За перемогою...
Напередодні гри із «Ньюкаслом» усі хвилювалися. І хоч знали ніби, що «Динамо» нині на ходу: чого вартий розгром з рахунком 8:0, вчинений киянами полтавській «Ворсклі» в останній грі чемпіонату. Але ж то всього лише «Ворскла», підказував традиційний внутрішній голос, який не дає нам повірити в себе. І навіть величезна самовіддача, зарядженість на гру з першої до останньої хвилини, яку демонструють в останні тижні динамівці, не давала впевненості. Треба було побачити, відчути цю Лігу чемпіонів. Зробити це разом з футболістами забажали і десятки тисяч глядачів, котрі хоч і не заповнили по вінця головну спортивну арену країни, проте створили цілком достатню аудиторію, аби все виглядало найкращим чином.
З перших же секунд гри стало зрозуміло, що динамівські тренери дарма часу не втрачали. Якщо їхні англійські колеги обмежились поверховим переглядом останньої календарної гри «Динамо» з двічі згаданою вже «Ворсклою» і навіть не побажали взнати прізвища динамівських футболістів, називаючи їх за номерами, то наші вивчили гру суперника не гірше, ніж студент-першокурсник свій конспект перед першою сесією. Всі напрямки атак британців були перекриті, всі гравці «розібрані». Гостям не залишалось нічого іншого як закидати м’яч навмання у бік воріт Віталія Реви. А там були наші оборонці. До Алана Ширера, якого заслужено звуть «людина- гол», ніби приклеївся Андрій Гусін, вже на перших хвилинах залишивши на лобі англійської зірки сліди свого взуття. Після цього ніякого Ширера на полі видно не було. Те ж саме стосується Крейга Белламі, якого ми добре пам’ятаємо з минулого року у складі збірної Уельса. Другому форварду гостей наші дозволяли досхочу бігати, але без м’яча. І нарешті «мозок» англійської команди Кірон Дайер теж не зумів нічого вдіяти з нашим мобільним захистом. Усе було добре у грі «Динамо», але для успіху, окрім зразкової організації гри, потрібно мати ще й «little luck», як кажуть англійці, тобто трiшки удачі.
Ця удача прийшла на 17-й хвилині, коли Максиму Шацьких вдався просто шалений за виконанням удар з числа таких, які не беруться. Після цього нашим було достатньо не робити грубих помилок у захисті і чекати свого шансу в контратаках. До того ж динамівці ще й просто «перебігали» гостей із «Нового Замку», як перекладається з англійського назва міста Newcastle.
Ворота цього замку виявились досить привітно відкритими, і якби наші були трохи більш уважними, рахунок став би непристойно великим. А так кияни обмежились лише голом Олександра Хацкевича, який нагодився біля воріт після того, як Олександр Мелащенко влучив м’ячем у голкіпера гостей Шея Гівена.
Задоволення приніс не тільки переможний результат. Вразило те, з якою майстерністю тренерський штаб «Динамо» не просто «залатав дірки» у складі після нечуваної серії травм основних гравців, а органічно ввів кожного новачка у тканину командної гри.
Особливо вразив хорват Йерко Леко, який лише десять днів тому прибув до Києва. Новачок грав так, ніби живе в Україні і тренується з «Динамо» вже кілька років. Гадаю, що не буде перебільшенням сказати, що Олексій Михайличенко, який, по суті, дебютує в ролі першого тренера, за всіма статтями обіграв у середу «метра» англійського футболу Боббі Робсона. Це визнав після гри і сам англійський тренер, нагадавши, що попереду гра у Ньюкаслі. Справді, радість від того, що «Динамо» вийшло в лідери своєї групи, не повинна переходити в ейфорію. Це тільки початок шляху, проте чомусь віриться, що шлях цей буде впевненим.
Сьогодні хочеться говорити не стільки про Лігу чемпіонів, скільки про парадокси нашого мислення. З однiєї сторони, ми переконалися, що в Україні є команди, здатні гідно боротися на євроарені. З другої — уже завтра і «Динамо», і «Ньюкасл» гратимуть календарні матчі своїх чемпіонатів. Динамівці зустрінуться в Києві з «Оболонню», а «Ньюкасл» прийматиме «Сандерленд». Вгадайте з трьох разів, де завтра буде повний стадіон — Києві чи у Ньюкаслі? Отож. Об’єктивно сьогодні «Динамо» — лише одна з багатьох українських команд, не чемпіон і йде поки що лише на четвертому місці. То чому ми валимо на трибуни, щоб побачити надцяту команду Англії, і сидимо вдома, коли грають перші команди України? Показали ж нам, що ми нічим тих британців не гірші. Чому ж нам не заповнити стадіон у суботу, аби ще раз побачити у складі «Динамо» героїв стартової гри Ліги чемпіонів, не отримати насолоду від їхньої майстерності? Хоч бери і пиши на футбольних афішах: «Купуй українське!» Ми ж справді не гірші, а може, і кращі. І не тільки у футболі.
