Якої стабільності ми хочемо?

Вчора під час своєї промови на робочому ланчі з провідними представниками фінансових і ділових кіл США Віктор Янукович дуже часто вживав слово «стабільність». Ми прийшли надовго, на найближчі п'ять-десять років. «Ми не бачимо сьогодні великих перешкод», — заявив прем'єр, підкресливши, що політична стабільність є дуже важливою для забезпечення стабільного розвитку економіки. І додав, що нині до влади прийшли стабільні сили, які здатні це забезпечити.

Проте в українського народу відчуття щодо стабільності зовсім інші. Три чверті громадян України оцінюють поточну політичну ситуацію в країні як нестабільну. Про це свідчать результати дослідження компанії Research & Branding Group. Опитування проводилися в період з 5 по 15 листопада. Половина всіх опитаних оцінили поточне економічне становище України як погане, 26% — як середнє, 17% — як дуже погане й лише 2% — як хороше. Ось так ситуацію бачить народ.

Ми запитали експертів «Дня», коли ж на українську землю прийде ця довгоочікувана стабільність, яку так люблять великі гроші та інвестори? І що ж треба зробити для того, щоб вона прийшла?

Кость БОНДАРЕНКО, політолог:

— В Україні триває ситуація стабільної нестабільності. Тобто, електоральне протистояння переросло в «інституційне» протистояння. Якщо раніше було протистояння між Заходом і Сходом, нині воно переросло в протистояння між двома інститутами влади — Секретаріатом Президента та Кабміном. Причому, якщо рік тому багато хто вважав це проблемою, то тепер ми бачимо, що проблеми вже з цього ні хто не робить. Фактично всі хазяйнуючі структури, весь бізнес, виконавча влада спокійно функціонують. При цьому ми бачимо, що «становий» проект «Україна як країна» розвивається й діє, а Україну- державу продовжує трусити в лихоманці нестабільності.

Інвестори, схоже, також починають звикати до того, що в країні існує двовладдя. І вони бачать, що бізнес у країні успішно існує, незважаючи на двовладдя, тому я і вважаю, що Україна перейшла в режим стабільної нестабільності. Оскільки ця нестабільність є стабільною, то інвестори до неї вже звикли та йдуть сюди з грошима.

Що треба зробити, щоб Україна- держава стала стабільною? Відповідь проста — змінити Конституцію. Зібрати круглий стіл представників усіх політичних сил. Після цього виробити загальні принципи, створити конституційну комісію. Потім результати її роботи винести на всенародне обговорення або на розгляд конституційних зборів.

Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соцiальних дослiджень «Софiя»:

— Я думаю, якщо бути до кінця щирими у плані визначень, то поняття стабільності, як і довіри, можуть бути різними. Для пересічного громадянина стабільність — це своєрідний стихійний, інтегральний показник: його життя, доходи його родини, робоче місце і все, що стосується цього маленького мікросвіту. Я думаю, що з такої точки зору в останні рік-півтора, якщо ми, звісно, не будемо політизувати це питання, можна дійсно констатувати відносну рівновагу. В усякому разі, ми не мали криз із зарплатою, ми не мали обвального закриття підприємств, ми не мали якихось потужних техногенних катастроф, які призводили б до тотальних наслідків. В такому сенсі цей мікросвіт останнім часом був дійсно стабільним.

Останні потрясіння у нас були наприкінці 90-х років, коли була хвиля банкрутств, коливання грошової одиниці. Все це, безумовно, серйозно відобразилося на рівні життя. Тобто ось ця горизонтальна соціологія свідчить про те, що розмови про нестабільність дуже національні для громадянина. Ми можемо говорити про політичну нестабільність, в контексті: стабільність — нестабільність — оцінка стосунків. Це ціновий параметр, адже ми щось заміряємо, так? І коли ми говоримо про нестабільність, ми трошки кривимо душею по відношенню до цього мікросвіту. Адже нестабільність насправді є лише у царині політичних стосунків, на рівні стосунків політичних суб'єктів, на рівні організації системи взаємодії інституцій влади і відповідно на рівні стосунків громадянин — влада.

В чому має вираз ця нестабільність? Нестабільність норм які діють, адже ми цей рiк фіксуємо як рік зміни правил гри (нова політична система). Нестабільність стосунків, яка відображається у партійній зміні конфігурації влади і правил ведення політики. Це є факт у вигляді зміни повноважень, блокуванні взаємодії і загроз створення конституційної кризи, коли буде неможливо виконувати свої конституційні обов'язки.

