Який PR потрібен нашій країні?

Київський політолог Микола Томенко у середу на прес-конференції в Києві заявив про те, що Агентство гуманітарних технологій (АГТ) уклало угоду з відомою американською PR-компанією про надання послуг з формування позитивного іміджу України і її вищих офіційних осіб у Америці, і що ці послуги оцінено в $ 500 тисяч. Ця американська компанія нібито раніше створювала імідж у США філіппінському диктатору Маркосу і африканським режимам. Окрім того, він повідомив, що в документі про підписання цієї угоди власником компанії «Агентство гуманітарних технологій» вказано народного депутата Віктора Пінчука, повідомило агентство Інтерфакс-Україна.

Відразу після цього інформагентства розповсюдили заяву директора АГТ Максима Каризького, у якій той спростував повідомлення директора Інституту політики Миколи Томенка. «У цей час АГТ не має контрактів ні з Президентом України Леонідом Кучмою і його Адміністрацією, ні з жодним із органів державної влади. Крім того, народний депутат Віктор Пінчук не є і ніколи не був власником АГТ», — стверджує М.Каризький. Директор АГТ заявив, що очолюване ним агентство має велику кількість контактів у Європі і Америці. «Але Агентство не має контракту, предметом якого є створення і просування в США іміджу Президента Леоніда Кучми. Хочу заявити, що, працюючи всередині і поза країною, АГТ робить те, що від нас залежить, для інтеграції України в світову спільноту. Ми прагнемо, щоб наші контрагенти в світі мали якнайбільше позитивної інформації про Україну, і одним із завдань нашої діяльності вважаємо створення позитивного образу України за кордоном», — сказав М.Каризький.

У свою чергу, в четвер інтернет-видання «Українська правда» опублікувало статтю Петра Лютого з Міжнародного центру (Вашингтон), у якій, посилаючись на наявні у нього документи міністерства юстиції США, він стверджує, що спростування М. Каризького не відповідає дійсності... На думку багатьох київських експертів, скандал, що розгортається, свідчить про те, що комусь дуже хочеться напередодні парламентських виборів розв’язати нову інформаційну війну, яка, правда, поки що більше змахує на метушню, враховуючи, до того ж, ангажованість самого Миколи Томенка і ту ціну його заяв і прогнозів, яку знають серйозні політики і політтехнологи.

Проте «Дню» не уявляється важливим у звичайних для України умовах закритості інформації про істинних власників тих чи інших структур та існування аж ніяк не тільки офіційно-договірних взаємовідносин між суб’єктами політичного процесу намагатися викрити конфліктуючі сторони у взаємній неточності в поводженні з фактами. Нам здається більш принциповим питання про те, чи потрібна суспільству нова інформаційна метушня? В умовах пильної уваги міжнародних організацій до прозорості і чесності майбутніх парламентських виборів, згасання «касетного скандалу», а також процесу блокування різних сил, у політичної еліти, здавалося б, є шанс «домовитися» і цивілізованим шляхом спробувати нарешті розпочати трансформаційні процеси в Україні. Кого і чому не влаштовує подібний шанс?

Не менш важливий той негативний контекст, у якому останнім часом стало прийнято говорити про зусилля формування позитивного іміджу нашої країни за кордоном. Тим часом, така практика й такi технології використовуються у всьому світі дуже навіть широко, із залученням величезної кількості інтелектуалів у найбільш розвинених країнах. Не секрет, що у цих країнах також існує чимала кількість проблем і протиріч, і, напевно, питання про ступінь «чистоти» і 100%-ї відповідності дійсності зусиль творців масових «образів» держав — також неоднозначний. Зрозуміло, як і для України, де, на думку багатьох, кількість проблем досягає критичної точки. І все ж — чи потрібен громадянам України (а не політичним і бізнесовим елітам) позитив про свою країну, у тому числі — і в головах наших зарубіжних партнерів? Чи потрібні спеціальні зусилля з створення цього позитиву? І, головне — як визначити ту межу, за якою ніби добра справа створення позитивного образу країни в очах, у тому числі, й іноземних інвесторів, і політичних партнерів може перетворитися в обслуговування інтересів, які не співпадають з інтересами суспільства?

Хто і як повинен контролювати «перехід» кордонів цієї грані в умовах такої країни як Україна, де формування громадянського суспільства й професійних ЗМІ знаходиться поки що лише у зародковому стані? Ці питання «День» задає експертам і читачам.

