Володимир СЕМИНОЖЕНКО: «Очікувана всіма «третя сила» — це саме українське суспільство»
Початок періоду відпусток цього разу не збігся в часі із завершенням політичного сезону. Більше того, ніхто не візьметься передбачити, чим і, головне, коли закінчиться ця парламентська сесія — достроковими парламентськими виборами взимку чи імпічментом Президенту вже восени. Проте залишається ще один варіант — оптимістичний. Затвердження прем’єр-міністра й ефективна робота всіх гілок влади. Виходячи з логіки розвитку політичних подій останнього часу, саме в цей варіант не дуже віриться...
Своїм прогнозом щодо політичних перспектив і їхнього резонансу в суспільстві з газетою «День» поділився екс-віце-прем’єр, академік НАНУ, голова громадсько- полiтичного об’єднання «Український форум» Володимир Семиноженко.
— Минулого тижня увімкнувся черговий політичний таймер: Президент має п’ятнадцять днів, аби внести або не внести кандидатуру Януковича. Чи буде Віктор Федорович прем’єром? І чи відбудеться він як «антикризовий прем’єр»?
— Не внести цю кандидатуру, піти проти парламентської більшості, подобається вона комусь, включаючи самого Президента, чи ні — означає знову свідомо спровокувати загострення ситуації. Тим паче, що в прем’єрстві Януковича проглядається й певний позитив. Але за низки додаткових умов. Наприклад, конструктивним може стати вже перевірений тандем Янукович — Азаров. Якщо тільки на його діяльність не тиснутимуть відомі лобістські групи.
Що ж до «антикризовості» — то з натяжкою можна назвати коаліцію, але не власне Януковича-прем’єра. Давайте не забувати про те, що Ющенко та Янукович — це два вічні політичні опоненти. І нові посади цих політиків аж ніяк не виключають того, що їхня взаємодія знову розвиватиметься за сценарієм президентської кампанії 2004 року. Залишається сподіватися, що як Ющенку, так і Януковичу вистачить політичної мудрості не розпочати «четвертий тур» виборів. Якщо нi, то співіснування Президента Ющенка і прем’єра Януковича не зніме, а, навпаки, консервує розкол у суспільстві й політиці.
У будь-якому разі персона Віктора Федоровича — дуже знакова. Ющенко міг би «випередити» Партію регіонів, погодившись на їхнього прем’єра, але з умовою, що це буде більш компромісна особистість. Однак цю можливість він упустив. Узагалі, до останнього моменту кожний з учасників парламентських торгів був упевнений у тому, що зможе виявитися переможцем без усіляких компромісів.
— І все-таки: в разі безперешкодного формування уряду країна нарешті отримає хоч якусь владу...
— Ми припускаємося серйозної помилки, бачачи мету у владі «хоч якійсь». Парадокс поточного моменту полягає в тому, що теми, які в усіх на слуху, — чи розпустить Президент парламент, чи легітимна нова більшість, хто стане прем’єром — насправді другорядні. Народу не зрозуміло навіть те, виходить сьогодні Україна з кризи чи, навпаки, стоїть на порозі нового витка дестабілізації. Пригадаймо хоча б «різночитання» стосовно виконання бюджету при його останньому обговоренні в парламенті... Загалом же, вітчизняна політика позбавилася всіх орієнтирів. За останні чотири місяці влада й опозиція встигли декілька разів помінятися місцями. І щоразу ця політична передислокація супроводжувалася запаморочливими ідеологічними віражами. У результаті опозиційні по суті комуністи та соціалісти увійшли до правлячої коаліції, а «партія влади» опинилася в опозиції! Спостерігаються й інші, менш масштабні, але вiд цього не менш вражаючі партійні метаморфози...
— Якими можуть бути головні результати подібного перекроювання партійного поля?
— Ці результати очевидні вже сьогодні. Закономірність тут така: партія може обіграти всіх у тактичному сенсі, але тим самим поховати своє політичне майбутнє. Власне, це й сталося на цьому етапі з СПУ. Вміло проводячи маневри сьогодні, в наступному політичному сезоні соцпартія матиме дуже серйозні електоральні проблеми.
Навіть нетямущий в ідеологічних тонкощах виборець не готовий голосувати за політичну силу, яка повністю ігнорує свою програмну платформу. Але це не тільки проблеми партій — розрив між ідеологією та реальною лінією поведінки унеможливлює представництво інтересів навіть тих людей, які віддали свої голоси переможцям. Адже більшість виборців все-таки асоціює «свою» партію з певним комплексом ідей, які й озвучуються під час виборчої кампанії. А потім, пройшовши до парламенту, партія не дотримується взагалі ніяких ідеологічних постулатів — ні при коаліціонуванні, ні при голосуванні щодо конкретних законопроектів. Загальна непередбачуваність і, я б сказав, безпринципність політиків являє собою основне джерело конфліктності. Відповідно, незадоволеною залишається й потреба суспільства в принципово новій політичній силі.
— Іншими словами, в горезвісній «третій силі»?
— Так, але не в традиційному розумінні. У незрілій і гранично конфліктній партійній системі з’явитися й бути життєздатною партія такого типу не може. «Третя сила», здатна стати справжньою альтернативою вимотуючим країну конфліктам між партіями, хоч як парадоксально це прозвучить, — саме українське суспільство.
—...яке вийшло на Майдан, але, як з’ясувалося згодом, без відчутних результатів власне для себе?
