...За діяльне Добро!

...Ми цього року багато працювали. Робили газету разом із вами і для вас. Випустили 242 номери щоденної газети українською і російською мовами та 77 англійською. Провели Літню школу журналістики, яка цього року тривала п’ять тижнів. Видали солідний двотомник «Екстракт +200». Традиційно в Українському домі відкрили Фотовиставку «Дня». Провели меморіальні дні пам’яті жертв Голодомору. Вручили Премію ім. Джеймса Мейса. Паралельно їздили містами і містечками України, представляли наші книги, фотовиставку, проводили зустрічі в університетах...

Це тільки невелика частина життя щоденної газети. Для продуктивних зусиль в Україні величезне поле. І, на щастя, підростає українська журналістика, на очах пробиваються нові імена. До речі, саме наші поїздки по Україні дозволили нам відкрити молодих і цікавих людей, яких ми, сидячи в Києві, ніколи б не побачили, — в Чернівцях, Івано-Франківську, Львові, Сімферополі... Київський телевізійний майданчик дуже слабко використовується в загальнонаціональному масштабі. Він просто київський. А загальнонаціональним стане тоді, коли, наприклад, із ключових для суспільства питань «центральний пульт» країни буде зв’язувати Сімферополь, Луганськ, Чернівці, Луцьк та Івано-Франківськ. І тоді не було б необхідності збирати Майдани — Податковий кодекс можна було б обговорити в режимі реального часу.

Сьогоднішні ЗМІ говорять про потрясіння від WikiLeaks. А в цей інформаційний час українські ЗМІ змушені працювати за технологією «від хати до хати». Тільки так можна донести вартісну інформацію, якої сьогодні в Україні потребує велика кількість людей, особливо тих, що не втратили навички інтелектуальних зусиль.

А взагалі феномен Ассанжа відображає глибоку кризу світової журналістики і проблеми моралі, які нагромадилися у світовій політиці. Так, звичайно, політика ніколи не була високоморальною, але приходили гіганти, які піднімали стандарти: Тетчер, де Голль, Рейган були жорсткими і до певної міри цинічними політиками, але вони тримали «систему координат». У сьогоднішньому світі журналістика вже не в змозі впоратися з такою кількістю політичних проблем у всьому світі. Але Україна, яка пройшла випробування турбулентністю «касетного скандалу», в цій справі має певний досвід. Ми знаємо, що після того, як всі про все дізналися, постають нові виклики: а що з того, що ви дізналися? І це проблема ще складніша, ніж попереднє незнання. Кількість інформації сама по собі не є панацеєю. Потрібно мати не тільки механізми перетворення інформації в рішення, але ще й площадки, де будуть демонструватися зразки моральної норми. І наступатиме діяльне Добро.

...Хочеться сказати щось обнадійливе. Думка, яку я висловила кілька років тому — ми настільки відстали, що можемо опинитися попереду, — все ще актуальна. Україні, яка тільки-но вирвалася з «консервної банки» пострадянської дійсності, зовсім не потрібно проходити весь шлях постіндустріального розвитку — з усіма його позитивами, але, водночас, із такими проблемами, як, наприклад, нищення природних ресурсів. Своїми ландшафтами Україна може зацікавити світ, і не тільки в світлі наближення Євро-2012. Але коли бачу, як на місці парків піднімаються бетонні «нариви» новобудів, мені хочеться сказати чиновникам: перш ніж дати дозвіл на вирубування чергового скверу, згадайте, як ми пережили минуле рекордно спекотне літо.

Коли довго не прибирають в домі — темні кути починають наступати. Треба утилізувати злоякісний радянський досвід, запакувати і здати в архів. Не випадково країнам Прибалтики, Східної Європи, які це зробили, легше дихати. Мрідула Гош, блискучий інтелектуал і людина світу (в кращому розумінні цього слова) нещодавно на Другій академічній дискусії «Розширюючи кордони — наближуючи периферію» розповіла про те, що навіть коли Індія була під британською владою, вони готувалися до незалежності. Коли вона перестали бути колонією, то вже тоді їхні інтелектуали домінували над політиками. Це дуже цінна думка. Між радянським минулим і новою Україною, як мені здавалось, була дуже крихітна стежинка. Нею можна було пройти. Я вважаю, що наша незалежність могла визріти і вона таки визрівала і в радянський час. Тільки ці «поля визрівання» потребували різного часу і різних зусиль... І все ще потребують.

Із нацією, яка не може розібратися, добре чи погано те, що на її території знищили десять мільйонів невинних жертв, потрібно працювати особливими засобами соціальної терапії. Відомий випадок: представники окупаційної американської влади в постнацистській Німеччині питали німецьких робітників, яких приймали на роботу, хто розпочав Другу світову війну. А вони відповідали: поляки. І їм говорили: ідіть подумайте. Коли питали вдруге, а вони знов відповідали: «поляки», то їм казали, що не отримають хлібних карточок. Так вчили історію.

Який живучий нацизм-сталінізм і як він трансформується, показали недавні події в Росії. Він може розпадатися довше, ніж стронцій. А в Кремлі весь попередній період так палко боролися з помаранчевими, що випустили на Манеж коричневих. Під Росією хитається її матриця. Україна ж (при всіх своїх проблемах) стоїть на твердому історичному щиті. До речі, в нещодавньому інтерв’ю трьом журналістам Президент використав ключове слово — ідентичність. Якщо воно вимовлене щиро і з розумінням, це може вселяти певні надії.

У 2011-му «Дню» буде 15. Усі ці роки нас підтримує наш неймовірний Читач. Жартома ми кажемо, що він у нас на дорозі не валяється (в прямому і переносному сенсі). Ми щасливі, що знайшли одне одного. Звісно, нас може бути набагато більше. Подаруй рідній школі Бібліотеку газети «День»! Передплати «День» друзям і рідним! Це — не рекламні слогани. Це пароль. (До речі, один зі слоганів звучить так: «Читайте газету «День» — у вас буде осмислений вираз обличчя». Жарт.)

Для пошуку однодумців ми формуємо критерії, за якими можна побачити багато життєздатного, здорового, конкурентного, цікавого. Саме такими критеріями ми керувалися наприкінці 2009-го, коли Людиною Року за версією «Дня» обрали волинського реставратора Анатолія Квасюка, який десять років свого життя присвятив відновленню Холмської ікони Божої матері (До речі, спасибі телеканалу «Інтер», який чи не єдиний з центральних каналів зняв про нього сюжет).

Людина Року-2010 за версією «Дня» — український журналіст Микола Хрієнко. (В сьогоднішньому номері розповідь про другий етап його шестирічного проекту «Українці за Уралом»). Цей журналіст ламає всі банальні уявлення і стереотипи про «українця на хуторі». У нього на щиті — українська експансія, інтерес до своїх співвітчизників, вивчення історії, послідовність... У новорічній анкеті «Дня» він сказав: «Роблю все для того, щоб я в цьому світі не деградував». Опір деградації — це і наша програма. Це перегукується з тим, що сповідують наші читачі, що ми говоримо нашим чудовим молодим друзям в Літній школі журналістики, на всіх зустрічах — «Кожен особисто відповідає за свій життєвий проект». А всі ми разом — за свою країну.

Мужності. Енергії творення. І любові.

Радісного Різдва і щасливого Нового року!