І в цьому сенсі я думаю, що насправді якби ми з вами зараз робили справжнє, глибоке соціологічне дослідження, ми мали б, з одного боку, більш-менш врівноважену оцінку свого стану, а з іншого — ми б отримали негативну оцінку в політиці.

Маркіян ІВАЩИШИН, депутат Львівської міськради, голова міської організації «Пори»:

— Сьогоднішню ситуацію в країні я б назвав вкрай нестабільною, і значною мірою це означено недосконалістю конституційної реформи. Багато розбіжностей спостерігаються навіть серед самих представників антикризової коаліції. Багатоваріантність та непередбачуваність — ось що характеризує нинішній день України. Причому способи поведінки того чи іншого середовища репрезентують на вибір з 10 можливих шляхів. Все в процесі, все рухається — і не завжди в кращий бік. Від колапсу рятує тільки поміркованість Президента України Віктора Ющенка. Однак на весну, думаю, настане справжня криза. А зараз почнеться значне протистояння, зумовлене прийняттям бюджету, який не в стані принести благополуччя України, і навіть як такий його неможливо виконати.

Тому можна прогнозувати в першу чергу стагнацію діяльності місцевого самоврядування, особливо в частині відрахування грошей у Київ і отримання субвенцій назад. Тобто можна з впевненістю сказати, що наближаються позачергові вибори. Політичні сили активно до цього готуються, звичайно, частина політичних сил буде зацікавлена в розбурхуванні ситуації — почнеться броунівський рух серед депутатів та партій.

Чи можливий другий Майдан? Якщо урядова коаліція своєю діяльністю зробить так, що Президент буде виглядати жертвою в очах громадян, і вони стануть на захист Президента. Сьогодні рейтинг Президента як сильної особистості падає, однак як миротворця — в жодному разі ні. Він радше не оправдав очікувань народу, ніж втратив свою моральну харизму, і тому Президент наразі є уособленням стабільності в державі. А нестабільність зумовлена кількома факторами. Перший — проектом бюджету, що являє собою яскраву демонстрацію і антисоціальності, і не є ліберальним, бо не передбачає ліберальних реформ. По-друге, ручне управління всіма процесами в державі завжди є ознакою того, що погано працюють державні механізми. І третє — надмірна політизація питань, які є чисто економічними, господарчими. Причому це тактика не лише опозиції, а й представників антикризової коаліції. Коли уряд політизує, це означає, що він не бачить виходу з ситуації, яка склалася. Тому нам дійсно потрібна зміна економічних та політичних еліт, зміни в Конституції, які зроблять адміністративну реформу реальною. Наразі ж бачимо нечіткий розподіл прав та обов'язків між центром та регіонами України, адже кожен документ практично вимагає двох підписів, а компетенції мають бути розведені.

Чи можливо втримати ситуацію в державі під контролем? Хіба що за умови нової коаліції, адже регіонали мають природних однодумців в «Нашій Україні», тут їх більше, ніж серед соціалістів чи комуністів. Однак це малоймовірно, адже сьогодні ми маємо ситуацію, аналогічну з Югославією та Сербією періоду сепаратизму. Це короткий період, але дотичності проглядаються. Тому один з можливих варіантів — розпад держави, який певний час може бути ефективним, однак не зараз.

А щодо нових виборів, то той, хто думає, що на них немає грошей, помиляється. Бідність країни і бюджету — це є велика брехня. В тому потоці грошей і економічних інтересів в державі декілька сотень мільйонів гривень не є аж такою проблемою.

Валерій ДАНИЛЕВСЬКИЙ, політолог, м. Донецьк:

— Передусім, дивно, що у нас сьогодні відсутня правова база для встановлення якої-небудь стабільності, — ми не можемо подолати конституційні й законодавчі протиріччя, і звідси беруть початок усі проблеми. Тому перше, що потрібно зробити, на мій погляд, це або відмінити політреформу, яка вносить елемент нестабільності, або ж удосконалити її прийняттям ряду найважливіших законів: про Кабінет Міністрів, про Президента, про Секретаріат Президента. Це буде перший крок на шляху до збалансованої ситуації.

Потім потрібно буде обов'язково ухвалити закон про опозицію, оскільки саме опозиція грає не останню роль в питаннях стабілізації або дестабілізації ситуації в країні.

Ну і, нарешті, хоч це й звучить пафосно, треба домогтися того, щоб в Україні поважали закони й Конституцію. У нас в країні сьогодні проглядається правовий нігілізм — уже хоча б у тому, що судова влада ігнорує навіть судові рішення. У результаті виходить, що в нас сьогодні не можна ні на кого знайти управу, бо авторитетних інстанцій не залишилося.

