Згадаймо про гідність
Сьогодні Євгену Сверстюку виповнюється 80 років
Відзначаючи поважну дату в житті глибоко шанованої та дорогої мені людини, чиє плече я відчувала поруч протягом усього свого свідомого творчого шляху, пропоную читачам «Дня» добірку його афоризмів. Давно хотілося якось виокремити цей міні-жанр із творчого доробку філософа-есеїста. Адже афористичність, внутрішньо притаманна йому, — природна здатність думки зв’язуватися в афористичні вузли.
«Критик за покликанням», «завжди окремий» — так характеризував Сверстюка відомий літературний критик і видавець із діаспори Іван Кошелівець, підкреслюючи чіткість, незламність та екзистенційну самототожність його життєвої та публіцистичної позиції. «Сверстюкова образна мова, — писав Кошелівець, — має сугестивну силу ставити читача на той штандпункт, на якому стоїть автор». У цьому один із головних секретів впливу його публіцистично-медитативних есе на читача, незалежно від того, коли їх написано, — в роки шістдесятницького ренесансу чи сьогодні, в непростій атмосфері «розгулу демократії».
Піднесення, визначення, з’ясування суті й ваги моральних цінностей: «де немає етичної ієрархії, не може бути ні добору, ні здорових умов для розвитку, за яких почнуть виділятися особи, що творять погоду». Духовність, чесність, патріотизм, гідність... Забалакані, девальвовані, заглушені, вони пробиваються крізь товщу імітацій, а іноді яскравим спалахом осявають картину наших етичних руйновищ. Сверстюк — із тих, хто не втомлюється нагадувати про моральні чесноти і вищі цілі, вперто не бажаючи визнати свої зусилля сізіфовими. У розпал чергової парламентської клоунади в газеті з’являється його стаття про... гідність. Інтелігентне обличчя з печаттю думи на чолі, негучний розважливий голос, відчайдушні спроби достукатися до свідомості людей — це звучить, як сигнал лиха, але водночас — як голос надії.
«На відміну від патріотизму, гідність є органічною і захованою на глибині. Патріотизм можна удавати, перелицьовувати, демонструвати і, зрештою, змінювати...
Не багатих, не успішних, не дипломованих, не високопоставлених цінує суспільство, а тих, у кого багатство й успіх забезпечені нерозмінною гідністю особи, якій можна вірити».
Продовження теми на стор. «К У Л Ь Т У Р А»
