Зміїний — «компромісна лінія»

Україна задоволена рішенням Міжнародного суду ООН у справі про делімітацію континентального шельфу та виключної економічної зони між Україною та Румунією в Чорному морі. Про це вчора заявив журналістам у Гаазі заступник міністра закордонних справ України Олександр Купчишин. «Дуже важливо, що в українсько-румунських відносинах знято останню проблемну ситуацію. Лінія є компромісною, а рішення суду є обов’язковим для обох сторін», — цитує заступника міністра УНІАН.

Відповідно до рішення суду, острів Зміїний було визнано островом з територіальним морем у 12 морських миль, але водночас його не було визнано релевантною обставиною для збільшення виключної економічної зони України.

Справа про делімітацію континентального шельфу і виключних економічних зон України й Румунії в Чорному морі з ініціативи Бухареста перебувала в суді з 2004 року. 16 травня 2006 року Україна подала до Міжнародного суду ООН контр-меморандум. Румунська сторона звернулася до суду, оскільки вважала, що острів Зміїний є не островом, а скелею. Натомість Україна доводила, що о. Зміїний все ж таки є островом, і довжина української частини узбережжя навпроти спірних територій становить 1058 км, а румунської — 258 км. Відповідно, на переконання України, спірні території шельфу необхідно було поділити в пропорції 1 до 3: 53,3 тис. кв. км — за Україною, 21,9 тис. кв. км — за Румунією.

Заступник генерального директора Центру ім. Разумкова Валерій ЧАЛИЙ так прокоментував «Дню» рішення суду.

— Перш за все, в рішенні Гаазького суду підтверджено, що у обох сторін немає ніяких взаємних територіальних претензій.

Ухвалене Гаазьким судом рішення можна назвати компромісним. І оцінки стосовно того, виграш це чи програш, будуть абсолютно протилежними в Румунії та Україні. До того ж слід враховувати, що в Україні будуть різні оцінки політичними силами.

Звичайно, рішення не можна назвати ні катастрофічною поразкою, ні тріумфальною перемогою. Якщо говорити технічними термінами, то Зміїний остаточно було визнано островом. Але, з іншого боку, він не визнаний таким об’єктом, який впливає на збільшення прибережної української лінії, й, відповідно, серединної лінії розмежування, яка пройшла десь посередині побажань України та Румунії.

Оцінюючи результативність сторін у суді, можна сказати, що румунська дипломатія досягла набагато більшого в тій лінії позову, на якій вона від самого початку наполягала. Суд відкинув аргументи України стосовно збільшення прибережної лінії й, відповідно, простору континентального шельфу та виключної економічної зони. При цьому залишилися 12-мильні територіальні води довкола острова Зміїний.

Фактично рішення про лінію, яку вибудовувала Україна в суді, не було досягнуто. Румуни були більш успішні в збільшенні своєї виключної економічної зони. Але констатувати це як програш я б не став. Результатом суду є те, що тепер держави мають ще одне закрите питання, що дозволяє, таким чином, сконцентруватися на взаємодії.

Можна сказати, що Україні було дуже складно досягти бажаного результату, навіть такій професійній команді, яка складалась не лише з фахівців України, а також іноземних експертів. Чи була правильно вибрана лінія на суді? Для цього потрібно було б відповісти на запитання. По-перше, як взагалі відстоювати позицію України через такі судові механізми у майбутньому? По-друге, наскільки публічним і прозорим може й має бути цей процес? Яким чином потрібно отримувати суспільну підтримку? По-третє, як вибудовувати абсолютно єдину позицію всіх політичних сил і владних інституцій з кожного питання, яке впливає на імідж України та її розвиток у зовнішньому вимірі? На мою думку, дискусія, яку я передбачаю в наступні дні, набагато більше нашкодить іміджу України, ніж компромісне рішення Гаазького суду.