Запрограмоване «розлучення»

Те, що владний тандем Ющенко — Тимошенко прожив рік, — уже велике диво, переконаний політолог, колишній народний депутат від БЮТ Дмитро Видрін. Дуже багато ліній розколу проходить між двома людьми, які стояли чотири роки тому на морозному Майдані: економічних, геополітичних, тактичних, стратегічних, і дуже мало, як виявилося, точок зіткнення. Проте прем’єр Тимошенко запевняє, що не бачить альтернативи коаліції фракції свого імені з НУ-НС і блоком Литвина. Чи зможе після гучних взаємних президентсько-прем’єрських (і навпаки) звинувачень на адресу одне одного працювати без скрипу коаліційна конструкція, лідерами якої є глава держави і голова уряду, чи нинішні переговори проводяться виключно для електоральної галочки, поцікавився «День» у Дмитра Видріна.

— Дмитре Ігнатовичу, якої політичної погоди все-таки варто чекати українцям: теплої коаліційної чи прохолодної виборчої?

— Мій прогноз такий: 70%, що будуть вибори.

— А як ви вважаєте, чим пояснюється бажання українців бачити (про що свідчать усілякі соціологічні опитування) коаліцію БЮТ та Партії регіонів, а не дострокові вибори?

— Знаєте, в цій електоральній «страві», швидше за все, різні інгредієнти відіграють свою роль: ресурси бютівців та регіоналів, зокрема, медіаресурси. Крім того, люди втомилися від нескінченної чехарди, над якою вони віддають перевагу навіть протиприродному коаліційному альянсу. Словом, усього потрохи. Існує ще й вплив із-за кордону. Я був нещодавно на Міжнародній конференції в Москві. Так ось, знаєте, навіть найрадикальніше налаштовані депутати Держдуми сьогодні з усіх трибун ратують за союз Регіонів і БЮТ. «Страва» виглядає приблизно так: медіаресурс, зовнішній вплив і втома українців.

— На вашу думку, наскільки було прогнозоване політичне розлучення Ющенка й Тимошенко саме восени поточного року?

— Я говорив у багатьох інтерв’ю, що ці любовні ігри закінчаться тим, що хтось комусь чимось дасть по голові. Знаючи їхню взаємну антипатію, знаючи їхні принципово різні позиції в економіці, знаючи їхню різну геополітичну орієнтацію, знаючи їхній різний соціальний генотип, а також історію їхнього формування як особистостей, безумовно, зайвих слів і коментарів не потрібно. Лише найаполітичніша людина могла припустити, що їхній союз триватиме понад рік. До речі, повинен вам відверто сказати: те, що вони прожили рік разом, — це велике диво. Я не знаю, хто зробив це диво: чи то лінія одного з цих людей, чи то один із них відволікся на інші проекти... Проте факт залишається фактом: це був довершено неймовірний, шалений союз двох сердець, які не люблять одне одного і, звичайно ж, він міг закінчиться лише розривом. І чим більш затягувався цей розрив, тим більше нагромаджувався потенціал взаємної ненависті, взаємного неприйняття, взаємного презирства.

— Дмитре Ігнатовичу, ви були в команді БЮТ і точно вивчали, як-то кажуть, у профіль і анфас лідера цієї політичної сили. Так ось, відштовхуючись від цього, як ви вважаєте, спроби БЮТ і НУ-НС створити коаліцію «на біс» — це ширма чи щире бажання Юлії Володимирівни?

— Я завжди кажу в таких випадках знаєте що? Для того, щоб почути щось щире, йдіть у церкву й на сповіді почуєте щирість. А ось у політиці, чим менше щирості, тим більше успіху. Тому не потрібно нікому й ніколи вірити ніяким політикам. До речі, всі політичні й коаліційні союзи в нас, як правило, відразу ж отримують назву. Гіпотетична коаліція НУ-НС, БЮТ та блоку Литвина поки що не отримала назви. Хоча, скажу відверто, «демширка», думаю, була б хорошою назвою.

Демширка — це такий самий блеф, така сама імітація взаємних інтересів, взаємних цілей, як і так звана демократична коаліція. І у зв’язку з цим я, наприклад, не бачу жодної різниці між фальшю просто демократичної коаліції та лукавством «демширки».

— Усі знають джерела нинішньої кризи, усі бачать її потік, усі можуть прогнозувати результат. Хотілося б почути вашу думку, як екс-депутата, як політолога і просто небайдужого громадянина України: як ви вважаєте, наскільки перебільшена роль Віктора Івановича Балоги, голови Секретаріату Президента, в цій кризі?

— Ви знаєте, на мій погляд, тут склався досить типовий тандем. Практично всі українські персонажі мають своїх літературних аналогів. Найближчим літературним аналогом тандему Ющенка — Балоги є Дон Кіхот і Санчо Панса. Останній нічого не вигадував, вигадував Дон Кіхот, а Санчо Панса намагався його алюзії, мрії, фантазії, фантоми якимось чином підкріпити реальністю, оскільки навіть мрійникам потрібно харчуватися й щось пити. Тому, гадаю, головний у цій проблемі все-таки Ющенко. Він — автор усіх політичних алюзій, у той час як Балога просто фуражист, який дає ресурс для мріянь, для утопій, для всього іншого. Так що в цій двійці Дон Кіхот все-таки головний, хоч багато хто і вважає інакше.

— А якщо забігти наперед, як ви вважаєте, хто кому в президентській виборчій партії поставить мат?

— Пам’ятайте, коли зруйнували Бастилію, влаштували масові танці, а якщо говорити сучасною мовою — дискотеку, і почали нове життя. Тому все йде до того, що Банкова буде зруйнована. Відтанцює дискотека й після цього закінчиться президентство як інститут в Україні. А в мене таке враження, що сьогодні наша країна семимильними кроками почала рухатися в бік парламентської республіки. Поки що це зріє в розумах експертів, однак завтра це виплеснеться вже на майданчики, площі, майдани. Загалом, ми йдемо до руйнування української Бастилії, а Бастилією сьогодні є Банкова.