Зона правди
Після вибуху 15 років тому ці 30 кілометрів назвуть «зоною». Зоною відчуження. Хоча це, мабуть, зона правди, і сюди, як в знаменитому «Сталкері» Тарковського, потрібно приїжджати — щоб краще зрозуміти сенс життя. Ні, не смерті, а саме життя...
.. . Перший пропускний пункт по дорозі до Чорнобиля — Дітятки, після проходження якого в’їжджаємо в тридцятикілометрову «зону». У двадцяти метрах від колючого дроту, з «чорнобильського» боку якого неорано багато років поля, — вже оброблені ділянки. Виглядає це, прямо скажемо, не зовсім звичайно, неначе двадцять метрів і «колючка» зупинили радіацію. Вздовж «чорнобильської» дороги іноді трапляються залишені села, роздивитися які можна лише зійшовши з дороги і уважно вдивившись в зарості дерев, що, однак, також може спричинити наслідки. Адже як пояснили нам на КПП, безпечніше триматися асфальту і «не набиратися гидоти на траві». Як знущання тут виглядають іржаві плакати на зразок «Ліс — легені планети» або «Вогонь — страшний ворог лісу», навколо яких височать обвуглені дерева.
Наступний пункт — Лилів, після проходження якого відвідувачі потрапляють у 10-кілометрову зону. Міліціонери тут, як і на КП в Прип’яті, зі зброєю, однак, за їхніми словами, користуватися нею тут не доводиться. Хіба що у випадках, коли зовсім відвиклі від присутності людини вовки або вепри нападають на людей. Але такого за останні роки не траплялося.
Дещо дивує кількість людей, які працють на виведеній з експлуатації станції, однак, за словами фахівця зі зв’язків iз громадськістю Ігоря Старовойтова, скорочення на станції не було. Крім того, нинi планується введення в експлуатацію нових об’єктів: промислово опалювальної котельні, сховища відпрацьованого ядерного палива, заводу з переробки ядерних відходів, на які планується перевести значну частину фахівців ЧАЕС. Частково вирішити проблему з працевлаштуванням персоналу ЧАЕС могло б будівництво енергоблоків на Рівненській і Хмельницькій АЕС, однак міжнародне співтовариство, всупереч зобов’язанням Оттавського меморандуму 1995 року, не поспішає виділяти обіцяні кошти. До того ж, зазначає І. Старовойтов, на станції працює близько півтори тисячі осiб пенсійного віку. Всі вони чекають прийняття закону про пенсії, щоб якось прояснився їхнiй стан. І якщо в законі будуть обумовлені підвищені пенсії цим людям, вони можуть спокійно йти на пенсію. «Звільнити їх ми не можемо, тому що в законі немає нічого про те, що пенсіонерам забороняється працювати», — пояснив він.
В десятикілометровій зоні вже видно станцію — трубу над зруйнованим четвертим енергоблоком і об’єкт «Укриття», який споруджено над ним. Біля «об’єкта» (цим беземоційним бюрократичним словом названо те, що має вберегти нас від чергової катастрофи в четвертому блоці) ось вже п’ятнадцять років іржавіє будівельний кран, за допомогою якого і будувався «саркофаг». До нього, завдяки посиленій охороні по периметру четвертого енергоблока, не добралися шукачі кольорових металів. Хоча в Прип’яті і на об’єктах в «зоні» кольорові метали зустрічаються рідко, незважаючи на запевнення охорони про те, що ніхто сюди проникнути не бажає. Так що цілком можливо, що хтось із збиральників кольорових металів вже «обміняв» гривнi не на одну «дозу» радіації й передав її — через скупників — далі, можливо навіть тим, кому здається, що вони достатньо далекі від Чорнобиля.
При вході на ЧАЕС, під звичайним електронним годинником висить показник радіації. Цифри 78 мікрорентген на годину показують її рівень на території станції, у Києві цей показник становить 12—15, біля об’єкта «Укриття», як не дивно, за таким же показником, «доза» — 55 мкр/год. Працівники станції іронічно сміються, спостерігаючи наше здивування: рівень радіації тут насправді вищий, а датчик висить просто так, «для заспокоєння нервів». Віддалік височіє громада недобудованого п’ятого і шостого енергоблоків ЧАЕС, готовність яких на момент аварії в 1986 році становила 80%. Після вибуху на четвертому енергоблоці будівництво було припинено.
