«Woman-сюрприз»
Учора Юлія Тимошенко, призначена Президентом України Віктором Ющенком виконуючою обов’язки глави українського уряду, з резонансом приступила до роботи в Кабміні. Її перші заяви в новій ролі явно свідчать про те, що пані Тимошенко має намір всістися в цьому кріслі всерйоз і надовго. В інтерв’ю журналістам Юлія Тимошенко висловила впевненість, що її кандидатура набере у Верховній Раді більше голосів, ніж необхідно для затвердження прем’єром, пославшись на попередні домовленості з усіма парламентськими силами. Водночас вона заявила, що прем’єрська посада її зовсім «не гіпнотизує». На думку Тимошенко, теперішнім головним завданням є «побудова системи реформування країни», і це завдання, мовляв, якраз для неї.
Сам Віктор Ющенко висловив упевненість, що Кабінет Юлії Тимошенко буде не менш успішним, ніж його власний у 2000—2001 роках... Можливо, в цьому випадку Тимошенко може стати не менш успішним кандидатом на посаду президента на наступних виборах. Поки що в майбутньому Кабміні всі крісла, крім прем’єрського (якщо, звісно, легітимність прем’єрства Ю. Тимошенко підтвердить Верховна Рада), залишаються вакантними, немає відповіді й на головне запитання: чи видав Віктор Ющенко Юлії Тимошенко карт-бланш на формування її майбутньої команди, або ж цей процес триватиме під його безпосереднім контролем. Тобто яким усе ж таки буде новий Кабінет — урядом Ющенка чи урядом Тимошенко?
Учора з’явилася інформація про те, що, крім Петра Порошенка, який отримав посаду секретаря РНБО України, якого в черговий раз після призначення В.Радченка збираються підсилювати, й Олександра Зінченка, призначеного главою держави в держсекретарі, на місця у виконавчій владі можуть розраховувати також, зокрема, лідер Соцпартії Олександр Мороз і лідер ПППУ Анатолій Кінах. Про це повідомив сам Віктор Ющенко. Щоправда, не уточнивши, про які саме посади йдеться. Але сам О. Мороз заявив, що він особисто не піде в уряд, проте там повинні бути присутні представники СПУ. Відповідаючи на запитання, наскільки ймовірне призначення соціалістів на посади міністра транспорту та зв’язку й міністра освіти, Мороз скромно відзначив, що члени СПУ можуть претендувати на всі посади в уряді. Лідер СПУ вже навіть устиг висунути новому Президенту своєрідний ультиматум: «Якщо нашу позицію не враховуватимуть, ми можемо зайняти й опозиційну нішу», — пригрозив Олександр Мороз. Схоже, підтримка соціалістами Ющенка в другому та «третьому» турах виборів (після того, як у першому турі О. Мороз набрав близько 5% голосів) може йому дорого обійтися — поступки набувають системного і симптоматичного характеру.
Перші зроблені Ющенком кадрові призначення спричинили широкий резонанс, у тому числі й за кордоном, породивши хвилю коментарів із боку політиків і експертів.
Призначення Юлії Тимошенко на посаду керівника уряду однозначно оцінюється як найважливіше і водночас — найнеоднозначніше рішення. Мало хто сумнівається, що Юлія Тимошенко успішно пройде процедуру затвердження в парламенті. Упевненість у цьому висловили і перший президент Леонід Кравчук, і спікер парламенту Володимир Литвин. Голосування, вважає Литвин, відбудеться 2 — 4 лютого. Думку про те, що депутатський корпус підтримає кандидатуру Юлії Тимошенко на посаду прем’єр-міністра, висловив навіть голова політвиконкому Партії регіонів народний депутат Володимир Рибак. «Президент зробив вибір, судячи з тієї інформації, якою я володію, цілком реально, що депутатський корпус її підтримає, і 226 голосів вона набере», — заявив Рибак журналістам, знаходячись у Страсбурзі.
