Жерти!
Ніколи, ні, ніколи, нізащо, ні за які долари і пряники! Ні ногою сам не ступлю, і дітям своїм забороню, і внуків залякаю, і друзів навколішки благатиму — не ходіть до «МакДональдсу»!
Приблизно такі ось думки охоплюють, очевидно, всякого, хто вибрався до київського кінотеатру «Жовтень», щоб подивитися фільм «Подвійна порція». Фільм документальний (для прокату, до речі, велика рідкість), але виглядає як несамовитий трилер, особливо в другій половині. Сюжет самовбивчо простий — режисер, він же головний герой, здоровий, міцний нью-йоркський хлопець, вирішує довести шкоду харчування в фаст-фуді. Як-не-як, 60% американців страждають на ожиріння. З розвінчувальною метою герой іде на жахливий експеримент: вирішує цілий місяць харчуватися ЛИШЕ в «МакДональдсах». Тричі на день (!) їсть усю цю їжу і п’є всю цю газовану воду. Стежить за ним бригада лікарів — роблять усі необхідні аналізи, виміри, зважування і подібне. Результат, як неважко здогадатися, жахливий — бідолашний за тридцять днів погладшав на 12 кг, печінка стала передцирозною, як у пропащого алкоголіка, потенція впала до нуля, ну й багато всіляких інших руйнувань у колись міцному тілі.
Так вийшло, що «Подвійну порцію» я подивився в самий розпал подій у Киргизстані. Те, що відбувалося там, звичайно, вражало, навівало солодку ностальгію про дні Майдану і подібне. Але там, як відомо, і похмілля настало дуже швидко: ейфорія змінилася хаосом, демонстрації відгукнулися погромами й мародерством. Серед потоку новин запам’яталася одна — перед черговим штурмом біля будівлі парламенту зібрався значний, на декілька тисяч, натовп молодих людей. Вони не висували політичних вимог. До жодного з рухів, очевидно, вони й не належали. Вони хотіли лише одного, здорові, сильні і молоді: щоб їх... «годували та поїли». Очевидно, не дочекавшись, вони, мабуть, знову пішли захоплювати будинок уряду, а коли виявилося, що там уже й брати нічого, знову зайнялися крамницями.
А ось був іще цікавий випадок. Одного разу ввечері, одна тисяча дев’ятсот сімдесятого благословенного року в місті Нью- Йорку пропало світло. Неполадки на електростанції, недогляд влади, звісна річ. І коли до мешканців дійшло, що сигналізацію скрізь вимкнено і поліція просто не зможе приїхати, — в ситому, фаст-фудному Нью-Йорку, місті «Подвійної порції», набитому «МакДональдсами» й багатьма іншими радощами споживання, почалося кричуще, масове мародерство і погром торгівлі. Цупили все й звідусіль; є легенда, що навіть із магазину «Роллс- Ройсів», розбивши вітрину, вивезли мало не три десятки цих страшенно дорогих і громіздких машин. Можна не мати сумніву: крали і безробітні афроамериканці, і англосакси, які страждають від ожиріння. Адже в Нью-Йорку навіть влада не змінювалася. Просто вимкнули світло.
Непристойність тих, хто зажерся і непристойність убогих разюче однакові, всепогодні і всеохоплюючі. До речі, раніше і тих, і інших об’єднувало гасло «хліба і видовищ», але воно, очевидно, явно застаріло. Натовп досить лишень поманити дармівщиною, а видовища він сам собі забезпечить. Мимохідь.
Коли зараз ставлять в один ряд Киргизію і Україну, відразу спливає спогад: Київ був два тижні поспіль набитий найрізноманітнішим людом, і бідняків, безробітних, навіть злидарів і жебраків серед інших юрбилося перед багатими крамницями і кав’ярнями понад усяку міру, а міліції, зігнаної охороняти нікому не потрібні Банкову і ЦВК, на вулицях практично не було.
І при цьому жодної розбитої вітрини!
Чи то ми такі унікальні самі по собі, чи то опинилися в такій здоровій, у всіх значеннях, ситуації — вже не голота і ще не вгодовані кабани.
Далі — питання апетиту.
