Як розпорядитися кредитом?
Якби знаття, що у червні інфляція так несподівано прискориться (до 1,1% порівняно з травневим 0,5%), то її також варто було б засекретити або хоча б, як і дані про ВВП, повідомити на 2,5 місяця пізніше. У цьому випадку громадяни країни ще не скоро дізналися б про те, що знаменита макропарочка (темпи зростання ВВП й інфляції) порушила багаторічні правила. Економісти формулюють їх приблизно так: за зростання економіки доводиться платити інфляцією та навпаки — під час економічної рецесії загроза інфляції відходить на другий план, тоді як на першу позицію виривається небезпека подальшого падіння виробництва. А в нас усе не як у людей: виробництво стоїть, а інфляція не без адміністративного втручання знову небезпечно стартує (щось схоже вже було 2005 року, коли зростання ВВП було 2,7%, а інфляція — 10,3%), розгортаючи, здавалося б, стійкий тренд на її всихання в інший бік.
Особливо небезпечно, що цей забіг влаштувала держава та підконтрольні їй монопольні структури — житлово-комунальне господарство, чиї тарифи зросли на 12,3%, митарі, котрі підвищили акцизи, відповідно, й ціни алкоголю і тютюнових виробів на 9,5%, а також залізничники (7,7%) і продавці автомобільного палива (8,2%). Усе це вказує на неефективність державного контролю за цінами в нашій країні.
У ситуації, коли на часі звернутися до підтримки реального сектора економіки, у держави, чиє реноме у передвиборчий період найбільше поганить саме інфляція, знову не дійдуть руки до виробництва. Достатньо сказати, що в цих умовах Нацбанк просто не зможе видати ще один сигнал до активізації кредитної політики, знизивши свої відсоткові ставки. І це при тому, що закон «Про внесення змін до деяких законів України відносно мінімізації впливу фінансової кризи на розвиток вітчизняної промисловості» досі переважно не діє, оскільки не визначений порядок імпорту високотехнологічного обладнання, яке не виготовляється в Україні. Асоціації «Укрсудпром» і «Укрлегпром» іще в березні внесли в уряд проект відповідного документа, проте його досі не включено навіть до порядку денного Кабміну.
Затвердили закон про тимчасову цільову надбавку до діючих ставок ввізного мита розміром 13% митної вартості товарів, надавши можливість уряду його корегувати. Він вирішив, що з усіх вітчизняних виробників від імпорту слід захищати лише авто- й холодильнико-будівників. Однак за представленням Президента Конституційний Суд відібрав у деяких виробників право розпоряджатися митом. Краще, звісно, пізніше, ніж ніколи, але імпорт і без того вже зменшився до 50%. Тепер, коли ця чортова дюжина знову діятиме на повну силу, про нього можна буде забути? А чим наповнювати бюджет, якщо експорт практично не зростає через скорочення попиту на продукцію української хімії та металургії, а імпорт ми самі вхопили за горло. Тепер Європа не приймає нас у зону вільної торгівлі, та і ввозимо ми в здебільшого навіть не високотехнологічні споживчі товари, не машини, механізми та прилади для виробничих цілей (так званий технологічний імпорт), а майже виключно сировину... Митники в цьому не винні, та в них, певно, виникає недоплата перед бюджетом. І вони б’ють на сполох. Держмитслужба, за дорученням уряду, пропонує взагалі не обкладати ввізним митом товари вартістю до EUR100 без урахування того, чи може їх виробляти власний малий і середній бізнес, і, мабуть, не без урахування перспективи заробити при цьому на корупції (зрозуміло, що всі митні декларації підганятимуться під вказану суму).
Зрозуміло, що такими нововведеннями бюджет не наповнити. А як? Виробництво практично стоїть. Ділова активність на нулі. Фондовий ринок продовжує падати. У цих умовах найреальнішим джерелом є кредит МВФ (уперше у своїй історії Фонд дозволив Україні використовувати його не лише для стабілізації курсу національної валюти, а й для покриття дефіциту бюджету), і сьогодні Кабмін збирається затвердити лист про наміри, що, по суті, є новим зобов’язанням країни перед Фондом.
Чи правильне це джерело і чи варто з нього «пити»? Відповідаючи на це запитання «Дня», керівник групи радників голови Нацбанку Валерій Литвицький зазначив, що гроші МВФ не слід використовувати для наповнення бюджету хоч би тому, що поки ніхто не знає, як саме це відбувається, і куди вони йдуть. Експерт зазначає, що за нинішніх умов із цим усе ж доведеться змиритися, але варто звернути увагу на те, щоб уряд використав ці кошти не тільки на затикання бюджетних дір, але й на структурні реформи в економіці, на інфраструктурні проекти. На думку Литвицького, за витрачанням цих коштів необхідно встановити жорсткий парламентський контроль.