Якщо підсумовувати більшість думок, кандидатуру Юлії Тимошенко оцінює позитивно з погляду знання реальної економіки, здібності ефективно управляти урядом. Водночас багато хто вважає її конфліктним, схильним до радикальних рішень політиком, перебування якого на одній із вищих посад у державі може породити справжні політичні війни. Ще більш неоднозначне питання — міжнародний аспект призначення прем’єром Юлії Тимошенко. Протягом останніх тижнів в українському політикумі затвердилася думка, і для цього є вагомі підстави, що категорично проти прем’єрства Тимошенко виступає Росія і персонально її президент Володимир Путін. Політолог Віктор Небоженко призначення Юлії Тимошенко, що відбулося практично в ході візиту Президента Віктора Ющенка до Росії, назвав свідченням того, що Ющенко «збирається розмовляти з Москвою з позиції сили». Про те, що президент Путін був явно не в захваті від цього кроку свого українського колеги, свідчив той факт, що він відмовився коментувати призначення Тимошенко у відповідь на пряме запитання журналістів, хоча зазвичай у подібних ситуаціях заведено висловлювати хоч би стримано позитивні оцінки — наприклад, у вигляді висловлення сподівань на плідну співпрацю з новим українським колегою. Проте думки навіть російських політиків і експертів щодо Тимошенко розділилися. Якщо президент Російського союзу промисловців і підприємців Аркадій Вольський відкрито назвав її призначення «не найкращим вибором» і «великою помилкою», то, на думку директора російського Інституту політичних досліджень Сергія Маркова (того самого, що на виборах добряче «уболівав» за Віктора Януковича), з Тимошенко цілком можна порозумітися, бо вона ніколи «не була русофобом». А стосовно кримінальної справи, порушеної в Росії проти Тимошенко, Марков висловив упевненість, що «вона просто відійде».
До речі, вже з’явилися незадоволені висуненням у прем’єри Юлії Володимирівни в самій «Нашій Україні». Так, народний депутат Роман Безсмертний, якому поки що, схоже, не запропоновано високих посад, висловився несподівано різко: він назвав Тимошенко «по життю шантажистом», пообіцявши не голосувати за неї та не входити до уряду Тимошенко. «По-перше, досвід одинадцяти років у політиці дає мені право не голосувати за Тимошенко у випадку винесення її кандидатури на посаду прем’єр-міністра у Верховній Раді. По-друге, я не збираюся входити в уряд, якщо його буде формувати Тимошенко», — сказав він в інтерв’ю Агентству «Франс Прес». За словами Безсмертного, він «не сприймає методів і механізмів керування Юлії Тимошенко».
Союзники Віктора Ющенка вже почали відкрито заявляти свої претензії на ті чи інші посади в державі. Наприклад, учора ж «висунулася» зі своїми пропозиціями давній сателіт Юлії Тимошенко — Українська народна партія, очолювана Юрієм Костенком. Розмірковуючи про кадрові пропозиції УНП, пан Костенко сказав, що на посаду міністра енергетики вони висувають депутата Олександра Гудиму, міністра соціальної політики — депутата В’ячеслава Кириленка, губернатора Київської області — депутата Євгена Жовтяка, губернатора Рівненської області — депутата Василя Червонія, губернатора Тернопільської області — депутата Юрія Джоджика. Можна не сумніватися: в інших партійних групах «Нашої України» пакет пропозицій не менший. Імовірно, тепер, зайнявши посаду, Ющенко вже не дуже зволікатиме з призначеннями, і протягом найближчих днів ми дізнаємось, хто займе більшість провідних посад. Головною проблемою є те, за яким принципом формуватиметься нова влада. Чим керується новий Президент, приймаючи кадрові рішення, — інтересами держави, тобто відповідністю підібраних кадрів завданням, які їм доведеться вирішувати? Або ж прагненням віддячити союзникам по передвиборній коаліції? Безумовно, на цьому етапі абсолютно однозначно відповісти на це запитання неможливо. Свою думку «День» запропонував висловити депутату (фракція НАПУ) та політологу Олегу ЗАРУБІНСЬКОМУ:
— Безумовно, в перших кадрових призначеннях Президента Віктора Ющенка присутній елемент того, що він хоче засвідчити свою політичну прогнозованість і відповідальність. Під час виборчої кампанії його оточенню, звичайно, були роздані певні обіцянки, не всі вони широко афішувалися, але те, що вони існували, — це факт. Бо без цього, відверто кажучи, дуже важко формувати команду. Причому команду достатньо строкату. Але я хотів би зосередити увагу на іншому, більш важливому, як на мене, аспекті призначення, зокрема, Юлії Тимошенко в.о. прем’єр-міністра. По- перше, Ющенко засвідчив цим кроком, що кадрова політика відбуватиметься в Україні без порад, а тим більше установок з боку дружніх, стратегічних, але все-таки інших країн. Мені особисто цей симптом подобається.