— Вважається, що громадянське суспільство народилося в Україні саме 2004 року. Я з цим згоден, але тільки частково. Адже «подорослішати» воно не змогло! І не тільки тому, що влада як і раніше не готова до рівноправного діалогу з громадянами. Ми самі часто вважаємо, що можемо заявити про свою громадянську позицію раз на п’ять років. А в період між виборами звично самоусуваємося й займаємося так званою «кухонною критикою». І тим самим дозволяємо владі залишатися безвідповідальною. Розімкнути це коло може не просто успішний прецедент революційного впливу суспільства на владу, а стійка практика громадянської участі в її цивілізованих формах. Не побоюся здатися нескромним: об’єднання «Український форум», що створюється нині за активною участю багатьох відомих — і не лише в Україні! — людей, може започаткувати подібну практику.
— У чому відмінність цієї організації від безлічі їй подібних?
— Ми, як ініціатори створення «Форуму», виходимо з того, що громадянське суспільство має реалізуватися в адекватних самому собі формах. Тому наш проект від початку не націлений на подальше «переродження» в партію. Однак це не означає, що учасники «Українського форуму» залишатимуться осторонь політичного життя. Ми плануємо займатися моніторингом діяльності влади, аналізувати її стратегії й на основі цього пропонувати альтернативні рішення. Передусім — з тих проблем, які несуть в собі потенційну загрозу загальнонаціональній злагоді. Наприклад, вступ України до військово-політичних і економічних союзів, мовне питання, адміністративно-територіальний устрій, реформи в соціальній сфері й багато інших. Хочу підкреслити — системна експертиза та глибокий аналіз необхідні саме для того, щоб підсумковий погляд на проблему дійсно був результатом консенсусу, а не черговим протестним гаслом. У цьому сенсі ми не опоненти, а, скоріше, партнери влади. Так, «Українському форуму» властиве досить жорстке позиціонування з усіх ключових питань державної політики, але саме подібна «жорсткість» без озирання на конкретні політичні персоналії, й здатна сьогодні принести користь Україні загалом.
Ми бачимо, що самостійно зняти соціальне напруження влада не може. І тому люди з кожним днем довіряють їй все менше. Отже, відповідати на громадські запити повинні самі громадські організації. Відновити віру людей у свої можливості визначати майбутнє власної країни й має «Український форум». Це відповідальне й дуже непросте завдання, але наше об’єднання має у своєму розпорядженні достатній кредит довіри, щоб спробувати його виконати.
— Хто конкретно займатиметься здійсненням таких масштабних планів?
— До «Українського форуму» входять люди, яких не треба особливо відрекомендовувати. Це політики, які стояли біля джерел української незалежності, вчені зі світовим ім’ям, державні діячі найвищого класу. Однак найважливіше, на моє переконання, — те, що в наш такий багатий на політичні спокуси час усі вони зберегли високий моральний авторитет у суспільстві.
Серед фундаторів «Українського форуму» — досвідчений дипломат і державний діяч Анатолій Зленко, кардіохірург зі світовим ім’ям Геннадій Книшов, один iз небагатьох справжнiх державникiв, політик Георгій Крючков, авторитетний фахівець у конституційно-правовій сфері Віктор Мусіяка, класик української літератури та політики Борис Олійник, голова рахункової палати, людина, яка на всіх етапах розвитку країни виступала з найпринциповіших позицій, Валентин Симоненко, відомий промисловець, людина широких поглядів Сергій Тарута, один зі співавторів української Конституції Михайло Сирота, відомий вчений-археолог та історик, депутат багатьох скликань Петро Толочко, найталановитiший дипломат нового покоління Олександр Чалий... «Український форум» тільки почав діяти, однак уже зараз у нас є багато заявок і від інших дуже відомих людей — їхні імена я назву пізніше.
— Ви впевнені, що подібний viр- склад буде чутливим до громадських потреб?
— У нашому суспільстві — причому не з його вини! — панують спотворені уявлення про елітарність. Та «обраність», яку демонструють політики верхнього ешелону та їхні численні родичі, дійсно не може викликати нічого, крім обурення й морального засудження. Однак приналежність до еліти визначається не посадою у владі й не наявністю Мерседеса останньої моделі або ексклюзивного костюма. Ресурс елітарності — це реальний громадянський патріотизм, інтелект, професіоналізм.
— Чи не завадить учасникам «Форуму» відмінність їхніх політичних біографій?
— Ідейнi нюанси, різний життєвий досвід та розмаїття професійних інтересів не стали для нас джерелом принципових протиріч. Чому такими недовговічними є всілякі політичні союзи? Як правило, політиків пов’язує тільки одне — прихід до влади. Однак ця ж мета і підриває їхню єдність, адже влади ніколи не вистачає на всіх. У нашого Форуму принципово інші цілі й, відповідно, мотиви об’єднання. Якщо коротко: нас турбує, що Україна розвивається не так, як могла б, а негативні тенденції в усіх сферах громадського життя скоро можуть стати безповоротними. Щоб не допустити цього, ми й вирішили об’єднати наші знання, можливості та здобутий досвід. А відмінності, навпаки, необхідні, якщо ми претендуємо на широту поглядів і об’єктивність оцінок. До речі, в консолідуючу роль «Форуму» я вірю ще й тому, що саме наше об’єднання вже є свого роду моделлю суспільного консенсусу. Майбутнє покаже, чи праві ми.
