Зробимо висновки. На виборах

Не може бути більш сумного видовища, коли більшість українського парламенту відправляє у відставку урядовця, який послідовно відстоював гідність і національні інтереси нашої держави. Українцям, для яких поняття патріотизму не є порожнім звуком, цілком зрозуміло: міністра закордонних справ Володимира Огризка звільнили за тверду і принципову позицію у стосунках з Росією. Зокрема, з демаркації кордонів, впорядкування умов перебування Чорноморського флоту в Криму. І, безумовно, за публічні зауваження російському послу Віктору Черномирдіну. Хто б що зараз не говорив, але те, що В.Огризко позбавився посади майже відразу після того, як попередив останнього про можливість оголошення його небажаною в Україні персоною, свідчить, що Москва поставила політикам, які на неї орієнтуються (не повертається язик назвати їх українськими) ультиматум — міністр повинен піти. Схвальна реакція російських парламентарів на його усунення є тому прямим підтвердженням. На жаль, про цей бік мало говорять — прем’єр-міністр Юлія Тимошенко раптом почала звинувачувати кар’єрного дипломата, яким є В.Огризко, в непрофесіоналізмі, хоча при призначенні говорила зворотне. А бютівці, які проголосували за його відставку, наводили мотиви, які важко сприйняти як серйозні. Загалом, їхнє твердження, що вони зробили це за власною волею, всупереч бажанню свого лідера, виглядають неприкритим лицемірством. Кадрова боротьба — а саме очевидні намагання Ю.Тимошенко витіснити з уряду людей Президента — у випадку з міністром закордонних справ виглядають другорядним мотивом. З іншого боку, не виглядає випадковим, що наступного дня був здійнятий скандал навколо виконуючого обов’язки голови Служби безпеки України В.Наливайченка — його бютівці, комуністи, регіонали і, можливо, литвиновці давно намагаються усунути.

Щодо самого екс-міністра, то малоймовірно, що він не усвідомлював, чим для нього може закінчитись спроба «поставити на місце» російського посла. Але гідність країни для нього виявилась важливішою. Хоча не можна виключити, що було також завдання з боку Віктора Ющенка, який останнім часом дуже нервово реагує на заклики піти на дострокові президентські вибори або пасажі про те, що скоро керівництво держави зміниться (про це якраз говорив В.Черномирдін). У даному зв’язку впадає у вічі, що він значно спокійніше сприймає відставки людей, яких або сам висунув (як В.Огризка) чи які вважалися близькими до нього (як Арсенія Яценюка). Хоча з людиною на посаді міністра закордонних справ прямо пов’язане питання, наскільки принципово будуть відстоюватися національні інтереси на зовнішньополітичному напрямі. Якщо В.Огризка не повернуть на посаду, то звільнити свої місця мали б всі керівники Секретаріату Президента і особи, які в цій структурі відповідають за цю сферу, тому що вони не захистили останнього чи, можливо, свідомо поставили під удар.

В будь-якому випадку більшість нашої так званої політичної еліти успішно здала тест на антипатріотизм — говорити про якусь відданість Україні з боку тих, хто звільняє уряд від патріотів, яким є, безсумнівно, В.Огризко, не доводиться. (Не випадково найбільше бруду, прямих наклепів на нього виливає комуністична преса, яка відверто захищає російські інтереси, описує як рай радянські часи і кличе до повернення в них, а фактично до стану, коли Україна була лише частиною радянської імперії). І дуже схоже, що далі будуть відставки інших міністрів і посадовців, які відомі проукраїнською позицією і професіоналізмом — звісно, під прикриттям розмов про професіоналізм та інтереси держави.

Крім того, серед політичних лідерів, нардепів, деяких урядовців нашої країни розповсюджений так званий прагматизм. На одній з прес-конференцій у Житомирі, наприклад, автор поставив Володимиру Литвину (тоді він не був ще головою Верховної Ради) запитання: як реагувати на чисельні зневажливі кроки і висловлювання відносно України з боку керівників Росії та російських політиків меншого калібру: відстоювати честь країни чи тільки утиратися від плювків. Відповідь була: робити так, як буде вигідно. І в такій постановці питання закладена чи не найнебезпечніша для країни риса менталітету нашої еліти — виходить, якщо буде вигідно, то честь і гідність країни, її еліти, можна вигідно продати. Був би покупець.

Звідси висновок: такий стан «еліти» — точніше номенклатури — пряма загроза національним інтересам. Зробимо висновки. На виборах.