Вигравати на своїй подачі
Указ Президента "піймав" полковника внутрішньої служби Федоренка під завісу спортивного літа, успішного для вітчизняного спорту в цілому і для атлетів-динамівців зокрема.
Навіть через рік після Атланти лишається в силі внесок цього провідного спортивного товариства до олімпійської скарбнички: 9 медалей (5 - 1 - 3) із загальних 23 (9 - 2 - 12). З такою візиткою в кишені Іван Никифорович поміняв кабінет у дворику Кріпосного провулку на другий поверх "Білого дому", навпроти НСК "Олімпійський".
Хоча... не зовсім. Оскільки посада першого заступника голови Центральної ради "Динамо" України виборна, то до скликання конференції 54-річний голова комітету немов залишатиметься присутнім у своєму відомстві. Ця "змичка" не дивує, адже свого часу Михайло Бака прийшов на комітетський місток саме з Укрради "Динамо" і прокерував, дай, Боже, кожному. Саме Михайла Макаровича в перебудовну епоху змінював попередник Федоренка - Валерій Борзов.
Пройшовши згодом і через міністерський ранг, наш легендарний спринтер, як бачимо, втримався там лише 11 місяців після фактичного розлучення "молоді" і "спорту". Щоб зрозуміти мотиви нинішніх високих доручень Федоренкові, потрібно розгадати, чому "пішли" Борзова?
Якщо подивитися з точки зору світової практики, то суміщення Валерієм Пилиповичем державної служби із президентством у Національному олімпійському комітеті і з членством у МОК, м'яко кажучи, інтригувало "батьків" останнього. Хоча Хуан Антоніо Самаранч ставився до героя Мюнхенської Олімпіади цілком лояльно. Мабуть, розуміючи, що пострадянські реалії "безбюджетного виробництва" в спорті найвищих досягнень могли хіба що через єдиний для України пульт управління радувати світ Оксаною Баюл, братами Клічко, Інесою Кравець, Катериною Серебрянською.