Саме тому ще одним кроком на шляху до стабілізації повинна стати реформа правоохоронної та судової систем. Це допоможе підтримувати в Україні не тільки політичну стабільність, але й громадський порядок. Правоохоронні органи, суди та армія повинні бути деполітизованi й виконувати державні функції. Це дуже важливий нюанс. Аналогічно найважливішим чинником стабілізації є боротьба з корупцією: нам просто необхідно створити такий орган, як Національне бюро розслідувань, яке займалося б безпосередньо боротьбою з корупцією в органах будь-якої гілки влади.

Ну й, нарешті, для того, щоб ситуація в країні була стабільною, нам потрібні чітко та яскраво виражені політичні сили. А то у нас так виходить, що все виявилося упереміш — і провладні сили, і опозиція. У результаті навколо президентської вертикалі влади об'єднуються «помаранчеві» сили, а навколо урядової — регіонали, соціалісти, комуністи, і все це призводить до того, що в країні фактично працюють декілька команд, які ідеологічно, ментально й навіть історично є абсолютними опонентами. А тут ще позначається й відсутність політичної культури, яка перетворює опонентів у лютих і найзліших ворогів, — і в результаті політичні переконання опонентів сприймаються як особиста образа.

Ну а щодо термінів втілення в життя цих перетворень, то Україна має шанс до весни-літа стабілізувати ситуацію. Тут все залежить від плодючості Верховної Ради й тих інститутів, які мають право на законодавчі ініціативи — Президента, Кабміну, народних депутатів. Якщо вони захочуть узяти на себе відповідальність й ухвалять необхідні закони, ситуація поступово почне стабілізуватися. Для цього потрібно лише чітко визначити повноваження всіх гілок влади, щоб уже ніхто не міг переступити межі дозволеного й взяти на себе більше, ніж йому буде встановлено законом.

Микола ВАСЬКІВ, доцент Кам'янець-Подільського державного університету:

— Крім того, що констатують нестабільну ситуацію в Україні, все частіше ведуть мову про узурпацію влади з боку коаліційної більшості і уряду. Все це, може, не дуже турбувало б пересічного громадянина, якби ця узурпація і діяльність узурпаторів ішли йому на користь.

Можливі два виходи із ситуації. Перший, майже нереальний — через Конституційний суд домогтися відміни конституційної реформи. Але при існуючому розкладі сил це, мабуть, ще більше дестабілізує ситуацію. Другий шлях — дочекатися лютого- березня і розпустити парламент, оголосивши дострокові вибори. Формальних підстав для розпуску парламенту до цього часу у Президента буде більше ніж достатньо. А найголовніше — таке рішення на той момент знайде широку підтримку у суспільстві, яке відчує всі «блага» діяльності антикризовиків і уряду.

Для уникнення узурпації влади із боку коаліції у майбутньому, очевидно, треба знизити планку прохідного бар'єру у парламент, щоб збільшити кількість політичних гравців, що дасть змогу частіше витворювати ситуативну більшість і більше орієнтуватися на державні і суспільні інтереси, а не вузькокланові.

Юрій УЩАПОВСЬКИЙ, доцент кафедри економічної теорії Житомирського державного технологічного університету:

— Причини нинішньої ситуації в країні, на мій погляд, закладені в проведеній політреформі. Зараз ми пожинаємо плоди. Втілення її на практиці показує, що вона не тільки не продумана, але й дуже шкідлива для українського суспільства. Це, так би мовити, юридичне підґрунтя. Якщо говорити про сьогодення, то ми бачимо абсолютну нездатність людей працювати на демократичних засадах. Той, хто приходить до влади, намагається всіма засобами підім'яти під себе всю владу. Спрацьовує банальна традиція все гребти під себе, яка, я думаю, йде ще з радянських часів. А більшість людей, які приходять до влади, виховувались у той період. Зараз дика ситуація складається навколо посади міністра закордонних справ, яка не вписується в жодні рамки. Вважаю, що ситуація дійсно не стабільна, бо до реальних справ руки не доходять. Що б не говорив прем'єр-міністр про ефективнiсть роботи. Бачимо непродуманість державного бюджету, політики оподаткування. Бюджет не структурований, побудований без врахування макроекономічних тенденцій, взаємозв'язку між різними показниками, які визначають економічний розвиток. Тобто він з наукової точки зору безграмотний. І це також породжує нестабільність. В цілому я бачу банальне бажання відкинути все добре, що було виборене в українському суспільстві, і знову намагатися працювати за більш звичними старими нормами. Тому, безумовно, в державі спостерігається нестабільність. Але це нестабільність не в українському суспільстві, а у політичній верхівці. Я б не говорив, що громадяни, суспільство її відчувають. Це політична нестабільність. І як би не намагалися говорити про розкол держави — немає такого розколу і не буде. Є бажання зробити цей розкол у верхах, щоб маніпулювати його загрозою і отримати з цього політичні дивіденди.