По-друге, кандидатура Ю. Тимошенко, як на мене, — це певне свідчення того, що Ющенко збирається проводити реформи, перш за все в економіці, інтенсивно. Бо Тимошенко ідентифікується і українським політикумом, і суспільством як людина надзвичайно напориста, цілеспрямована і достатньо радикальна. Коли мова йде про те, що потрібно вичищати «авгієві конюшні», такий радикалізм доречний. Фігура Юлії Тимошенко, звичайно, досить суперечлива і неоднозначна, але ніхто не відніме в неї харизми і навіть пасіонарності. І ніхто не зможе заперечити, що саме Тимошенко в 2000—2001 рр., коли Ющенка був прем’єр-міністром, достатньо інтенсивно діяла в плані розчищення енергетичного ринку. Ми пам’ятаємо, що саме тоді перестали відключати світло в оселях. Завдяки її зусиллям, і також Ющенка як прем’єра, багато хто не зміг реалізувати свої плани в сенсі наповнення власних кишень за рахунок пересічних громадян.
Друге призначення — Олександр Зінченко. Зрозуміло, що людина на його посту, хоч як би він називався — держсекретар чи глава адміністрації президента — має бути в абсолютній довірі у Президента. Ця людина має входити до переліку тих осіб, у спілкуванні з якими Президенту не потрібно думати, як вони можуть інтерпретувати його слова та дії, а коли мова йде про якісь конфіденційні речі — не боятися, що вони згодом вилізуть десь в Інтернеті. Очевидно, що Зінченко зумів зарекомендувати себе як саме така людина. З іншого боку, у Зінченка є достатньо серйозні успіхи як у менеджера. В його активі також досвід по створенню телеканалу «Інтер», досвід роботи віце-спікером, головою парламентського комітету. Тобто Ющенко розглядає цю людину, з одного боку, як особу, що здатна реалізувати плани щодо реорганізації його апарату, з іншого — засвідчує високий рівень персональної довіри до цієї особи.
Що стосується третього кадрового кроку, то Рада національної безпеки і оборони і її секретар — це якраз ті відомство і посада, вплив яких залежить від персоналії. Коли буде реалізована конституційна реформа, і прем’єр фактично стане найбільш впливовою персоною в державі, позиції Президента можуть забезпечуватися значною мірою за рахунок активної роботи РНБОУ. Адже національна безпека — це не лише мілітарні питання, це й питання політичної, інформаційної, енергетичної, культурної безпеки. Цілком можливо, що згодом на цьому державному органі замикатимуться всі силові відомства. Знаючи амбіції Петра Порошенка, його трудоголізм, його устремління на майбутнє і перспективи, які відкриваються перед цим політиком, думаю, він прагнутиме очолювати впливову структуру. Питання лише, чи вистачить йому для цього необхідного досвіду.
Що стосується інших партнерів Ющенко — Мороза та Кінаха, то я виключаю, що Мороз може погодитися на якусь посаду у виконавчій владі і піде з парламенту. Можливо, портфелі отримають інші представники фракції соціалістів, які люблять займатися виконавчими справами. Це можуть бути Микола Рудьковський, Юрій Луценко... Кінаху ж, напевно, «світить» посада не нижча, ніж міністр, і не вища, ніж віце-прем’єр.