Після виконання деяких необхідних процедур, проходимо всередину, одягаємо халати, «сліди» (спеціальні поліетиленові чохли на взуття). І. Старовойтов, розповідає, що всі наші переодягання — це ще квіточки. Працівникам зони суворого режиму, доводиться переодягатися по три-чотири рази на день: на станції, куди вони приїжджають електричкою зі Славутича, потім, безпосередньо при вході в «зону». По дорозі до блокового щита управління третім реактором ми проходимо перший і другий реактори, які незважаючи на проведену реконструкцію й широкомасштабні роботи з підвищення безпеки, було зупинено в 1995 році. До речі, до зупинки перший енергоблок було визнано МАГАТЕ одним iз перших iз безпеки в Європі й увійшов у двадцятку самих безпечних у світі. Після отримання доступу, заходимо на блоковий щит управління третім реактором, який було зупинено в кінці минулого року. Тут відчувається не зовсім робоча атмосфера розслаблення (але не розхлябаності) і, як повідомив «День» провідний інженер управління блоковим щитом третього реактора Юрій Драбчук, всі відчувають деякий дискомфорт через те, що раніше «виробляли електроенергію — живі гроші, а нинi просто контролюємо безпечний стан блоку. Адже будь-яка людина хоче робити щось корисне. Нинi ми не приносимо користі суспільству й країні, яку могли б приносити». За його словами, працівникам станції не дали нормально допрацювати ще вісім років (ресурс третього реактора закінчується в 2008 році). На своє майбутнє Ю. Драбчук дивиться з оптимізмом, запевняючи, що йому, як і багатьом фахівцям зі станції, вже пропонували перейти працювати на іншу АЕС в Україні і Росії. Однак перехід пов’язаний з новими труднощами. До того ж нинi на ЧАЕС планується відкриття центру iз підготовки молодих фахівців і різних міжнародних проектів, у яких також цікаво було б взяти участь. У відповідь на запитання про можливі дози опромінення, Юрій тільки усміхнувся.
За словами різних працівників ЧАЕС, об’єкт «Укриття» — основне джерело радіації, нинi вимагає негайної реконструкції, тому що на його поверхні за п’ятнадцять років утворилися сотні квадратних метрів тріщин, які видно навіть неозброєним оком. У той же час, минулого тижня співдиректор iз групи управління проектом перетворення «Укриття» в екологічно безпечний об’єкт Валерій Кулішенко заявив, що стан будівельних конструкцій об’єкта «Укриття» не вимагає негайних робіт iз їхнього зміцнення й не загрожує катастрофою. В інтерв’ю агентству Інтерфакс-Україна він, зокрема підкреслив:«У мене немає підстав ініціювати негайний початок робіт зi зміцнення будівельних конструкцій, хоч я відповідаю за це питання. У мене немає факту, який би свідчив, що треба все кидати і бігти гасити пожежу». Тим часом, позавчора на семінарі, присвяченому проблемам і стану об’єкта «Укриття», представники Національного інституту будівельних конструкцій, Укрінжгеодезії та об’єкта «Укриття» дійшли висновку, що деякі зони «саркофага» знаходяться в критичному стані й вимагають негайної стабілізації, без якої об’єкт загрожує безпеці станції, персоналу й території України. Необхідний документ iз висновками, як повідомили «День» у відділі зовнішніх зв’язків ЧАЕС, буде незабаром направлено в уряд.
Iз деяким внутрішнім полегшенням ми залишаємо станцію, заїжджаючи по дорозі в місто енергетиків Прип’ять, також затягнуте в «колючку». Тут вже немає ні кольорових металів, ні меблів у квартирах, вони також зникли в невідомому напрямку. При виїзді з десяти й тридцятикілометрової зони, машину й взуття «міряють на радіацію». На табло загоряються цифри 6— 8, охоронник пояснює, що якщо було б двадцять, то довелося б пройти дезактивацію. Наостаннє пройшовши спеціальні дозиметри в повний зріст й укріпивши внутрішню упевненість, що слова «чисто» на табло відповідають реальності, ми залишаємо тридцятикілометрову зону. Зовсім недалеко в’ється Прип’ять, вона тече в ста метрах від саркофага і через десятки кілометрів має впасти в Дніпро і дати воду Києву, Дніпропетровську, Запоріжжю та іншим містам.
ДО РЕЧІ
Одним iз результатів забруднення стало те, що за останні роки кількість здорових дітей скоротилася практично вдвічі, а в структурі захворювань на перше місце вийдуть захворювання органів кровообігу, травної системи, ендокринні та невротичні. Щодо останніх, то на сьогоднішній день їхнiй вiдсоток істотно зріс не тільки серед дітей, але також і серед дорослого населення, що за словами фахівців, пов’язано з впливом радіоактивних елементів на структури головного мозку. Кількість онкологічних захворювань, як наслідок чорнобильської катастрофи, також викликає серйозне занепокоєння у медиків, які оцінюють нинішню ситуацію як доепідемілогічну. Важливим є той факт, що на думку лікарів, радіогенні пухлини можуть виникати й через 30—50 років після опромінення, що підтверджує нерадісні прогнози про те, що незабаром в Україні буде оголошено епідемію онкологічних захворювань. За період iз 1986 року в країні було зроблений 1217 операцій на щитовидній залозі, у той час як у період iз 1981 по 1985 не було зареєстрований жодного випадку раку цього органу. До речі, цікавий той факт, що найвищий рівень захворюваності спостерігається у тих, кого було евакуйовано із зони Чорнобиля в найкоротші терміни. При цьому наступна накопичуваність захворювань у них порівняно з тими, кого було евакуйовано значно пізніше, набагато вище. На думку фахівців, це пов’язано з тим, що у них не встиг виробитися імунітет до впливу радіоактивних елементів, що стало поштовхом до прогресування різних захворювань.
Оксана ОМЕЛЬЧЕНКО, «День»