Ситуацію можливо стабілізувати: Віктор Ющенко повинен згадати, що він є Президентом України. І не може будь яка гілка влади у країні бути домінуючою. Вони мусять бути врівноважені, або треба, щоб Президент був главою виконавчої влади. Мені думається, що лідерка БЮТу Юлія Тимошенко мала рацію: для «антикризової коаліції», яка підписала Універсал національної єдності, цей документ був «фіговим листком». Універсал був потрібен, щоб протиснутись до влади — ця коаліція не думала його виконувати. Тому я вважаю, що нинішній парламент треба розпустити. Заяви про те, що вони будуть при владі 5—10 років, вважаю несерйозними в тому відношенні, що так можуть заявляти люди, які бажають жити в тоталітарному суспільстві. І хто сказав, що їм буде кредит довіри на ці роки? Треба бути дуже самовпевненим, щоб говорити, що суспільство буде так довго сприймати твою позицію. Стабільність може бути тоді, коли держава спокійно розвивається в демократичному напрямку. Поки що ми бачимо грубе порушення демократичних принципів з боку «антикризової» коаліції. Коріння, повторюю, в політреформі — пан Мороз таких дрiв наламав! Ми зараз бачимо з цього боку авторитарність, самовпевненість, самозакоханість, егоїзм, бажання проштовхнути саме свою позицію без врахування думки суспільства, що приводить до небажаних результатів.

Будь-яка ситуація в державі є наслідком непродуманих рішень. Конституція обов'язково мусить бути написана під українське суспільство і ні в якому разі під якихось конкретних осіб. Конституція повинна бути прописана чітко, і в юридичних документах слід чітко виписувати розмежування повноважень і механізм здійснення влади, що означає зрівноваженість між різними її гілками. І дуже велика відповідальність за нинішню ситуацію на Олександрові Морозі — він як ініціатор політреформи має визнати її шкідливість для українського суспільства.

Юрій НОВАК, викладач історії, м. Вiнниця:

— Через недолугу політичну реформу, проведену недосконало і необдумано, настало повне розбалансування гілок влади. Реформа не була доведена до придатного стану, такого, при якому б дві владні сили — президент і прем'єр — мали засоби впливу, які б між собою не пересікалися. Один звільнив Тарасюка, той пішов через суд поновився, прийшов на засідання, а його не пускають. Немає в цій ситуації чітко прописаних прав і обов'язків, інструментів влади для Президента і прем'єра. Кожен з них наразі тягне ковдру на себе, що обурює народ. Адміністрація Президента виступає за відміну реформи, що виходить із висловлювань Петра Порошенка про координацію спільних дій з блоком Юлії Тимошенко. Треба принаймні обмежити, якщо не відмінити політреформу. Регіони хочуть в цій ситуації тихою сапою все захопити. Люди на цю ситуацію активно вплинути не можуть. Обидві гілки влади обрані законно, і поки що є тільки політична криза і ще не настала економічна, яка б спонукала людей на активний протест.

Любов МУЧНИК, ректор Полтавського iнституту економіки та права, член-кореспондент Української академії наук Національного прогресу:

— Стосовно нестабільності становища й «хиткості» усього київського політикуму — про це свідчать не тільки соціологічні опитування всередині країни, але й реакція на наші політичні демарші за кордоном. Остання подія, яка все ілюструє досить повно — це візит прем'єра України Віктора Януковича до Америки. Те, що український прем'єр був відданий обструкції нашою ж діаспорою — факт нечуваний!

Але я гадаю, що в українському «гріхопадінні», тобто різкій зміні до нас світової громадської думки й загальній нестабільності, винен не тільки прем'єр-міністр, але й Президент, а також парламентарії. Вважаю, миттєве поліпшення ситуації неможливе. Віктор Ющенко себе також тою ж мірою опустив в очах світової спільноти, як i багато хто з інших українських політиків. Тому кардинальне поліпшення, стабілізація всіх процесів у суспільстві можливі тільки за умови розпуску нині діючого парламенту і перевиборах і Верховної Ради, і Президента.