— Чи має потребу Україна у формуваннi позитивного iмiджу за кордоном? Яка ймовiрнiсть того, що цей iмiдж буде формуватися на реалiях, а не на домислах?

Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, член Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення:

— Безумовно, будь-яка країна повинна дбати про формування власного іміджу за кордоном. Це робить більшість країн. Прикладом інституцій, які цим займаються на території нашої країни, є, наприклад, Польський інститут, Французський культурний центр, Інститут Гете. Окрім того, існують супутникові канали громадського або державного ТБ, які ведуть мовлення на інші країни. Існує й такий спосіб, як робота iз журналістами, які приїжджають до країни. Відомо, як добре ця робота поставлена у США.

На жаль, Україна усього цього не робить. І якщо ми є патріотами держави, то незалежно від того, який у нас політичний устрій, хто у нас при владі, ми повинні турбуватися про те, щоб у світі про українців думали добре. Тоді у нас влада буде змінюватися на краще, а не навпаки.

Україна має достатньо позитивних реалій, на яких би міг формуватися її імідж. Це велика європейська нація з великою європейською культурою. Якщо нас не переслідує комплекс меншовартості, то ми повинні це визнавати й про це говорити. Звичайно, у нас є ще багато внутрішніх проблем — з ефективною владою, з ефективною економікою. Проте це є наші внутрішні проблеми — і тому наскільки принциповими будемо ми в обстоюванні власних проблем у себе в країні, настільки є принциповим те, щоб імідж країни за її межами був позитивним. Треба бути сміливим у зайнятті власної сміливої позиції всередині країни. Якщо не подобається влада, створювати ефективну політичну силу — навіть опозиційну, яка б пропонувала реальні політичні зміни, а не займалася демагогією. Але то всередині країни. А назовні — підтримувати створення позитивного іміджу.

Я не зовсім розумію, який злочин побачив Микола Томенко у тому, що, можливо, хтось захотів розробити нормальний імідж країни за кордоном. Може, його претензії полягають у тому, що не він цим займається, а хтось інший? На мою думку, проблема тут полягає у тому, що створенням цього іміджу опікуються громадські організації, а не держава. Хоча це повинна була б робити саме вона.

Володимир МАЛИНКОВИЧ, політолог:

— Безумовно, Україна потребує позитивного іміджу за кордоном, і, безумовно, що він повинен формуватися всерйоз, а не імітувати красиву Україну. По- моєму, все-таки головне не формувати цей імідж, а змінювати ситуацію всередині країни. Тільки тоді, коли ми зможемо сказати, що Україна дійсно розвивається демократичним шляхом, можна буде створювати реально позитивний образ України за кордоном. На сьогодні це малореально, хоч я думаю, що переміщення тут можливі. На мій погляд, на Заході імідж України спотворений. Iз погляду західних політиків і піар-фахівців для руху у бік Європи Україні треба відштовхнутися від Росії. На мій погляд, можна і треба формувати образ України, адекватний реальності. Він набагато кращий, ніж той образ, який формується за допомогою правих сил сьогодні. Реальна Україна краща, ніж той образ, який є на Заході, тому є можливість його покращання, не вдаючись до фальсифікації.

В’ячеслав ПІХОВШЕК, «1+1»:

— Насправді треба робити певні зусилля з формування іміджу країни за кордоном. Але заставою успішної зовнішньої політики є успішна внутрішня політика. Тому неможливо собі уявити якийсь великий успіх у формуванні зовнішнього вигляду країни без формування її позитивного внутрішнього вигляду. А тут, я вважаю, ми давно вже прийшли до межі якихось косметичних змін, які можливі при тій або іншій піарівській упаковці. Тут ситуація складніша, оскільки вона вимагає певного поєднання професійних пі- ар-зусиль з конкретними діями всередині країни, які професіонали від піару просто знають, як упаковувати. Я ставлюся до таких дій професійних піарщиків досить спокійно, оскільки це поширений у світі бізнес.

Щодо ситуації між М. Томенком і АГТ — це ганебна ситуація, якщо чесно. Це, по-моєму, спекуляція на якихось низьких почуттях — у цьому випадку заздрощі натовпу. Ось подивіться, скільки грошей заплачено... Насправді, йдеться про невеликі суми за вашингтонськими мірками. І це досить-таки поширена у США практика. Мені огидно, коли роблять заяви заради того, щоб викликати у людей низькі почуття.