Перейти до основного вмісту

ЗАПИТАННЯ «Дня»

01 грудня, 00:00
1 грудня 1991 року всенародний референдум визначив долю України як незалежної держави. Через дев’ять років ми ставимо собі запитання, наскільки ефективно прожиті суспільством ці роки, до чого ми прийшли і яке майбутнє країни найбільш реальне. На 4-й сторінці «Дня» аналіз існуючих тенденцій читайте в матеріалі відомого вченого Георгія Почепцова. На питання ж «Дня»: «На референдумі в 1991 році доля України вирішувалася в Україні. Де, на вашу думку, вона вирішується зараз?» — відповідає Валерій МАТВІЄНКО, Президент україно- американського центру стратегічних комунікацій.

— Усе залежить від того, що мати на увазі під долею України. Для «олігархів», які сьогодні стають посередниками між Росією та Україною і одержують комісійні, доля України — це чим більше продадуть вони Росії підприємств. Для більшості людей, які сьогодні живуть дуже бідно, — це можливість повернутися хоч би до рівня життя Радянського Союзу. Спрямованість України в європейську співдружність визначається не тільки бажанням демократів-політиків та політиків-патріотів, а, передусім, тією ситуацією, в яку потрапила Україна після розпаду СРСР. Частина «вавилонських веж», які були набудовані за радянської влади: атомні електростанції, металургійні заводи, оборонна промисловість — залишилася. І коли Україна відмовлялася від ядерної зброї, вона робила це не тому, що хотіла бути такою миролюбною, а тому, що обслуговування ядерної зброї вимагає величезної кількості грошей. Ми стоїмо нині перед техногенною катастрофою: ми повинні закривати Чорнобиль, шахти, щось робити з металургійними заводами, з ядерними відходами тощо. Розв’язати цю проблему можна лише двома шляхами: або довести ситуацію до надзвичайного стану і мілітаризувати економіку, або йти в Європу, брати їхні технології і з їхньою допомогою виходити із цієї катастрофи. Росія перебуває точно в такому ж становищі і точно так само вимушена буде йти в Європу. Тому завдання нашої європейської інтеграції лежить не у сфері гуманітарної політики, а у сфері технічної політики. Питання, куди ми підемо, — це питання майбутнього виживання України.

Нас тепер штовхають іти до Росії. Якщо до того ж Президент розпустить парламент, то нас чекає білоруська ситуація. Нас просто витурять із Європи, і залишиться одна дорога — йти на поклін до «великого брата».

Доля України вирішується, передусім, в Україні. Для того, щоб вижити і розвиватися на цьому етапі, в нас іще залишається досить багато ресурсів. В Америки, Росії сьогодні так багато проблем, що їм не до нас. Питання в тому, чи зуміємо ми використати той інтелектуальний і технічний ресурс, який у нас є, і чи зможемо ми стабілізувати політичні конфлікти, які існують. Україна в будь-якому випадку розвивається. А Вашингтон і Москва — це привхідні елементи, які можуть сповільнити або прискорити процес розвитку.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати