Перейти до основного вмісту

Життя для себе

02 жовтня, 00:00

Вчора, згідно з рішенням ООН, відмічався день людей похилого віку. За демографічними показниками, Україна відноситься до однієї з «найстаріших» націй. На 50 мільйонів жителів у нас припадає 14 мільйонів пенсіонерів. «До труднощів і випробувань, які випали на їх долю в минулому, в старості додалися нові турботи і прикрощі — як природні в такому віці, так і інші, пов’язані, переважно, з радикальною зміною усього життєвого укладу», — відмітив у своєму привітанні Президент України Леонід Кучма.

Про пенсіонерів в Україні прийнято говорити як про найбільш незахищену категорію населення. Але в цьому напрямі (навіть враховуючи недосконалу радянську пенсійну систему солідарної відповідальності) справи, нехай і повільно, йдуть на краще. Як відмітив Л.Кучма, при всіх економічних труднощах держава і влада вдосконалюють систему соціального захисту пенсіонерів. Зокрема, гаситься заборгованість по пенсіях, а також підвищується їх розмір, приймаються заходи щодо поліпшення медичного і соціального обслуговування літніх людей, прискорюється реформування пенсійної системи і т.iн. За його словами, ті кошти і ресурси, які забезпечують економічний підйом в країні, насамперед, будуть направлятися на підвищення життєвого рівня та підтримку найменш захищених категорій населення.

Здається, не менш важливо переглянути наші погляди на старість, пенсії, проблему «діти-батьки». У нас ще прийнято: вийшов на пенсію — значить, кінець активного життя. Подивіться хоч на іноземних туристів: джинси, кросовки, фотоапарат — і мандрують країнами та континентами. Чи тільки грошей не вистачає нашим пенсіонерам, щоб жити після виходу на пенсію ось так — для себе, а не для дітей і внуків?

...У київському пансіонаті для ветеранів праці живе 300 чоловік. У кожного тут своя кімната, яку він облаштовує виключно за своїм смаком. Триразове харчування, постійний догляд лікарів, а також різні медичні процедури і можливість сучасної діагностики. Крім цього, щоб на старості років ніхто не відчував себе поза культурним життям, тут працює бібліотека і навіть музей, куди мешканці «постачають» плоди свого дозвілля. А це і вишивки, і картини, і вироби з дерева. Хто хоче, може тут приготувати собі що-небудь iз їжі, для цього тут на кожному поверсі встановлено газову плиту. На відміну від багатьох своїх однолітків, які люблять поскаржитися на свою долю, хоч і не без підстав, для мешканців цього пансіонату таке нехарактерне.

Семидесятиоднорічна Світлана Андріївна Мальцева знаходиться тут вже три роки. У минулому вона викладач французької мови, але несправедливе життя зробило її на старості років зовсім самотньою. Почувши по радіо про існування пансіонату, де кожний самотній пенсіонер може розраховувати на добро й розуміння з боку персоналу, вирішила прийти саме сюди. «Звичайно, іноді буває сумно, коли згадую молодість, своє життя, адже без цього ні в кого не обходиться, говорить Світлана Андріївна. Все ж я з упевненістю можу сказати, що тут я відкрила для себе нову сторіночку в житті». Сидячи у себе в кімнаті, Світлана Андріївна перечитує С. Цвейга «Марію Стюарт», тому що завжди цікавилася історією, усмішка не сходить з обличчя, а в очах світиться той оптимізм, який сьогодні навіть складно зустріти у молоді.

Найкращі стосунки у семидесятидев’ятирічної Анастасії Василівни Ібодулаєвої і вісiмдесятип’ятирічного Марка Марковича Козловського. Вони працюють тут у місцевому музеї і з захопленням розповідають про кожний iз представлених експонатів.

Це і бойові заслуги жителів пансіонату, і подарунки іноземних гостей, і вироби самих пансіонатчиків. Марк Маркович живе тут уже 21 рік. Свого часу він був помічником капітана на науково- дослідних кораблях. Прийшов сюди разом зі своєю дружиною, яка, щоправда, незабаром померла. «Ми живемо тут як у кращому санаторії, я впевнений, що наші однолітки, які ніби благополучно живуть зі своїми рідними, знаходяться у складніших умовах, ніж ми, — говорить Марк Маркович. — Вони повинні платити за квартиру за європейськими мірками, за свою неєвропейську пенсію. Що з того, що ми отримуємо лише 25% від встановленого, зате тут і харчування чудове, і прибирають, і постіль завжди чиста. Адже для найдорожчих родичів ми в такому віці вже тягар, а тут ми завжди можемо розраховувати на повноцінний догляд і підтримку».

Дійсно, родичів не вибирають. Директор пансіонату розповів «Дню», що часом їхнє відвідування, як не парадоксально, вже саме по собі негативне явище. Іноді половину, а то і більше їжі, яку мешканці отримують, віддають своїм родичам. А для деяких родичів є звичайною справоє винести з кімнати старого штори, щоб тут же продати їх або обміняти на чергову пляшку «пального». Серед мешканців пансіонату зустрічаються, звичайно, і незадоволені життям, мовляв, і раціон не той, і пенсія маленька, і уваги приділяють набагато менше, ніж усім. Але все ж, напевно, важко догодити всім, тим більше в такі складні часи. Зарплата співробітників, незважаючи на їхню важку психологічно і фізично працю явно занижена — 120—130 гривень, а у директора аж 210. Так що їхньому ентузіазму і енергії варто лише позаздрити, а ще порадуватися, що нині немодний гуманізм все-таки не зжив себе і що є люди, для яких матеріальна винагорода стоїть не на першому місці в списку пріоритетів.

ДО РЕЧI

Своєрідно відмітила Міжнародний день людини похилого віку 59- літня Ангеліна Атрошенко із Севастополя, повідомляє Інтерфакс-Україна. Протягом години 25 хвилин вона зробила 2060 присідань. Досягти більших результатів їй перешкодила холодна погода. У поточному році це вже третій рекорд, який встановлює А.Атрошенко. 25 лютого вона зробила 1101 присідання за 55 хвилин. У травні її результат дорівнював 2001 присіданню за 1 годину 33 хвилини, що перевищило показники, занесені в Книгу рекордів Гіннесса. Своїм останнім рекордом А.Атрошенко вирішила звернути увагу світової громадськості і політиків на недопущення розв’язання третьої світової війни, яка може виникнути у зв’язку із загостренням становища в світі. Найближчим часом спортсменка планує побити рекорд, встановлений серед чоловіків і занесений у Книгу рекордів Гіннесса. Для цього їй доведеться зробити понад 2500 присідань за 2,5 години. А.Атрошенко ніколи не займалася професійним спортом і працювала десятки років регулювальницею электрорадіоприладів і систем.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати