ВОЛОДАР КIЛЬЦЯ
— Мрія кожного серйозного спортсмена — стати Олімпійським чемпіоном. Як змінюється життя після того, як ним стаєш?
— У будь-якому виді спорту — це заповітна нагорода, яку неможливо заробити «просто так». З самого дитинства ти проходиш через усі сходинки відборів, змагань і, зрештою, досягаєш фіналу Олімпійських ігор. Після того як ти стаєш Олімпійським чемпіоном, у тебе з’являється якась відповідальність. Ти не можеш дозволити собі розслабитися й піти на більш низький рівень, оскільки твій теперішній статус примушує бути гідним цього звання.
Наступна стадія — закінчення активної спортивної кар’єри. Якщо ти хочеш активно продовжити і громадське життя, то чемпіонське звання стає для тебе додатковою допомогою, і цим треба зуміти правильно розпорядитися. Несучи в спорті статус олімпійського чемпіона, ти маєш постійно про це пам’ятати, і відповідно себе поводити, як у суспільстві, так і в бізнесі. Бо ти вже є носієм Імені — мрії для багатьох — і це додає твоєму життю певний ступінь дисциплінованості.
— Що для вас означає повернення Олімпійського вогню в Україну?
— По-перше, це говорить про те, що Україна отримала досить серйозне визнання в світі спорту. Це дає їй право пронести Олімпійський вогонь своєю територією в знаменний рік повернення Олімпіади до Греції. Ця подія відбудеться завдяки заслугам українських спортсменів, які прославили наш спорт і стали знаковими фігурами в історії Олімпійського руху. Природно, що нести вогонь довірять обраним — людям, які досягли в своїх сферах великого успіху. І не важливо — спорт це, бізнес чи політика. Головне, що ці люди сприяли досягненням українських спортсменів. Історію роблять професіонали, фанати — люди, які вміють стерпіти всі випробування (і не лише спортивні). Поява Олімпійського вогню в Україні матиме позитивні наслідки. З одного боку, нація пишатиметься своїми олімпійцями, що вони у нас є і їх чимало. З іншого боку — це дає стимул для наслідування і прагнення вийти на найвищий рівень у спорті і житті для всіх інших.
— У США існує безліч популярних видів спорту — це американський футбол, баскетбол, бейсбол, бокс, хокей. У нашій країні склалося так, що єдиним видом спорту, в який вкладають великі гроші, якому приділено максимальну увагу ЗМІ, залишається футбол. У той же час із приходом тепла на київських спортивних майданчиках молодь грає в «маленький» баскетбол навіть частіше, ніж у футбол. А в чому проблема баскетболу «великого»?
— Я не згоден, що сьогодні увага медіа в Україні прикута лишень до футболу. На екранах (і в друкованих виданнях) баскетбол займає свою нішу: є трансляція ігор NBA, сьогодні регулярно показують ігри чемпіонату України і показали практично всю Євролігу, є баскетбольний огляд на Першому Національному каналі. Загалом, баскетбол потихеньку займає ті рамки, на які він заслуговує. Окрім того, у нас досить багато уваги приділяється боксу. Шкода, що з екранів зникли такі види спорту, як гандбол і волейбол. Але я гадаю, що тут проблема полягає в тому, що, наприклад, у гандболі немає явної команди-лідера, яка б змагалася на майданчиках і поза ними за увагу до себе.
У баскетболі є люди, які вкладають у нього гроші і популяризують його. Наступного року плануються трансляції всіх ігор чемпіонату України, Євроліги, збірної. Це показник того, що баскетбол розвивається. Медіа нам довіряють, люблять і проблем із цим я не бачу. Залишилася справа за нами — щоб ми «показували» якісний баскетбол.
— Такі проекти, як гра «All Stars», яку ви проводили нещодавно, користуються великою популярністю в США. В американських художніх фільмах спортивні теми практично не поступаються за популярністю бойовикам. Чи можливо таке в Україні?
— Гадаю, що так. В Україні досить серйозні баскетбольні традиції, і ця гра набиратиме своїх обертів. У нас уже є своя постійна аудиторія фанатiв, яка стежить за баскетболом і «вимагає з нас» якісної гри. Сподіваюся, що незабаром в Україні з’явиться свій спортивний канал. Це стимулюватиме розвиток спорту. Поки що ж, перед спортсменами стоїть практичне завдання — наповнити цей канал якісною «інформацією». Тоді потрібно буде стимулювати створення документальних і художніх фільмів про спорт.
— Які відчуття були у вас після закінчення активної спортивної кар’єри?
— Коли я зрозумів, що моя спортивна кар’єра закінчилася, то на душі стало дуже важко. Якось, вибравшись до Сан-Антоніо на гру «All Stars» (1996 року), я дуже переживав — а чи згадають мене. Але коли прямо в готельному холі до мене почали підходити люди, і почали питати — куди я щез, говорити, що давно мене не бачили, то я зрозумів, що коли ти не зрадиш баскетболу, то і він тебе ніколи не зрадить. Баскетбол знайде тебе і допоможе. Ти знайдеш там усе, що потрібно для повноцінного життя.
— А зараз ваше життя спокійніше, ніж у період «активного» спорту?
— Божевільний період підготовки до «All Stars» займав 24 години на добу. Рівень завантаженості неможливо описати. А коли матч закінчився, то склалося враження, що начебто нічим і зайнятися. Питаю в офісі: «А це зроблено? А те замовили?». Відповідають: «Так!». Але вже за два дні — нова гра. Вже пішла активна підготовка до неї, ось ви приходите — забираєте час. І починається все по новій. Закінчується тим, що доводиться відключати телефон і їхати на два тижні кудись відпочивати. Але все одно, вся чарівність баскетболу полягає в тому, що він із тобою 24 години на добу.
— Чи є спогад, який не покидає вас із часу «чемпіонських» Олімпійських ігор?
— Стан перших днів після того, як ми стали олімпійськими чемпіонами згадується постійно. У ці дні я забув про ті випробування, які довелося здолати на шляху до п’єдесталу — вкладену працю, піт, травми. Але цей стан не можна описати словами — це потрібно пережити.
ВІД РЕДАКЦІЇ: Колектив «Дня» щиро вітає Олександра Волкова з наступаючим 29 березня — 40-річним ювілеєм — і бажає досягати вершин Олімпу у всіх починаннях.
