Водії для українського кіно
Цей фільм став справжнім відкриттям 15-го кінофестивалю «Кінотавр». Журі його відзначило призами «За найкращий продюсерський проект», «Найкращий сценарій» і «Спеціальним призом журі за найкращу режисуру». Крім того, спільна українсько-російська стрічка «Водій для Віри» здобула головний приз фестивалю — «Золоту троянду». Проте нагород могло бути і більше...
Ще недавно словосполучення «відродження українського кіно» асоціювалося з незабутнім хрущовським «комунізм до 1980 року». Настільки ж у перспективі і настільки ж майже нереально. Утім, на відміну від мрійливого генсека, в українській кіноіндустрії знайшлися люди, які від популістських обіцянок і рефлексій уже давно перейшли до конкретних кроків щодо реанімації «найважливішого з мистецтв». А вона вимагає непересічних особистостей. Однією з них по праву можна назвати чудового режисера-документаліста і не менш талановитого продюсера Олександра Роднянського. Ще однією брилою українського кіно, без сумніву, є актор Богдан Ступка. А коли шляхи цих двох видатних людей перетинаються, як це трапилося у «Водії...», то і з’являється нове українське кіно. Нехай і з російським впливом. Інакше сьогодні просто об’єктивно не вийде. Якщо, звичайно, орієнтуватися на Європу, де гнітюча кількість фільмів створюється у коопродукції, а не у балакучих кінематографістів, якi чомусь не знімають кіно.
У четвер, у кінотеатрі «Батерфляй де люкс» на вулиці Горького відбувся прес-показ українсько-російського фільму «Водій для Віри». З української сторони підтримку фільму забезпечувало Міністерство культури і мистецтв та Олександр Роднянський з телеканалом «1+1», з російської — компанія «Кіностар», продюсер Ігор Толстунов і компанія «Профіт». Знаючи змістовність сценариста і режисера фільму Павла Чухрая (попередню його картину «Злодій» відзначено головним призом Венеціанського кінофестивалю), не викликає подиву, що стрічка знімалася цілих чотири роки. Первинний кошторис було перевищено більш ніж у два рази. «Тих грошей, що були виділенi на картину, вистачило тільки на 40 хвилин екранного часу», підкреслив Олександр Роднянский, який представляє картину. Для людей творчих — мистецтво понад усе. Знайшли ще гроші. У першу чергу, завдяки підтримці проекту телекомпаніями. Вони, на думку Олександра Юхимовича, вносять три основнi стабілізуючi фактори в кіно. По-перше, свої можливості. Фінансові й технічні. По-друге, експертизу. Якщо розшифровувати цей пункт, то, простіше кажучи, — це знання смаків цільової аудиторії та їхнє враховування. І по-третє — підтримка проекту на телебаченні (реклама і сюжети у новинних програмах). До речі, безпрецедентний успіх російського блокбастера «Нічний дозор», що вийшов у беззаперечні лідери прокату Росії (а сьогодні це відбувається й у нас), саме і стоїть на цих трьох китах. З кожним роком телекомпанії усе більше поглинають державний фактор. А це призведе до того, що, скажімо, з 5% від загального прокату в Росії власне російського кіно, років через 5—10 ця цифра може збільшитися до 15%, а то і до 20%. Цифра неймовірна, якщо враховувати, що, наприклад, у такій синематографічній країні, як Франція, місцеве кіно не перевищує 27% від загальної кількості прокату. Нам поки що і не снилося. Але перший крок зроблено. Тим більше, успіх того ж «Нічного дозору» змушує продюсерів переглядати деякі догмати. Вітчизняний глядач хоче бачити якісні картини з улюбленими вітчизняними акторами. І готовий заради цього пропустити якусь чергову частину «Володаря кілець». Тепер продюсери «Водія для Віри» дивляться в майбутнє з оптимізмом, розраховуючи при бюджеті фільму у $3,5 млн. отримати не 2,5 млн., на які орієнтувалися спочатку, але і зберегти статус кво, а то і залишитися в плюсах. Така от тенденція. Крім того, за словами Олександра Роднянського, нинішній рік в Україні чи не перший, коли можна говорити про український прокат цілком серйозно.
І також серйозно можна говорити, що український глядач «дозрів» для українського кіно. А вихід «Водія для Віри» у повноцінний кінопрокат ще примітний хоча б тим, що зняті останніми роками вітчизняні картини (і «Молитва за гетьмана Мазепу» Юрія Ільєнка, і «Мамай» Леся Саніна, і «Шум вітру» Сергія Маслобойщикова, і навіть фільми Кіри Муратової) такого, по суті, не мали.
Фільм «Водій для Віри» — це розповідь про долю людей у роки хрущовської відлиги. Повільне і тягуче кіно, наповнене внутрішнім психологізмом, що розкриває душі героїв мов оголені нерви. На дачі генерала Сєрова (Богдан Ступка) з’являється новий водій. Сержант Віктор (Ігор Петренко) прагматичний i впевнений у собі молодий кар’єрист, мрія якого будь-яким чином потрапити до командного складу. Генералу молодий сержант подобається, і він сподівається одружити його зі своєю дочкою Вірою (Олена Бабенко), нерозважливою, але дуже нещасливою дівчиною, яка з дитинства страждала на кульгавість. Утім, спочатку Віктор захоплюється покоївкою Лідою (Катерина Юдіна), та й сама Віра так і норовить його принизити, щоразу називаючи обслугою. Віктор, шукаючи свій шанс, намагається залицятися до Віри — «Тобі відразу капітана дадуть» — і непомітно навіть для самого себе проймається до неї величезною симпатією, якщо не сказати коханням. Генеральська донька, вагітна від кубинського солдата, народжує доньку, і Віктор щиро прив’язується до них обох. Як і до генерала, суворого, але в душі дуже вразливого, який обожнює свою Віру. Перипетій сюжету не розповідатиму, щоб не підривати показники прокату. Скажу тільки, що прем’єра цієї мелодрами відбудеться у Києві 8 серпня у присутності Павла Чухрая, через 10 днів після прем’єри цього фільму у Росії. Чудовий акторський склад, камерна постановка у ретро-радянському стилі, блискуче прописано типажі героїв й епохи...Це кіно — віддушина для людей старшого, точніше сказати, дорослого покоління, яке чекає кіно нової хвилі, але яке трохи втомилося від безумовно талановитих, але надто вже молодіжних «бумерів» і «бригад».
