ЖИТТЯ НА ПРОТЕЗАХ

Важливим чинником у забезпеченні активності безруких і безногих стає хороший протез, який збільшує активність на 25% і практично виключає замкнене існування в одноманітності чотирьох стін свого помешкання. Але реалії такі, що в той час коли, наприклад, у США розробляються протези з електронною системою управління — в ногу людині імплантується модуль з керуючим мікропроцесором (це дозволяє вести повноцінний спосіб життя і адаптувати протез до пацієнта всього за один день); в Україні люди ходять з «дерев’янкою» або цілодобово вдихають «аромат» гуми, якою відгонить протез.

У нашій країні фінансування «протезних» справ взяло на свої плечі Міністерство праці і соціальної політики, яке уклало з виробничим об’єднанням «Укрпротез» договір. Згідно з ним воно делегувало ВО всі функції щодо розміщення держзамовлень і підписання контрактів на виготовлення і поставку протезно-ортопедичних виробів для громадян, які мають право на безкоштовне забезпечення ними за рахунок коштів Держбюджету. Виробниче об’єднання було створене на базі Українського виробничо-протезного концерну, і на сьогоднішній день у його складі — 11 казенних експериментальних протезно-ортопедичних виробництв, 3 державні, Харківське державне дослідне протезне підприємство, державне підприємство «Київський завод «Імпульс», Український НДІ протезування і протезобудування, а також 4 підприємства недержавної форми власності. Останніх в Україні, безперечно, набагато більше, але про критерії, за якими вони можуть потрапити до ВО на таких же умовах, як і державні (отримувати гроші з Держбюджету і, цим самим, забезпечувати інваліда протезом безкоштовно), тут говорять обтічно.

У той же час начальник одного з відділiв ВО «Укрпротез» розповідає, що міністерства та відомства, які покликані з ними тісно співпрацювати (як, наприклад, МОЗ повинен повідомляти про всі зроблені ампутації, щоб «клієнт не губився»), цього не роблять. Більш ретельними є поліклініки, але загалом координацію дій у цій сфері порушено. За словами начальника медичного відділу, працюють вони в основному з постійними споживачами протезів, на яких уже завели свою базу даних. Окрім цього, ВО «Укрпротез» скаржиться ще й на те, що держбюджет не забезпечує їм виробництва допоміжних засобів для інвалідів, наприклад, пристроїв для купання хворих на ДЦП. Непорозуміння трапляються й при роботі з фондом соціального захисту від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Інваліди приходять до «укрпротезівців» після того, як отримали тут безкоштовно протез внаслідок нещасного випадку на виробництві і за іншими протезно-ортопедичними виробами, наприклад, грижовим бандажем, забезпечення яким вже не входить до функцій фонду. Але, в той же час, ВО «Укрпротез» пишається тим, що лише за 2001 рік підприємства, що входять до його складу, обслужили близько 700 тисяч осіб, і при цьому їм не доводилося довго стояти в чергах.

Про явне надання переваги кількісним показникам говорить ще й те, що тут дуже популярна практика «протез поштою», що викликає різко негативну реакцію тих, хто ставить протези. Наприклад, інвалід першої групи ВВВ N, який мешкає в Білій Церкві, отримавши такого «кота в мішку», розповідає, що користуватися цим протезом він практично не зміг, оскільки нога дуже сильно боліла. «Як заочно можна протезуватися, це ж не ковбаса і не одяг, а частина тіла», — говорить він. Ще один споживач продукції ВО «Укрпротез» Віктор Колесниченко розповідав, що окрім того, що майстри поводилися з ним так, неначе він своїми проблемами відволікає їх від глобальних справ порятунку людства, і вiдправляли його з однієї лабораторії до іншої; встановлений ними з горем пополам протез на руці весь час болів. Періодично текла кров, а незручні кістяшки розривали сорочки так, що кожного місяця інвалідові доводилося купувати нові. Муки Віктора закінчилися після того, як він поміняв протез у одній із приватних майстерень.

Директор однієї з таких приватних майстерень, що захотів залишитися невідомим внаслідок того, що «хоче працювати спокійно», розповів, що з ВО «Укрпротез» у багатьох підприємств приватної форми власності вже давно йде війна із залученням Антимонопольного комітету. ВО «Укрпротез» є суб’єктом підприємницької діяльності, але при цьому має всі повноваження розподіляти державні гроші, тим самим пригноблюючи приватні підприємства, які не входять до ВО. У той час, як саме до «приватників» і бажають іти інваліди, оскільки тут кожен має право на декілька примірок, і якщо він відчуває хоча б найменший дискомфорт, то має право не прийняти товар. Щоправда, далеко не завжди інваліди можуть собі дозволити звертатися до «приватників». Адже тоді доведеться викласти від тисячі до восьми тисяч гривень (у залежності від виду протезування). Таким чином, держава в державі ВО «Укрпротез» практично не залишає шансів своїм конкурентам. До такого висновку дійшов і Антимонопольний комітет. Хоча офіційне слухання справи ще не відбулося, але, як там заявили «Дневі», комітет схиляється до того, щоб визнати ситуацію, що склалася, порушенням антимонопольного законодавства, яке створює нерівні умови на ринку протезно-ортопедичних засобів, оскільки ВО «Укрпротез» є одночасно й державним замовником, і виробником.

Хто, ким і чому є, мало цікавить інвалідів, котрі потребують протезів. Пріоритетними для них стають такі категорії, як якість продукції, індивідуальний підхід і доступність. Так уже склалося, що перший і останній пункт в Україні практично взаємовиключені. Виготовлені за німецькими технологіями протези коштують приблизно у 5 разів дорожче, й при безкоштовному обслуговуванні інвалідові довести, що саме такий протез йому необхідний, надто складно. І тому, в основному, інвалідам доводиться задовольнятися продукцією вітчизняного виробництва. Як розповіла «Дневі» директор українського НДІ протезування й протезобудування Антоніна Салеєва, Україна — єдина держава на пострадянському просторі, яка має свою систему, розробляє нові технології та комплектуючі до протезів, а також намагається стати на шлях промислового виробництва при збереженні елемента індивідуалізації. Словом, «закінчує боротися за чистоту і йде підмітати вулиці». Але самі інваліди цього поки що практично не помічають і продовжують сприймати своє життя в Україні як справжній подвиг. Інваліди в сільській місцевості отримують товар поштою, а далі вже як пощастить — чи підійде, чи ні. А «суспільство рівних можливостей» в Україні продовжує залишатися лише міфічним витвором у свідомості деяких функціонерів.