І, звичайно, заявник голосуватиме за благодійника, не знаючи про те, що фонди, які мають допомагати йому в будівництві, так ніколи й не наповняться. А от списки забудовників, як передбачено відповідним положенням, певно, складатимуться. Хто їх очолюватиме? Найнужденніші? Але їм ніколи не повернути боргів. Передовики «капіталістичної праці»? А може, й просто родичі районного начальства?.. Адже нині все просто: списки українських мрійників, згідно положення, складатимуться фондами та затверджуватимуться органами місцевого самоврядування.

№202 22.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»