Ющенківський призов

Тимчасові рамки цієї відмови залежать від кількох чинників. По-перше, від формування та існування парламентської більшості, по-друге, від того, наскільки довго протримається уряд Ющенка, нарешті, по-третє, від результатів діяльності цього уряду з урахуванням усіх майбутніх непопулярних рішень заради порятунку економіки країни.

Проте на сьогодні ми маємо факт підтримки влади з боку правих без будь-яких важелів впливу на цю владу.

Безумовно, шлюб правих із владою — це шлюб за розрахунком. Питання в тому: чий розрахунок виявиться точнішим? Відповідь ми отримаємо за два роки на виборах у ВР (а може, й раніше, у разі дострокових виборів до парламенту).

З одного боку, перед очима приклад Росії, де «Союз правых сил» (Чубайс, Кириєнко, Гайдар), підтримавши Кремль, набув режиму сприяння на недавніх парламентських виборах й пройшов у Держдуму РФ. (Враховуючи нашу дивну пристрасть до російського політичного секонд-хенду, можна поставити питання: хто в такому випадку зіграє роль партії влади в Україні? Очевидно, вже сьогодні претендентів додалося: «Демократичний союз» Олександра Волкова, Зиновія Кулика, Ігоря Бакая та «Батьківщина» Юлії Тимошенко).

З іншого боку — власний сумний досвід (передусім Руху), коли союз із партномеклатурою в ім'я незалежності України обернувся втратою підтримки значної частини електорату й появою могутньої лівої опозиції.

На думку Юрія Костенка, за минулі вісім років правим так і не вдалося змінити стереотип, що склався в народі, про те, що 1991 року до влади прийшли демократи. Внаслідок неухильного погіршення соціально-економічного становища слова «демократи» та «реформи» стали лайливими, а комуністи так само неухильно набирали голоси на виборах.

Праві так і не змогли протиставити цьому ні виразної й послідовної політичної позиції, ні будь-яких продуманих дій, вони не змогли навіть об'єднатися, не зважаючи на неодноразові заклики до об'єднання, що поступово трансформувалися в певні ритуальні заклинання.

Усі спроби такого об'єднання (в контексті президентських виборів), провалювалися, тільки-но мова заходила про висунення єдиного кандидата від правих сил.

Безумовно, сьогодні можна зрозуміти Віктора Пинзеника, Юрія Костенка, Володимира Філенка etc.: кого ж ще підтримувати, як не уряд реформатора?

Можна зрозуміти й подальші спроби консолідації в нових умовах (Рух Удовенка, ПРП і КУН; Установчий з'їзд Руху Костенка; сьогоднішній установчий з'їзд «Відкритої політики»). Однак поки загроза застосування старої біполярної політичної схеми — «влада — ліві» — зберігається. Й за подальшого розвитку такого сценарію, вже сьогодні можна зайнятися пошуком чергового красивого пояснення, чому праві програли наступні парламентські вибори.

Продовження теми на стор. "Подробиці"