«Зайки» та «кролики» співають за наші гроші

Пише виборець, який дожив до виборів. Ідеш на вибори, як по гриби. Знайшов начебто білого гриба — в реанімації дізнаєшся: жовчний. Ну, думаєш, якщо випишуть, буду розумнішим. Не даремно люди кажуть: «Дурень думкою багатіє». Минуло п'ять років...

Немає таких слів, щоб висловити свою вдячність дорогому Леоніду Даниловичу. Дивишся на нашу дійсність і думаєш, не до тієї палати перевели. Найсмішніше, що ті, хто десятки років навчав нас марксизму-ленінізму, стали нашою «буржуазною» елітою, а ми, як завжди, найманою робочою худобою. Тепер вони нас навчають ринковій економіці, що з цього вийшло, ми відчуваємо на собі. Дивна ця секта «вільних каменярів», щоб вона не будувала, виходить так, що вони завжди в білому, а ми... самі знаєте в чому.

Нещодавно однокласника зустрів, років зо двадцять не бачилися. Тямущий був, вундеркінд. Зараз працює дистриб'ютором, пробач, Господи. Так він говорить: «Лох я ганебний, поки боротьбу нанайських хлопчиків дивився, у мене гроші з книжки вкрали. Перед виборами у всіх кандидатів запитував: «Пацани, хто гроші стибрив? Ніхто не знає. Чим нас завжди лякали, те й створили. Лякали диким капіталізмом — його й зліпили. Лякали корупцією, так ми наздогнали й перегнали. Вони не винні. У них так голову влаштовано».

Найстрашніше, що вони все свідомо доводять до абсурду. Я не знаю, що робитиме з прокладками «Олвейз» абориген, але я знаю, що робитиме Л. Кучма, якщо йому залишити право накладати вето. Вето — головний біль Президента. Президент говорить одне — вето зовсім інше. Чи є вихід з цього незручного положення тіла? Хіба що, й правда, над Верховною Радою побудувати верхню палату. Розмістити там нехудих губернаторів, і тоді губернатори накладатимуть це саме вето на вже неверховну раду. По-перше, зверху-вниз завжди зручніше. По- друге, буде, як у їхніх демократій, а головне, звільнили б від цього невдячного заняття нашого Гаранта.

Скільки сил, брехні, інтриг і грошей витрачають Президент і його чиновниче військо для того, щоб зберегти владу. Якби цю енергію й гроші — та на благо людей. Спостерігаючи, як агітпотяги борознять степові простори, доходиш думки, що нас дійсно сприймають як стадо. Лицедії танцюють і співають, умовляючи нас голосувати за того, хто розплачується з ними нашими ж грошима. Можуть підвести нас ці зайчики й кролики під монастир. Аж надто солодко співають. У Росії їм це вдалося.