Завдання кожного громадянина

Сьогодні відомий український соціолог, автор, експерт і просто друг «Дня» Євген Іванович Головаха святкує свій ювілей. Важко перерахувати всі заслуги Євгена Івановича перед наукою, можна лише сказати — його ім’я вже вписане в історію української соціології. Доктор філософських наук, заступник директора і завідувач відділом соціально-політичних процесів Інституту соціології НАН України, головний редактор академічного журналу «Соціологія: теорія, методи, маркетинг» є автором понад трьохсот наукових, науково-популярних і публіцистичних праць із психології й соціології. Пан Головаха разом із лікарем із Бефесди (США) Олександром Кроніком є автором унікального наукового методу вивчення життєвого шляху людини — каузометрії, який нині став дуже популярним у наукових школах на всьому пострадянському просторі. Євген Іванович виховує й виховав не одне покоління соціологів.

Редакція «Дня» вітає Євгена Івановича з ювілеєм. Ну й, звісно, ми не могли не поставити декілька актуальних запитань, що стосуються його головної стихії — суспільства. Також ми попросили Євгена Івановича поділитися своїми найближчими науковими планами.

— Євгене Івановичу, ваша оцінка очікувань громадян після приходу до влади нової команди. Чи виправдалися надії?

— Очікування людей дивним чином виправдалися в усіх: як у тих, у кого вони були позитивними, так і в тих, у кого вони були негативними. Для першої категорії громадян, тому що настала політична стабільність, налагодилися відносини з Росією. Для другої — тому що був підписаний договір із Росією про продовження перебування Чорноморського флоту в Україні, до того ж, Україна повністю відмовилася від ідеї вступу до НАТО.

У чому очікування не виправдалися? По-перше, в тому, що влада обіцяла не займатися традиційною справою — підвищенням цін. Але в результаті ціни на енергоносії все-таки підвищили. По-друге, обіцяні нинішньою владою й такі необхідні реформи залишаються поки на словах.

— Уряд збирається протягом десяти років підвищити пенсійний вік жінок з 55 до 60 років. На ваш погляд, чи готове українське суспільство до підвищення пенсійного віку? Наскільки, виходячи зі світової практики, це необхідний захід для України?

— Пенсійна реформа має бути комплексною. І в рамках цієї комплексної реформи пенсійний вік у будь-якому разі довелося б піднімати. Це складний процес. Тому владі треба було розробити концепцію Пенсійної реформи й винести її на публічне обговорення, де передбачалося б поступове, поетапне підвищення межі пенсійного віку. У даному випадку не був врахований психологічний ефект. Зрозуміло, що коли людей чогось позбавляють у рамках певних реформ, це сприймається негативно. Але іншого виходу немає. Аналогічно з реформою житлово-комунального господарства. Реформу ЖКГ спочатку треба було виносити на громадський суд, а потім лише говорити про підвищення цін на послуги. Усі ці проблеми — це питання компетентності уряду. Вживаючи непопулярні заходи, Кабмін має при цьому переконувати людей, що без цих заходів буде лише гірше.

— Відомо, що грошей на наукові дослідження в Україні завжди надавалося мало. Держава за роки незалежності не приділяла належної уваги науковцям, що в результаті призвело до втрати престижності цієї професії. Чи змінилося якось ставлення до науки зі зміною влади?

— Ставлення до науки, звісно, не змінилося, воно залишилося тим самим. Як і раніше, це ставлення бідної перехідної держави, яка всі кошти кидає на самозабезпечення чиновництва, а кошти, що залишилися, розподіляють для незаможних, щоб не збунтувалися. Словом, нічого нового поки я не побачив. Жодних нових ідей, підходів, рішень.

— Як бути?

— Як і всім іншим. Хоча, чесно кажучи, науковці частково в привілейованому становищі. У них є так звана наукова пенсія, що становить більшу частину зарплати. Ось на це вони можуть розраховувати. А те, що вони отримують менше, наприклад, ніж представники фінансової сфери або політики, напевно, це справедливо. Науковці повинні менше витрачати часу на споживання, щоб більше уваги приділяти творчості. Для більш забезпечених верств населення це необов’язково.

— Євгене Івановичу, цікаво дізнатися, які у вас найближчі творчі й наукові плани? Над чим працюєте зараз?

— На даному етапі ми провидимо черговий етап європейського соціального дослідження. Добре, що нам удалося отримати гранд міжнародних організацій. Це буде вже четверта хвиля, де ми порівняємо Україну з Європою: наскільки ми відстаємо від Європейського Союзу, які у нас шанси в найближчі десятиліття вступити до Європейського співтовариства й т. д.

У мене є власні плани, пов’язані з методологією вивчення нових соціальних феноменів. Річ у тім, що нові соціальні феномени часто ставлять соціологів у безвихідь. За останні десятиліття сталися колосальні, я б навіть сказав, тектонічні зрушення в глобальному вимірі. Особливо це стосується того соціального простору, в якому ми живемо. Я маю на увазі пострадянський, посткомуністичний простір.

Дуже серйозні зміни відбуваються в особистості. Остання написана мною стаття називається «Самокерована особистість і суспільство». Я вважаю, що наша найголовніша біда не в суспільних лихах, пов’язаних із браком соціальних макроструктур, а в особистості, що не сформувалася, не здатна керувати собою. Отже, суспільством, у якому вона живе, впливаючи на тих, хто ним керує. Відсутність цього зворотного зв’язку у влади, тобто відчуття, що її можуть контролювати самокеровані люди, а не просто пасивно приймати керуючу дію, призводить до розбещеності, безвідповідальності, неефективності цієї влади. У такому разі, в неї немає жодних спонукаючих символів для вдосконалення своїх дій. Себе ж вони, звісно, здатні забезпечити, а от чи здатні вони нас забезпечити, залежить уже лише від нас — чи зможемо ми (пересічні виборці) від них вимагати. Для цього треба хоча б навчитися управляти самим собою в новому соціальному просторі.

АФОРИЗМИ

Із книги Євгена Головахи «Альтернативная философия. Словарь для неслужебного пользования А-Я» (друкується мовою оригіналу):

«БЕРКЛИ — философ, утверждавший, что мир существует только в наших органах чувств — и чем чувствительнее органы, тем отвратнее мир.

ВАРВАРСТВО — промежуточный этап развития цивилизации — между первобытной дикостью и современной.

ВНЕШНИЙ МИР — основная среда самоутверждения для тех, у кого нет внутреннего.

ВРЕМЯ — скоротечная форма вечности.

ГЕНДЕРНЫЙ ПЕРЕВОРОТ — новая позиция женщины относительно мужчины в современном обществе, вообразить которую во времена торжества мужского шовинизма не могли даже авторы «Камасутры».

ГЕРАКЛИТ — философ-аристократ, который умер от отвращения к народным массам.

ГЛОБАЛИЗАЦИЯ — превращение международного сообщества в единый социально-экономический организм — с рукой, протянутой на Запад, и ногами, протянутыми на Восток.

ГРАЖДАНСКОЕ ОБЩЕСТВО — общество, создав которое гражданин осознает, что не он должен служить государству, а государство — ему.

ЗНАНИЕ — единственное богатство, которое никто не способен отнять у его обладателя.

КАТАРСИС — очищение души при восприятии искусства как альтернатива ее загрязнению при восприятии реальности.

КОММУНИКАЦИЯ — акт передачи информации, приобретающий особо неприличные формы, когда становится массовым.

КУЛЬТУРНЫЙ ПРОГРЕСС — ошибочное понимание развития цивилизации: сам по себе прогресс, конечно, есть, но какой-то уж очень некультурный.

ЛЕКСИКОН — запас слов, которого никогда не хватает, чтобы высказать мысль, и всегда в избытке, чтобы сказать глупость.

МИФ — основа наук: в древнем мире — естественных, в средневековом — гуманитарных, в современном — общественно-политических.

ПОРЯДОК — наиболее бессмысленное порождение хаоса.

РЕВОЛЮЦИЯ — лучший период истории для безмозглых, поскольку только они не рискуют получить по мозгам.

САМОПОЗНАНИЕ — для одних — долгий путь к истине, для других — кратчайший путь к невежеству.

СВОБОДА — необходимость, которая, к сожалению, слишком долго бывает неосознанной.

СМЫСЛ ЖИЗНИ — назначение человека, которое состоит не в еде, поскольку без смысла прожить можно, а без еды — нельзя.

УТИЛИТАРИЗМ — философия разумного эгоизма, утверждающая, что люди предпочли жить по законам общества, а не по закону джунглей, потому что законы общества можно нарушить, а закон джунглей — нельзя.

БЕЗДАРНОСТЬ — качество, более ценное в нравственном отношении, чем талант, поскольку она вызывает доброе чувство снисходительности, а он — черную зависть.

БЕСЧЕЛОВЕЧНОСТЬ — одно из немногих качеств, отличающих человека от животных.

ДОБРО — то, что нельзя творить так же безнаказанно, как зло — иначе добро давно бы уже восторжествовало.

ЗАПОВЕДИ — коварные правила, запрещающие людям делать именно то, что у них лучше всего получается.

ЛЕНЬ — порок, с которым как-то лень бороться.

МАКИАВЕЛЛИЗМ — учение о несовместимости политики и морали, которое не принимают политики, поскольку с политикой они знакомы, а с моралью — нет.

НАРКОМАНИЯ — средство превращения всех разрешимых жизненных проблем в одну неразрешимую.

НОСТАЛЬГИЯ — любовь к родине, нашедшая себе хорошую работу за рубежом.

ОБЩЕСТВО ВСЕОБЩЕЙ СПРАВЕДЛИВОСТИ — сообщество, где каждый получает по заслугам — например, ад.

«ОКО ЗА ОКО» — древний этический принцип, до сих пор остающийся главным источником нравственной слепоты.

ПОРЯДОЧНОСТЬ — подлость по отношению к своим интересам.

ПРАВДА — истина, которую так хочется высказать, как не хочется выслушать.

РАВЕНСТВО — принцип построения общества, в котором нет угнетенных и угнетателей, есть только самоугнетаемые и самоугнетатели.

СТЫД — нравственное чувство, которое человек обретает, вступая в сферу половых отношений, и утрачивает, вступая в сферу политических...

ТРУС — отважный человек, не боящийся прослыть трусом.

ХИТРОСТЬ — способность, позволяющая сильному быстрее овладеть добычей, а слабому — медленнее ею стать.»

ТЕЛЕГРАМА В НОМЕР

Шановна Ларисо Олексіївно!

Просимо привітати Євгенія Івановича Головаху з ювілейним днем народження. Подякувати його за рідкий сплав високого професіоналізму, величезної працездатності, непідкупності в судженнях, прогнозах, безкорисливості в спілкуванні, таланту дарувати книги, статті, конференції, конкурси, ідеї. Подякуйте за неповторну головахинську ауру, яка багато років охоплює професійне співтовариство України, Росії, інших країн. Давно сказано все, що з нами відбувається, або покарання, або попередження, або винагорода життя й робота Євгенія Івановича — винагорода з авансом його численним учням, колегам, студентам, читачам газети «День», які високо цінують його блискучі аналітичні публікації.