Є судимість — немає роботи
Держава має розробити дієву програму з соціалізації колишніх в’язнів та забезпечити їх робочими місцями.Після нелегкого тюремного життя на в’язнів чекає свобода. Для багатьох засуджених воля перетворюється на справжню боротьбу за виживання. Нерідко за час перебування у в’язниці люди втрачають житло, від них відвертаються рідні. До цього треба додати і нескінченні візити до роботодавців, які найчастіше завершуються відмовою. Все це призводить до того, що велика частина звільнених із місць позбавлення волі знову повертаються туди. Для багатьох засуджених це — єдиний спосіб вижити.
«Коли я звільнився, мені дали тільки шістдесят гривень на дорогу до Києва. Ті гроші, які я заробляв у тюрмі, мені не повернули», — розповідає колишній в’язень Костянтин Шульга. «Потрібно було щодня думати, як прогодуватися. Щоб поїздити по фірмах або навіть зателефонувати до роботодавця та пройти співбесіду, потрібні були гроші, але тоді в мене навіть на це їх не було», — згадує Костянтин.
Після чотирьох років тюремного життя Костянтину довелося все починати з нуля. Щоправда, пощастило з роботою. Чоловіка прихистив його колишній директор. На жаль, такі випадки є поодинокими. Зазвичай, роботодавці відмовляють у працевлаштуванні людям, які мають судимість. Таким чином, колишнім засудженим, які не знаходять розуміння у суспільстві, не залишається нічого іншого, як знову потрапити до колонії: роботи їм не дають, а їсти хочеться. Доводиться добувати харч, як вміють. Є й такі, що свідомо хочуть повернутися за грати. «Такі люди не можуть тут жити. В’язниця для них — уособлення хоча б якогось даху над головою. Вони точно знають, що їх там одягнуть, взують та нагодують. Для них точно знайдеться робота», — пояснює Костянтин. Правда, серед засуджених, що потрапили у безвихідь, є і чимало тих, хто просто відвик від нормального життя, не вміє чи не хоче самостійно приймати рішення та нести відповідальність за себе.
До Київського обласного центру зайнятості за минуле півріччя звернулося 48 людей, звільнених з місць позбавлення волі, з них працевлаштували 14 осіб. Тут же можна пройти і професійну підготовку. Для того, щоб заохотити працедавців надавати робочі місця засудженим, їм пропонують пільги, якщо вони беруть їх до себе.
«Звичайно, роботодавці не надто охоче беруть таких людей на роботу, але для них бронюють робочі місця, отже, згідно з законодавством, роботодавець не має права відмовити у прийнятті такого безробітного на роботу», — розповідає директор Київського обласного центру зайнятості Василь Якобінчук. Якщо засудженого на роботу направляє центр зайнятості, а роботодавець відмовляє у працевлаштуванні, то він може заплатити за свої дії штраф. Правда, штрафні санкції застосовуються тільки тоді, коли безробітний направляється на заброньоване робоче місце. Такі місця є не на всіх підприємствах, а лише на тих, де працює більше двадцяти людей. Отже, непоступливий роботодавець може заплатити штраф, але його не можуть змусити силою взяти когось на роботу. Тому єдина порада колишнім засудженим — приховувати минуле. Юристи розповідають, що роботодавець не має права вимагати в людини інформацію про її судимість або несудимість. Колишній в’язень має повне право нікому не надавати такі дані. В деяких організаціях є служба безпеки, якій неважко перевірити людину на наявність судимості, однак така перевірка є незаконною.
