Перейти до основного вмісту

За що боролись,

або Що у журналістів з пам’яттю?
31 березня, 00:00
30 БЕРЕЗНЯ, ПІКЕТ ПІД СТІНАМИ ГЕНПРОКУРАТУРИ: СПІВЧУТЛИВЕ СТАВЛЕННЯ ДО ЕКС-ПРЕЗИДЕНТА КУЧМИ МАЮТЬ ДАЛЕКО НЕ ВСІ / ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»

Може, це весняне сонечко так подіяло, а може, Кучма вже звик до свого нового статусу підозрюваного, але, хоч би як там було, на черговий допит до Генпрокуратури Леонід Данилович прибув у цілком благодушному настрої. Журналістів вітав, як старих знайомих.

— Леоніде Даниловичу, сьогодні ви вже готові до очної ставки з Мельниченком? — звернулася до нього кореспондент «Дня».

— Я завжди готовий, — бадьоро відрапортував він. — Я вже заявляв, що не збираюся відмовлятися від очної ставки. Тільки моя поведінка відомо якою буде. Але я не можу погодитися з тим, що мені не дають права на той захист, якого я хочу. Я зараз іду з адвокатом, якого відводять.

Як з’ясувалося, Генпрокуратура відсторонила адвоката Кучми Ігоря Фоміна. Причина — 2003 року Фомін мав причетність до захисту Олексія Пукача.

Зате тепер у Леоніда Даниловича є американський адвокат Алан Дершовіц. За словами Фоміна, послуги американського адвоката потрібні, щоб привернути увагу міжнародній громадськості. Мовляв, його участь не дозволить суду проігнорувати доказову базу захисту Кучми.

Як уже повідомлялося, Алан Дершовіц — зірка американської юриспруденції. Він, наприклад, захищав американського футболіста й актора О. Дж. Сімпсона, звинуваченого в убивстві дружини, й виграв процес. Нині 73-річний Дершовіц — один з адвокатів скандально відомого Джуліана Ассанжа, засновника сайту WikiLeaks.

Тим часом очна ставка в Генпрокуратурі між Леонідом Кучмою та екс-майором Держохорони Миколою Мельниченком знову не відбулася.

Сам майор був напрочуд мовчазним. Лише відрекомендував журналістам свого нового прес-секретаря.

Утім буде чи не буде очна ставка й наскільки ефективно зможе захищати Кучму американський адвокат — усе це питання другорядні. Головне інше — й у політикумі, й у журналістці спостерігається щось схоже на стокгольмський синдром. Якщо ще п’ять років тому слово «Кучма» викликало різке неприйняття, то зараз усе перевернулося з ніг на голову. Кучмі симпатизують і навіть сприймають як жертву. У статтях, блогах і форумах дедалі частіше з’являється слово «переслідування».

Данилича жаліють. Кореспондентка «Дня» це дуже добре відчула за тональністю запитань, які ставили Кучмі на порозі Генпрокуратури. Усі журналістські «наїзди» й «шпильки» дісталися майорові. А в питаннях до Кучми лунало співчуття й підтримка. Утім це може свідчити не стільки на користь Кучми, скільки як мінус журналістам. Та й за що, власне, співчувати? Поки що всі «переслідування» Генпрокуратури зводяться до того, що Кучмі просто ставлять запитання. І все!

А опозиціонери тим часом висувають одну версію за іншою. На сьогоднішній день найпопулярніша — влада намагалася «замилити» суспільству очі й відволікти від реальних проблем у державі. Але насправді всі ці версії й політичні розклади — яйця виїденого не варті. Чомусь і політики, і журналісти бояться самі собі зізнатися, що все дуже серйозно.

І навіть якщо Янукович має якісь іміджеві наміри, все це неважливо. Головне, що цю справу ПОРУШИЛИ. Решта — неістотні деталі, лушпиння. Але чомусь досі ніхто з опозиції не набереться сміливості чесно сказати: «Так, справа Кучми — це рішучий крок влади. Ми його підтримуємо й підставляємо владі своє плече. Наше завдання — прослідкувати, щоб вона дійшла до суду». Але натомість опозиціонери шукають бліх і потаєні сенси мотивації влади.

І тут виникає логічне запитання: невже так страшно й важко визнати, що й Янукович здатен на позитивний вчинок?

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати