ЗАПИТАННЯ «Дня»
Єдиний економічний простір у СНД: нам це вигідно?Керівник управління також підкреслив, що «в жодному разі» не мається на увазі створення ще одного утворення на території СНД. «Реалізація цієї ідеї принесе найбільші дивіденди саме Україні», — вважає Орел. З його слів, створення єдиного економічного простору приведе до зростання вітчизняної економіки і створить сприятливі умови для збуту українських товарів на ринках Росії, Білорусі та Казахстану. А також... для того, щоб українці потім прийшли в Європу «не голі і босі».
Зі слів Анатолія Орла, згадана заява не суперечить курсу України на європейську та євроатлантичну інтеграцію і дозволить країні швидше досягти європейських стандартів. «У перспективі не можна виключити створення єдиного економічного простору і зони вільної торгівлі на великій території, яка включатиме і ЄС, і країни СНД, — сказав Анатолій Орел. — Зрозуміло, що Україна має реальний шанс грати провідну роль у цьому процесі». Наскільки реалістична аргументація, висловлена паном Орлом? Які перспективи створення єдиної економічної зони чотирьох держав і чи відповідає участь у ній українським інтересам? З цим запитанням «День» звернувся до експертів.
Михайло ГОНЧАР, віце-президент фонду «Стратегія-1»:
— Участь у спільному економічному просторі з Росією, Білоруссю й Казахстаном не відповідає як короткостроковим, так і довгостроковим стратегічним інтересам України, яка проголосила своїм пріоритетним вектором європейську інтеграцію. Не можна одночасно йти в двох напрямках. Ідея проекту спільного економічного простору багато в чому базується на створенні незалежної комісії з питань торгівлі й тарифів. Це відразу створюватиме серйозні проблеми для України в плані вступу до Світової організації торгівлі. Як стикуватиметься з принципами СОТ та політика, яку проводитиме цей, по суті, наддержавний орган? Можна скільки завгодно заявляти, що вона на них і базуватиметься, але все залежатиме від того, якими будуть остаточні ставки тарифів. Принципи СОТ — своєрідний млин. Засиплеш пшеницю — отримаєш борошно, засиплеш каміння — отримаєш пісок. Якщо в України виникнуть проблеми iз СОТ, у подальшому матимемо й проблеми зі створенням зони вільної торгівлі з Євросоюзом. Стратегічна мета приєднання до ЄС стане доволі примарною.
Входження в такий економічний простір значною мірою означатиме консервацію технологічного рівня економіки України на «пострадянському» етапі. Чотири країни мають різний потенціал, серед них чітко вирізняється домінуюча сила — Росія. Це об’єднання важливе для Москви як інструмент реалізації її економічних і політичних інтересів. Я пригадую пріснопам’ятний указ президента Єльцина «О стратегическом курсе России в отношениях со странами СНГ», яким Москва намагалася кавалерійським наскоком реінтегрувати пострадянський простір. Це призвело до віддалення від Росії пострадянської периферії. Президент Путін демонструє дещо іншу політику. Ідея з єдиним економічним простором є характерним прикладом досягнення поставленої стратегічної мети — реінтеграції пострадянського простору на умовах відповідності інтересам Росії непрямим шляхом.
В ідеї створення спільної економічної зони не закладено механізму, який би працював на підвищення рівня життя в країнах-учасницях. Поки що йдеться про підвищення конкурентоспроможності економік чотирьох країн. Але це звучить достатньо декларативно, оскільки конкурентоспроможність цього економічного утворення значною мірою визначатиметься в силу можливостей російської економіки. Росія хоче максимально проштовхнути на зовнішні ринки свою продукцію. Для неї важливо, щоб економіки решти країн обслуговували саме інтереси російської економіки, важливі мінімальні тарифи на транспортування енергоносіїв, на яких базується економіка Росії. При цьому зовсім не гарантовано, що країни-учасниці будуть отримувати енергоносії за внутрішніми російськими цінами. Як показує досвід створення зони вільної торгівлі в СНД — а цій ідеї незабаром буде десять років — зрештою все впирається в проблему цін на російські енергоносії. Росія не хоче скасовувати мита й зазнавати втрат для доходної частини бюджету. Я не бачу мотивів для Росії бути в подальшому спонсором цього об’єднання. Є лише одна умова, за якої Росія могла б піти на певні, але не повні економічні поступки — коли решта країн-учасниць відмовляться від здійснення власної оборонної й зовнішньої політики й практично трансформуються в сателітів Москви. Але й це ще зовсім не означає, що Росія піде на максимально можливі економічні поступки як плату своєму політичному васалу, прикладом тому — Білорусь.
