Запізнілі мемуари

На презентації в Києві, куди з Москви приїхали крім онука й інші близькі родичі колишнього генсека, панувала атмосфера розчулення й вдячності. Деяких із присутньої навколоісторичної наукової еліти охопила ейфорія повернення минулого, й у залі раз у раз лунали хвалебні оди на адресу «борця за суверенну Україну». Іноді, щоправда, з поправкою на суперечливість його образу. Професор Володимир Сергійчук відзначив роботу скульптора Е. Неізвєстного, який дуже точно передав характер Хрущова чергуванням білого й чорного кольорів.

Питання в основному було адресовано сину Хрущова — Сергію Микитовичу (на фото). Він назвав себе «прихильником Радянського Союзу». На за питання кореспондента «Дня» про міру демократизму нинішнього політичного режиму в Росії, Сергій Микитович відповів, що «ми сьогодні живемо в тій же системі, Горбачов зробив крок до демократії, а зараз Росія котиться назад».

Найяскравішим моментом зустрічі була, мабуть, історія, що її розповів відомий правозахисник Семен Глузман. Мовляв, жив собі в Києві «тихий міський божевільний» Степан Сорока. Все його в цьому житті цікавило. І ось одного разу приїхав до міста генсек Хрущов. Увесь Київ гуде: охорони, либонь, у секретаря — цілий полк, до нього й не підступишся. Й тут Степан надумав своїх «п'ять копійок» вставити. Мовляв, за великого бажання та вміючи нічого не варто «прибрати» Хрущова... Наступного дня «прибрали» Сороку — на 25 років оформили в «табір» за замах на генерального секретаря. Там із ним і познайомився Глузман. І через нього Степан передав прохання на волю, щоб поставили на могилі тоді вже покійного Хрущова квіти від людини, яка ніколи й не думала його вбивати. Адже він лише «тихий міський божевільний». До речі, живе й досі ...