«Якби я вирішив стати президентом, то пішов би у 96-му на вибори і, гадаю, виграв їх. I ніхто б мене не зупинив...» —

Напередодні ювілею газета «День» теж поспілкувалися з Надзвичайним і Повноважним Послом Російської Федерації в Україні Віктором Черномирдіним.

Відомий політик і дипломат відзначає сьогодні день народження в Москві, хоча мав намір святкувати 70-річний ювілей у Києві. Це пов’язано з тим, що Віктора Степановича планують привітати, як діючий президент Росії Володимир Путін, так і обраний Дмитро Медведєв. Це, безумовно, є прикладом того, як держава розуміє й цінує заслуги великого господарника, який залишився при справі, починаючи кар’єру дипломата на зламі зміни поколінь. Редакція газети «День» сердечно вітає із днем народження Віктора Степановича, який багато що зробив для розвитку російсько-українських відносин, культурних і дипломат. Бажає йому здоров’я, життєвої енергії і радості на довгі роки.

— Вікторе Степановичу, скоро буде сім років як ви є Послом Росії в Україні. Скажіть, яка була за цей час динаміка розвитку економічних і торгових відносин між нашими країнами? Як на цю динаміку впливали політичні процеси в Україні?

— Коли мене тільки-но було призначено на пост, товарообіг становив близько $10 млрд. Торік ми закінчили вже з непоганими цифрами — близько $34 млрд. Це дорівнює товарообігу України з країнами Євросоюзу. Це вже непогані результати й темпи непогані.

— Але ті політичні процеси, які відбуваються в Україні, звичайно, не можуть не впливати. Вийшло так, що з президентськими виборами трохи зволікали, потім були парламентські вибори, потім позачергові вибори. Тому я вважаю, що досягнуті результати були непоганими, але при стабільному політичному житті в Україні наші досягнення були б більшими. За минулий рік експорт України в Росію виріс майже на 60%. А це дає певний поштовх розвитку економіки і Росії, і України. У нас також є цікаві проекти в усіх галузях — важка і легка промисловість, прикордонна співпраця. Якщо з’являються проблеми, треба їх швидше виявляти, щоб потім швидше зняти. У цьому я бачу свою роботу і певний інтерес.

— Відомо, що з вашої ініціативи в Україні було реалізовано багато економічних і культурних проектів. Якими з них ви особливо пишаєтесь? Чи можете ви сказати, про реалізацію яких ще проектів в Україні ви мрієте?

— На цьому посту я роблю свою справу. За ці роки в Україні побувало багато провідних російських театрів. Наприклад, Большой театр не був у Києві 50 років. Але ми все-таки переламали негативні тенденції. Тепер російські, московські театри із задоволенням їдуть до України. Але своїм основним завданням я все ж бачу економічний розвиток.

— Вікторе Степановичу, як ви вважаєте, мають зніматися розбіжності в прочитанні власної історії Україною і Росією? Погодьтеся, адже за радянських часів історія як України, так і Росії була спотворена і тому молода держава має, напевно, право писати свою історію вже не за радянськими підручниками чи дослідженнями? Чи може інша держава в цьому випадку диктувати, як слід «читати» своє минуле, яке було далеко неоднозначним?

— Політики часто починають розігрувати проблемні теми в своїх передвиборних кампаніях, багато хто цим починає зловживати. Але я вважаю, що це питання для істориків, фахівців. Ми не можемо розглядати одні й ті ж факти в історії по-різному. Тим більше, що ми жили в одній державі. Трактування історії політиками не зовсім зрозуміле людям. І трактувати історію особисто я ніколи не беруся. Для цього існує ціла наука. До спірних тем треба підходити дуже обережно. Кожний може мати свою думку, цього не заборониш. Але не можна трактувати, це боляче б’є по нації. Напевно, буде правильніше, коли фахівці вивчать проблеми і їх сформулюють.

— Напевно, природно, що, виходячи з історичного досвіду, у наших країн може бути різний погляд і на розширення Організації Північноатлантичного договору. Як ви вважаєте, які Україна має дати гарантії Росії, щоб ваша країна не сприймала членство нашої країни в Альянсі загрозою для себе?

— Вступати до НАТО — це справа України. Гарантії для Росії не потрібні. Ми говоримо лише про те, що буде, якщо Україна вступить до НАТО, які у нас складатимуться відносини. Ось про це треба добре подумати. Адже НАТО — військовий блок з ядерною зброєю. Ми знаємо, що це таке, що за цим стоїть, що за цим може бути. Російська влада висловлювала свою думку і Президенту України, і членам Альянсу в Бухаресті. Ми цього не приховували і не приховуємо. І потім, чи не зарано порушуються ці питання? До вступу ще дуже далеко. У Бухаресті йшлося про ПДЧ, але навіть в цій частині вже з’явилися проблеми.