Дмитро ВИДРІН, директор Європейського інституту інтеграції та розвитку:
— У нас не завжди правильно розуміють процедуру створення різних великих міжнародних проектів. Рушійною силою у процесах формування таких альянсів виступають не чиновники, а еліти. Для того, щоб подібний проект було здійснено, щонайменше потрібна консолідована еліта в кожній країні. Прикладом такої взаємодії може бути співробітництво Німеччини та Франції. Поки в обох країнах не з’явилася критична маса еліт, зацікавлених в налагодженні відносин між країнами, всі зусилля чиновників були безрезультатними. Рішення приймають не державні комітети, а часто неформальні зібрання людей, які мають певні ресурси, особисто зацікавлені в реалізації проекту. В Україні консолідованої еліти немає, українська еліта розірвана з точки зору поглядів на взаємодію з євразійською зоною, зокрема, з Росією. Тому я не бачу перспектив проекту створення єдиного економічного простору, поки не буде сформована критична елітна більшість для його підтримки. Зараз українська еліта вкотре розділиться: з’являться як гарячі прихильники проекту, так і його гарячі противники. Як завжди почнуться нескінченні дискусії, узгодження, створення робочих комісій, комітетів... Таким чином вже десятки проектів закінчилися нічим.
Проект створення єдиного економічного простору чотирьох держав передбачає багато рівнів. Знаю, що пропонується, наприклад, запровадити єдині транспортні тарифи. Це було б вигідним для України. У нашій країні тарифи вищі, ніж, наприклад, у Росії, тому більшість транзитних вантажів, які традиційно йшли через Україну, внаслідок тарифної війни пішли через інші країни. Наприклад, російський ліс — через Естонію, через талліннський порт. Адже це — величезні прибутки, сотні мільйонів доларів. Але оскільки деталі проекту не оголошуються, оскільки зовнішня політика як і раніше залишається кулуарною та здійснюється на рівні чиновників, а не громадянського суспільства або навіть горезвісних еліт, не можна говорити про те, чого ми не знаємо.
Михайло БРОДСЬКИЙ, лідер партії «Яблуко»:
— Підписана в Москві заява — спроба ліквідації державного суверенітету України та перетворення її у внутрішній ринок Російської Федерації. Економіки інших країн працюватимуть за правилами, продиктованими Росією. Повна свобода у пересуванні товарів за умов, коли російська продукція виробляється на енергоносіях, в декілька разів дешевших, ніж українська, означає лише одне — численні банкрутства українських підприємств та різке зростання безробіття. Колись бездумно рвали економічні зв’язки, але ще у більш безумний спосіб намагаються їх тепер відновити. Про вільне пересування товарів можна говорити лише за двох умов: або Росія свої внутрішні ціни на енергоносії підвищує до світових, або продає їх Україні за внутрішніми цінами. Ні на перше, ні на друге Путін не піде.
Умови нашої співпраці з Росією є такими, що іноді здається, ніби ми щойно програли війну Росії й тепер змушені задовольняти всі вимоги переможця. Так, минулого року експорт України до Росії скоротився приблизно на 12—15%, у той час, як російський експорт до нас зріс на 6%. У цій ситуації оптимізм вселяє лише те, що втрати на російському ринку змушують українців шукати вихід на інші ринки, насамперед європейський, й це є корисним для нашої економіки.
