ЗАПИТАННЯ «Дня»
Сергій ЯНИШЕВСЬКИЙ, експерт Центру антикризових досліджень:
— Я вважаю, що в Україні тероризм можливий. Історія і практика тероризму свідчать, що радикальні настрої та кроки подібного роду провокуються групами людей, дії яких визначені, як правило, далеко не економічною ситуацією в країні. Якийсь відсоток рішуче налаштованих громадян, навіть дуже мізерний, здатен зробити багато, і для здійснення перевороту потрібно не так вже й багато людей. Досить навіть п’яти осіб з неадекватною поведінкою. ЕТТА, наприклад, досі непокоїть Іспанію, хоч вважається, що членів у цій організації не дуже багато. Першу скрипку, на мою думку, грають ідеологічні прорахунки державної машини. Молодь або якась інша частина суспільства схильна до радикальних, насильних дій тільки тоді, коли в неї відсутні ідеали. Якщо держава не спроможна проводити розумну ідеологічну політику, створювати ідеали, які могли б бути охоче сприйняті суспільством і повели б людей за собою, на місці подібного роду пустки зазвичай досить швидко з’являються різноманітні «харизматичні» лідери, що мають особисті інтереси, бажаючі повести народ за собою. Але немає простішого способу задоволення власних інтересів, ніж закликати маси до насильства. Тобто причини слід шукати не в економічній, а в ідеологічній сфері. Зазвичай відсутність чіткої ідеологічної політики, слабка робота ідеологічного апарату призводить до того, що соціально значущі цінності не пропагуються, а на їхнє місце виходить пропаганда цінностей, які руйнівно діють на суспільство. Депутати від фракції Руху, УРП, які виправдовували молодих людей, що вдерлися в офіс КПУ, на мій погляд, поступали неправильно. Немає гарантії, що завтра які-небудь радикальні комсомольці те ж саме не зроблять з офісом Руху. Цінності так не відстоюють. І те, що мас-медіа і політики сприйняли цей факт без будь-якого інтересу, тільки заохочує людей до наступних кроків подібного роду. В умовах, коли люди живуть в незрозумілій для них державі, не усвідомлюють, навіщо їм ця держава, що будується в країні і чи будується щось взагалі, з’являються люди типу пана Корчинського та його колег. Адже за ними цілком може піти певна кількість молоді, й рух легко перетвориться на серйозну силу, що впливає на політичну ситуацію. Затишшя оманливе. Біда Корчинського в тому, що він неенергійний, млявий, — повна протилежність справжньому лідеру, лідеру-імпровізатору, що вміє викликати симпатію в аудиторії, переконливо доводити свою точку зору... Я був на «проповідях», що влаштовуються ним — там він двічі слово в слово повторював пiвторагодинну промову. Повторюються бюрократи, а не сильні політики. Стереотипний український менталітет також дуже оманливий — у громадянську війну повстанський рух на території України був досить сильним, і я вважаю, що не буває спочатку ні абсолютно пасивних, ні абсолютно активних у цьому плані народів. У фізиці є таке поняття, як самозбудження — досить якогось, хай навіть випадкового, чинника впливу, і бурхлива ланцюгова реакція не примусить себе довго чекати. Політики ні в якому разі не повинні заохочувати подібних дій. Вони можуть потурбуватися про те, щоб слідчі процедури проходили відповідно до чинного законодавства, не називати винною людини, вина якої ще не доведена, і таке інше, але висловлювати публічну підтримку ні в якому разі не можна. Фактично це карт-бланш звичайному хуліганству, оскільки переважаюча більшість молоді все-таки не бігає з бензином в офіс КПУ.
Олександр ДЕРГАЧОВ, політолог, редактор журналу «Політична думка»:
— Якщо порівнювати Україну з Росією, то в нас, дійсно, набагато стабільніша, начебто, ситуація, що прогнозується, і менше передумов для політичного тероризму. Але вже сьогодні можна сказати, що Україні доведеться переживати досить складний період — період зміни влади. Я маю на увазі майбутню конституційну реформу і перехід від режиму Кучми до політичної ситуації після Кучми. Сьогодні можна констатувати той факт, що суперечки між олігархами, які обслуговували інтереси Президента на виборах, але були відчужені від активної участі в квітневому референдумі, продовжуються, і не виключено, що Президент шукатиме свого послідовника серед представників адміністративної верхівки, передусім серед силовиків. У нас немає передумов для ситуації на зразок чеченської, але певні інциденти, на зразок активізації тероризму, за законами паблік рілейшнз і за законами впливу на маси вимагають саме такого перебігу подій. І послідовник-силовик не зможе підпорядкувати собі відразу всі адміністративні ресурси й відразу всіх олігархів, якщо не буде загострення суспільної ситуації. Цілком можливо, що доведеться вдатися до штучного контрольованого тероризму з метою підкорення конкурентів і отримання згоди суспільства на силові дії для встановлення так званого жорсткого порядку. Найбільша загроза такого тероризму виходить з паблік рілейшнз, від боротьби за владу. Тобто роль головних терористів можуть виконувати передусім претенденти на високий пост, а не кримінальні елементи чи якась неконтрольована опозиція. Населення, безумовно, не підтримає терористів, але його водночас будуть примушувати підтримувати тих, хто ніби бореться проти тероризму, й саме таким чином зміцнювати власну владу.
Дмитро ВИДРІН, політолог, Європейський інститут інтеграції та розвитку:
— Виходячи з класичних канонів і класичної теорії тероризму, можна виділити декілька пунктів, що дають змогу визначати можливість чи неможливість в країні тероризму. Кожна країна має історію свого розвитку, навіть якщо вона входила до складу інших держав, і за допомогою її аналізу можна визначити, наскільки тероризм характерний для цієї країни, наскільки глибокі його традиції. Є країни, де тероризм існує як явище тисячолітнє: тисячоліттями здійснюються палацові перевороти, вбивства королів, шейхів, перших державних осіб, чиновників. Тероризм як історичне явище згодом обростає епосом, легендами. В історії України, в принципі, не проглядається корінна тенденція, зустрічаються тільки фрагментарні випадки в особі народних месників-опришків, але своєрідного епохального явища ці події не набули. Є й інша шкала оцінок, перша складова якої — наявність актуальних симптомів, що свідчать про тероризм. Наприклад, жоден землетрус не починається відразу — спочатку перестають співати птахи, потім починають вити собаки, завмирають в акваріумах рибки, потім починається підземний гул, все обвалюється, рушається... Тероризм — це свого роду соціальний землетрус. Перший симптом — масова неповага до атрибутики державної влади, знущання над нею, образливе перефразування тексту гімну країни тощо. Другим симптомом є конкретна неповага до представників влади — скажімо, закидання поліцейських на вулицях пляшками або цеглинами. Третій симптом — це перехід до більш активних, але ще не досить радикальних дій, коли пляшечки з чорнилом летять в будівлі адміністрацій, перекидаються машини їхніх працівників. В Україні я поки не бачу попередніх симптомів, хоча не виключаю поширення якихось психопатологічних настроїв. Усе можливо, але поки я особисто не бачу симптомів, які свідчили б про те, що тероризм можливий найближчим часом. Хоч, якщо вони є й даються взнаки, цілком можливо, що їх просто не афішують у пресі або замовчують самі представники влади. Тероризм — це яскраво виражене негативне ставлення народу до влади, а коли влада застосовує силові засоби щодо людей — це терор. Тероризм і терор — це два різні поняття, й вони діють за різними законами.
