Європа не може бути нічиїм васалом

«Вірю, що ми знайдемо новий баланс», — сказав «Дню» про «постіракський світ» Надзвичайний і Повноважний Посол Франції в Україні Філіпп де Сюремен. Його коментарі ситуації навколо Іраку, одночасно дипломатично акуратні і вельми розбіжні з поглядами представників Вашингтона, базуються на кількох головних моментах. Світовий порядок необхідно зберегти, навіть якщо його порушено. Війни проти Іраку можна було уникнути. Лише ООН повинна була приймати рішення про застосування сили. Лише ООН може взяти на себе відповідальність за повоєнну відбудову Іраку. Дипломатичний натяк Сполученим Штатам та іншим супердержавам, що з точкою зору Європи доведеться рахуватися. Натяк і Україні — якщо «Київ така сама стара Європа, як і Париж», то...

— Ваша оцінка як самої операції в Іраку, так і її наслідків для світу, світового порядку.

— Я хочу зауважити, що ця війна не була неминучою. Шкода, що інспектори не мали можливості продовжувати свою місію, і що це рішення є результатом односторонньої позиції. Після констатації цього можна лише побажати, щоб ця війна була якомога короткою і спричинила якомога менше жертв серед цивільного населення, щоб і серед військових, задіяних у цій операції, було якомога менше вбитих і поранених.

Звичайно, перемога американців неминуча. Але після усунення режиму Саддама Хусейна — а саме в цьому полягає кінцева мета війни, і я хочу додати, що ніхто з цього приводу особливо не шкодуватиме, — нам належить відновити Ірак. З одного боку, суверенітет і територіальна цілісність Іраку мають бути збережені, в зворотному випадку є ризик повної дестабілізації регіону. З другого боку, відбудова країни потребуватиме значних зусиль, особливо в такій складній країні, як Ірак. І в цій реконструкції провідну роль матиме ООН. Сполучені Штати самі не зможуть задовольнити потреби тих значних зусиль, яких потрібно буде докласти. І Європа також матиме свою відповідальність. Зрозуміло, що і Франція, яка готова надати всіляку допомогу населенню країни, теж. Таким чином, для вирішення цієї кризи, як і інших криз, характерних для цього регіону, має сформуватися колективна відповідальність. Я переконаний, що після певної напруженості, яку можна було спостерігати між Францією і деякими її партнерами та Сполученими Штатами, ми знову будемо разом, щоб відповісти на потребу цього спільного зусилля.

— Видається так, що сьогоднішня ситуація довела, що ООН не має достатнього авторитету і достатніх інструментів для розв’язання кризових ситуацій. Як можна подолати цю проблему?

— ООН має той авторитет, який за нею визнається, не йдеться про авторитет, який би вона сама собі присвоїла. Посилаючись на останні заяви Кофі Аннана, можна сказати, що ООН і Рада Безпеки ООН зазнали значного потрясіння після початку цієї операції. Але як я зауважив, в такій ситуації нам іще більш необхідна ООН не тiльки для вирішення тих проблем, що постануть після закінчення військової операції, але й для вирішення інших кризових ситуацій, які аж ніяк не є простішими. До того ж ті загрози, з якими ми зустрічаємося сьогодні і які мають тенденції до загострення, не можуть бути викорінені лише застосуванням військової сили. Боротьба з тероризмом, яка зараз дуже далека від свого завершення, зусилля в боротьбi з розповсюдженням зброї масового знищення, боротьба з організованою злочинністю, з розповсюдженням наркотиків — усе це потребує узгодженості з боку націй, держав, і ООН тут може диригувати. Адже все пов’язано — невирішені кризи підживлюють тероризм. І ООН повинна виконати всі свої обов’язки. Сполученим Штатам, як і Франції, як і іншим країнам потрібна ООН. Адже всім потрібен світовий порядок, який би грунтувався на міжнародному праві. Якщо ж цього не забезпечити, то це буде величезний крок назад, до світу, побудованого на відносинах сили.

— Але ж ситуація, коли рішення про застосування сили вже не вперше за останні роки приймається поза ООН, суперечить міжнародному праву, i є дуже небезпечною, оскільки вона може перерости в тенденцію до повернення саме до світу, заснованого на праві сили.

— Це загроза, яка постійно проявляється. Втім, я вважаю, що операцію в Іраку за її масштабом не можна порівняти з попереднім випадком. Я б зауважив, що в рамках цієї кризової ситуації інспектори ООН отримали від ООН належний мандат на проведення роззброєння, робота тривала і приносила свої результати. Варто було б дочекатися результатів закінчення інспекцій, щоб інспектори висловили свої думки, і лише тоді варто було б приймати рішення про подальші дії.

— Якою ж була тоді причина спочатку ультиматумів, а потім — війни?

— Я думаю, що йдеться про два різнi сприйняття сучасної ситуації. Сполучені Штати не мали терпіння чекати розв’язання іракської ситуації. Звичайно, вони мають належні засоби до таких дій, це очевидно. Треба визнати, що одіозна репутація режиму Саддама Хусейна в світі, на погляд Сполучених Штатів, дала їм моральне право вжити таких заходів.

До того ж, переживши жахливі терористичні акти 11 вересня, американці відчувають себе, як про це заявив їхнiй президент, у стані війни. Вони встановили факт прямого зв’язку між «Аль-Каїдою» і іракським режимом.

Франція вважає, що ООН прийняла чітке рішення, яке містилося в резолюції 1441, котра передбачала необхідність повного роззброєння Іраку, що роззброєння приносило свої результати і що лише на кінцевій доповіді інспекторів мало ухвалюватися остаточне рішення, що, до речі, не виключало як останнього засобу задіяння військової сили. Рішення мало прийматися тільки Радою Безпеки ООН, яка є втіленням міжнародного права, інструментом світового порядку, заснованого на міжнародному праві.

Сьогодні йдеться про необхідність знову об’єднатися, щоб працювати разом для досягнення спільної мети і для Сполучених Штатів, і для Франції, і для решти країн Європи і світу, бо вони поділяють одні й ті самі спільні цінності.

— Отже, можна говорити, що із закінченням війни можна подолати дипломатичні тертя між Сполученими Штатами і європейськими країнами, загрозу розколу в НАТО і ЄС?

— Ми в це віримо, і ми докладемо всіх зусиль для досягнення цього. Фактом є те, що суспільна думка в різних країнах висловила свою позицію. А в демократичних країнах ми змушені з нею рахуватися.

У світі, який незабаром знову стане багатополюсним, Європа знову виступатиме неодмінним фактором стабільності. Спільним інтересом усіх є те, щоб Європа якомога швидше усвідомила свою роль і свою відповідальність. Адже і в короткотерміновій, і в довготерміновій перспективі відсутність Європи була б надзвичайно небезпечною для світового порядку.

— Таким чином, йдеться про об’єднання «старої» і «нової» Європи? Де межі цієї Європи?

— «Нова» і «стара Європа» — це терміни, характеристики, які поєднані між собою. Ми є одночасно і старою, і новою Європою. Київ, якщо хочете, — така сама «стара Європа», як і Париж. Таке протиставлення має дещо штучний характер, яке, втім, нас зовсім не шокувало. Однак розширення залишається значним викликом для ЄС, який сьогодні перебуває в стадії метаморфоз. І поки будівництво ЄС не дійде до кінця, він продовжуватиме протистояти викликам дуже значного характеру. Саме це й пояснює ту напругу, яку останнім часом можна спостерігати всередині ЄС. Але є можливість сподіватися, що ця кризова ситуація послугує для європейців приводом іще краще усвідомити їхню відповідальність, а також необхідність можливості висловлення їхньої точки зору. Тобто, щоб ЄС мав надійну дипломатію і оборону. Європа може бути надійною й корисною лише за умови, що вона буде незалежною, що вона не буде нічиїм васалом. І Сполучені Штати, і інші супердержави, такі, як Китай, матимуть потребу в Європі як в одному з факторів стабільності.

Між Європою і Сполученими Штатами завжди існуватимуть особливі зв’язки, які пояснюються і історичними зв’язками між ними, і тими спільними цінностями, які вони поділяють.