ЄС, визначайся!

Сам факт зустрічі на вищому рівні — річ непогана, навіть якщо доленосних наслідків від неї не буде. Революційних результатів справді не варто очікувати, бо ще не є готовою концепція відносин ЄС з Україною, якої в Києві очікували ще в червні. Її проект, кажуть українські дипломати, «досить теплий» стосовно України, хоча про її інтеграцію до ЄС там не йдеться.

«Окремі країни ЄС позитивно оцінюють стратегічну мету України — повноправне членство в Євросоюзі, — каже міністр Тарасюк, — але консенсусу серед країн ЄС немає».

І хоч офіційно ЄС називає відносини з Україною «унікальними й стратегічними», реальних підтверджень тому ще не знаходиться.

Київ сподiвається на зближення. ЄС йому не обiцяє нiчого

Консенсусу щодо України немає не лише серед членів ЄС — його немає навіть всередині окремих його членів. Зокрема, в МЗС Франції кореспондент «Дня» чув, що Україна обов'язково в майбутньому, в «третій хвилі» розширення ЄС має до нього увійти — після перших шести претендентів, потім — після Латвії, Литви, Румунії та Болгарії. Але водночас інші фахівці Ке д'Орсе (так французи іменують свій МЗС) відверто заявляють, що нічого певного пообіцяти Києву не можуть. На думку одних — Франції необхідна розвинута східна політика, де чільне місце має зайняти Україна. Зі слів інших випливає, що Києву неможливо сподіватися на більш тісні відносини з ЄС, ніж теперішні, зокрема на асоційоване членство в Євросоюзі — і це у Франції, яка вважається однією з ключових країн ЄС і яка останніми роками ставиться до України не без симпатії. Поки що французькі пропозиції до спільної стратегії ЄС, наскільки вдалося з'ясувати в Парижі, дійсно пропагують більш активні відносини Брюсселя з Києвом. Французькі дипломати чесно признаються, що до останнього часу не вірили в спроможність України вижити в якості самостійної держави, надто пізно заходилися її серйозно вивчати, незважаючи на активну роботу посольства в Києві, знають про Україну явно недостатньо. Приблизно те ж саме раніше говорили представники Німеччини — іншого «двигуна» європейської інтеграції.

Фактично сьогодні відносини між ЄС та Україною зводяться до скарг Києва на недостатню увагу Брюсселя, на непродуктивність торговельних квот, на велику міру невизначеності в політиці Союзу та до закидів ЄС та окремих його членів Україні на поганий інвестиційний клімат, погану податкову систему, які не стимулюють притоки європейських капіталів, та на суперпільгові умови для «АвтоЗАЗ-Деу», які ЄС вважає за дискримінаційні відносно власної автомобільної промисловості.

Істина, мабуть, лежить десь посередині — адже, з одного боку, ніхто, крім України, не вирішить її проблем, здатних полегшити наш вступ до ВТО — а отже, й полегшити її торгівлю з ЄС, ніхто, крім неї самої, не вирішить проблему її повної структурної перебудови, проблему збільшення конкурентоспроможності продукції, проблему, врешті, реального вибору головного вектора розвитку. З іншого боку — всім відомо, що ЄС свого часу надав дуже велику моральну допомогу Польщі, Чехії та Угорщині, які першими заявили про бажання інтегруватися до західного світу, їх хотіли бачити серед своїх — хоча б і з суто політичних мотивів, нарешті, Варшаві пробачили половину її зовнішнього боргу. Мабуть, як у центральному апараті ЄС, так і в столицях країн— його членів мали б зрозуміти, що демонстративна неувага до України об'єктивно виштовхує її за межі демократичної об'єднаної Європи, наслідки чого ще ніхто не прораховував.

Уже колишній комісар ЄС у зовнішніх справах Том Спенсер визнав, що Євросоюз дуже нечесно поводив себе 30 років з Туреччиною і закликав не повторювати цієї помилки з Україною. Вiдповiдi на це не було.

ДО РЕЧI

до процесу відродження Балкан, треба покращити стосунки між українським урядом та Європейською Комісією, — вважають в НАТО. Інакше йтиметься лише про виключення Києва з тієї загальноєвропейської прискореної інтеграції, шанс на яку дасть Європі відбудова Балканського регіону.

В НАТО визнають помилки Альянсу щодо України і кажуть, що, на їхню думку, ставлення Європейського Союзу до України мало б бути уважнішим. Один iз провідних офіцерів НАТО в розмові з Ольгою БУРДОЮ розкритикував політику ЄС не лише щодо України, а й щодо Росії. На його думку, вкладання грошей у Росію приносить мало користі. Зокрема, фінансування російських проектів в межах програми технічної допомоги новим незалежним державам — TACIS — довело свою повну безрезультатність. Натомість, Захід явно недостатньо приділяє уваги стимулюванню ринкових та демократичних перетворень в Україні, де якість допомогової діяльності виявляється набагато вищою.

В НАТО побоюються подальшого послаблення уваги до України з боку Євросоюзу, яке має й об'єктивні причини. Однією з них є грандіозний проект відбудови Косово та всього регіону Південно-Східної Європи. Лише за приблизними оцінками для цього буде виділено від 30 до 50 млрд. доларів. Але чи обов'язково це означає втрату Україною останнього шансу інтегруватися в Європу? Аби цього не сталося, і Україна долучилася-таки