— Вікторе Степановичу, як ви оцінюєте ситуацію, що склалася останніми днями навколо українсько-російських газових відносин? Адже в Москві побували Президент Ющенко, прем’єр Тимошенко. Були досягнуті якісь домовленості. Але, виявляється, що проблема залишається.

— Має бути контракт, де буде обумовлено все: ціна, терміни. Треба швидше вирішити це питання. А що відбувається зараз? Четвертий місяць йде, газ споживається, з’являються витрати. Є домовленість між президентами. Вони узгодили це питання, що ще треба? Уряд зобов’язаний сісти за стіл переговорів і почати відпрацьовувати всі питання. А тим часом, нагромаджуються борги, які треба сплачувати. Мене дивує, як уряд може спокійно ставитися до цих питань.

— Вікторе Степановичу, який би подарунок ви хотіли б більш усього отримати до дня свого ювілею? До речі, який з отриманих на день народження подарунків уразив вас найбільше чи запам’ятався назавжди?

— Подарунки для мене не найголовніше. Мене не здивуєш нічим. Важливо, коли є нормальні стосунки. Я дуже хочу, щоб запрацювала міждержавна комісія, яку очолюють президенти. Щоб життя ввійшло в нормальне русло. Потрібна системна робота — для мене це найголовніше. Ми всі маємо працювати на результат. Цього очікують від нас люди.

ДО РЕЧI

«Хотіли як краще...»

Крилаті фрази Віктора Черномирдіна давно, як то кажуть, пішли в народ. В інтернеті можна знайти навіть цілі сайти «черномирдінок». Нині до цих хаотичних словесних розсипів додалися й друкарські видання. Минулого року оглядач «Комсомольської правди» Олександр Гамов, який багато років особисто знає Віктора Степановича, зібрав, систематизував і випустив книгу «Хотіли як краще... Дев’ятнадцять вечорів із Віктором Черномирдіним, або Як народжувалися крилаті слова епохи», а вчора в Москві відбулася презентація другого видання (доповненого, переробленого й розширеного) цієї книги.

— По суті, це нова книга, бо в ній на понад 50% зроблено доповнень, — розповів «Дню» російський дипломат, головний редактор видання Євген Бєлоглазов. — Якщо формально, то «Хотіли як краще...» — друге видання, а фактично вийшла новинка, хоч вийшла під тією самою назвою і в такому самому оформленні. Презентація пройшла в РІА «Новостях». На ній був присутній автор — Олександр Гамов і герой книги — Віктор Степанович Черномирдін. Видання вийшло досить насиченим. Адже відбулося багато змін. Тільки за минулий рік пішли з життя такі особистості, як Борис Єльцин і Мстислав Растропович (близькі люди для Черномирдіна) і кілька розділів були дописані про цих легендарних людей. Також додані матеріали про Югославію (Віктор Степанович 1999 року був спецпредставником у Косово від РФ під час конфлікту на Балканах) і доповнені розділи про період роботи в Держдумі. Після кожної теми друкуються афоризми («черномирдінки»). До речі, найсвіжіша стосується України: «Зроду такого не бувало... і знову те саме»!

Книга «Хотіли як краще...» вийшла у видавництві «Міжнародні відносини». Першими, хто її зможе придбати й прочитати, стануть гості Віктора Степановича, які прийдуть 16 квітня на прийом до київського «Прем’єр-Паласу», щоб привітати Черномирдіна. «День» презентує кілька фраз, які вже ввійшли в історію.

— Начиная с 2001 г. мы плотно занимались Украиной. Но не для того, чтобы прижать к себе, как многие выражаются...

— Как бы там ни говорили, вектор на Запад, вектор туда, вектор сюда...

— Какую бы общественную организацию мы ни создавали — получается КПСС.

— Меня всю жизнь хотят задвинуть. Все пытаются... Задвигал только таких еще нет.

— И надо было в зародыше принимать решение... А все те политики, которые начинают вякать и искать тем более козлов отпущения, превратились в мосек.

— Надо делом заниматься в своей стране, а не порхать во всевозможных шарфиках... ...Я не могу сказать, что руководство так ставит перпендикулярно вопрос...

— Но я не хочу здесь все так, наскоком: сегодня с одним обнялся, завтра с другим, потом опять — и пошло, и поехало.

— У нас ведь беда не в том, чтобы объединиться, а в том, кто главный.

— Я всю жизнь так говорю: чтобы емко и доходчиво. Времени-то рассусоливать не было.