Життєлюби

Завтра в столичному Гідропарку знову будуть танці. Уже 14 років поспіль щосуботи та щонеділі в умовному місці в умовний час збираються ті, кому за 60. Вони надівають усе найкраще. Жінки не забувають підфарбувати губи, чоловіки — освіжитися одеколоном, а також начистити до блиску взуття. І йдуть танцювати. Ігноруючи часом глузливі погляди молоді, ветерани та пенсіонери натхненно вальсують, виконують сценічне танго та навіть енергійну польку. За три години, які виділяє їм Гідропарк, вони практично не пропускають жодної мелодії. Байдуже, що чоловіків бракує, — тур такого улюбленого вальсу-бостону можна пройти і з приятелькою.

Клубу «Життєлюб» постійно доводилось боротися за виживання. А точніше — під загрозою перебувало танцювальне дозвілля його членів. Спочатку бетонна підлога майданчика вкрилася буграми та вибоїнами, що перетворювало танці на екстремальний атракціон. У спеку тут узагалі не можна було перебувати: димова завіса з пилу, піску та бетону в прямому значенні слова «душила» пенсіонерів. Потім місце зустрічей облагородили, але разом із тим керівництву клубу почали натякати, що розташовані вони в самому центрі Гідропарку, де набагато кращий вигляд мали б кафе або «веселі гойдалки». Зараз танцмайданчик вирішили все-таки залишити ветеранам і пенсіонерам. Щоправда, як розповідає заступник голови клубу Маргарита Кочулова, «Життєлюб» може втратити приміщення, в якому щосереди працюють клуби за інтересами.

Мало того, що його «дизайн» і так не дозволяє запрошувати на зустрічі людей «не звиклих», перебувають там пенсіонери практично нелегально. «Що ж, просто як на війні», — сміються «життєлюби».

Вони намагаються не піддаватися сумним думкам. Хоча це не завжди вдається. Із захопленням розповідаючи, скільки в їхньому клубі цікавих і творчих людей — шанувальники Реріха, колекціонери кулінарних рецептів, поети, навіть окультисти — вони не можуть не згадати про сумну дійсність. Пенсія — близько 200 гривень, а прожитковий мінімум — майже на половину вищий. Диспетчер на «швидкій», почувши по телефону про вік, плутано пояснює, чому лікарі не приїдуть. А рахунків за комунальні послуги, признаються пенсіонери, вони просто бояться. Тому про клуб «Життєлюб» розповідають однаково: віддушина. Звучить дивно, але факт: тут можна зустріти, покохати, поховати і знову покохати. Із розповідей Маргарити Кочулової, такі історії справді були. Не кажучи вже про те, що завдяки клубу щорічно з’являються близько десятка «молодят». Утім, пенсіонери реєструють свої стосунки в загсі досить рідко. «У цьому середовищі, — сміється Маргарита Олександрівна, — популярний громадянський шлюб». Союзи вже встигли зарекомендувати себе як стабільні та романтичні. Наприклад, він і вона (90 років і 85 років відповідно), які познайомились 15 років тому, досі вважають за краще танцювати виключно один з одним, притому, не секрет, крадькома цілуючись.

Словом, справді, — «все возрасты покорны». У свої 92 до Гідропарку приходить ветеран Великої Вітчизняної і, попри хворі руки, танцює. Білі в’язані рукавички, які він вимушений одягати, на переконання дам, лише додають йому шарму. Утім, у клубі вітається, щоб до нього записувались парами. Адже вже зараз на одного чоловіка на танцмайданчику припадає в середньому 8 жінок. Причина відома: 47% українських чоловіків помирають до пенсії.

Щоб стати «життєлюбом» з усіма наслідками цього, треба відповідати цілій низці вимог й обов’язково пройти випробувальний термін. «Якщо пенсіонер проявив себе товариською, безконфліктною та чуйною людиною, ми його з радістю беремо», — розповідає заступник голови клубу. Бували випадки, коли «кастинг» пройти не вдавалось. Наприклад, нещодавно «життєлюби» відмовилися приймати до своїх лав жінку, яка проігнорувала запрошення ветерана на танець. У клубі її вчинок визнали таким, що суперечить моралі.

Є на танцмайданчику і свої «зірки». Вони, як правило, сприймають вечори набагато серйозніше, ніж просто дозвілля, і навіть спеціально до них готуються. Наприклад, Тамара Яремчук розповідає, що, отримавши з нагоди ювілею заводу, де вона працювала, грошову премію, вона насамперед пішла в магазин. «Щоб купити блузку з такими воланами, як у тих, хто танцює фламенко». Відповідну спідницю, щоправда, довелося шити власноруч — це дешевше. Про те, щоб забути про обновку, не могло і йтися, адже в танці в Тамари Василівни зараз минає все життя. Вранці чотири години репетиції перед виступом на дні Незалежності, ввечері — з 17 до 20 — обов’язкові танці в Гідропарку. «Це що, ще рік тому, — згадує 66-річна (як вона кокетливо повідомила) Тамара Василівна, — ми з моїм партнером танцювали в кафе. Відвідувачі дарували нам троянди, замовляли шампанське й аплодували стоячи. Тепер партнеру важко танцювати під швидкі мелодії, але я не сумую: в танцювальній студії освоює мистецтво «латино».

Пенсіонери запевняють, що, танцюючи, забувають про всі болячки. Буває, добираються до Гідропарку з останніх сил, а приїхавши, вальсують три години поспіль. Керівники студії «Модес-Ніка», яку додатково відвідують деякі члени клубу, зауважили тенденцію: діти та молодь після години занять просять перерву, а в секції «бальні танці для немолодих» не відпочивають жодної секунди. «Невже ви не знаєте, що фізична активність — найкращий спосіб зберегти душевну та тілесну бадьорість? — з подивом запитують пенсіонери. — Та й узагалі ми намагаємось не думати про проблеми, вважаємо: треба жити і танцювати».

«Життєлюби» розуміють, що вони особливі, і знають, що, напевно, мало кому зі немолодих, які змирилися з жорстокою старістю в Україні, спаде на думку піти на танцмайданчик. Про музеї, театри й інші види дозвілля — промовчимо. У пенсіонерів на них не вистачає коштів. «Звичайно ж, я заздрю своїм західним одноліткам, які впевнено заявляють: життя лише починається, і вирушають мандрувати світом, — каже Маргарита Кочулова. — Але треба дивитися на речі реально: нам це вже ніколи не буде доступне. Отже, єдина надія — на самих себе, адже від бажання теж багато чого залежить».

«Життєлюбам», безсумнівно, вдалося організувати не стільки дозвілля, скільки якісну старість: активна участь у такому рідкісному для України явищі, як клуб за інтересами для пенсіонерів, танці та... зйомки в кіно. Систематично членів клубу запрошують на записи телевізійних ток-шоу, деякі з них створюють масовку на кіноплощадках. «Моя невістка сміється, — розповідає Маргарита Олександрівна, — моя свекруха ніколи не буває вдома: то вона на танцях, то на зйомках, то на похоронах...»