Грайфсвальд. Чайки, пряникові будиночки і українці

Це невелике університетське містечко на півночі Німеччини на березі Балтійського моря. Саме тут народився німецький митець-романіст Каспад Давид Фрідріх. Чим дивує Грайфсвальд, так це поєднанням спокою і внутрішньої свободи. Спокій скоріше пов’язаний із літом — кінцем серпня, коли ще не всі студенти приїжджають на навчання. Відкритість і свобода — з внутрішнім відчуттям життя. Ось у центрі міста у водограї, абсолютно не соромлячись, купаються голяком діти різних років народження. Батьки лише спостерігають за ними. Таке купання тут практично є нормою. Місцеві німці не соромляться ні свого тіла, ні себе в цілому. Вони дістають задоволення від того, що в них є. А є в них тут всього потроху — в кількісному значенні.

ЗОВНІШНЯ КРАСА

Людність Грайфсвальда трохи перевищує 54 тисяч осіб, але влітку тут, здається, і п’яти тисяч не набереться. Всі студенти виїжджають додому, а вулицями шастають стипендіати, які приїжджають на літні програми, і туристи. Вулиці містечка чисті і охайні, будинки схожі один на одного — всі пофарбовані і мають статечний вигляд. Пряникові будиночки — саме так можна назвати будівлі, які оточують головний майдан міста.

Пам’ятки тут — переважно архітектурні. На головному майдані — дві найстаріші споруди XII сторіччя. Яке призначення раніше мали готичні будівлі, ніхто не знає, зараз на перших поверхах — кавоварні та ресторації. У будівлі цегельної готики яскраво-червоного кольору — міська ратуша.

ЯХТИ І ЧОВНИ Є НЕ ТІЛЬКИ НА МОРІ, А І ВСЕРЕДИНІ КОЖНОЇ З ЦЕРКОВ, У ЯКИХ НАМ ДОВЕЛОСЯ ПОБУВАТИ. ТУТ МОЛЯТЬСЯ ЗА ТИХ, ХТО ПЕРЕБУВАЄ У ПЛАВАННІ

Костьоли — також пам’ятки міста. Найбільший — Святого Миколая. Усередині його розписано неймовірними картинами пастельних тонів, а на його стінах — кораблі. До речі, кораблі є всередині кожної з церков, в яких нам довелося побувати. Тут моляться за тих, хто в морі. Для того, щоб зрозуміти всю красу Грайфсвальда, варто піднятися довгими сходами костьолу Св. Миколая. Всього дві тисячі дерев’яних сходинок, які впритул прилягають одна до одної, — і вам відкриється неперевершений краєвид маленького містечка: зелені вулички, брунатні дахи та блакитна річка Рик, яка веде до моря. Це найвища точка, на яку можна піднятися. Коштує таке задоволення 3 євро (наприклад, за ці ж гроші можна замовити томатний суп у місцевій ресторації).

Університет — найбільша пам’ятка. Головний корпус виходить у парк, де студенти можуть відпочивати та вчитися. Але, попри такий спокій, сліди буремного і протесного життя проступають на стінах університету — тут графіті Айнштайна та різноколірні абстракції.

...І ВНУТРІШНІЙ СПОКІЙ

Але якщо ви вже потрапили до Грайфсвальду, то варто обов’язково побачити Ельдену — старе абатство, яке було зруйноване під час Тридцятирічної війни. Зараз там руїни, які заросли деревами і травою. Саме тут відчувається неймовірний спокій і блаженство. Ельдену свого часу прославив Каспад Давид Фрідріх, намалювавши картину «Абатство в дубовому лісі». До речі, попри те, що в Грайфсвальді шанують пам’ять митця, в музеї міста експонується лишень п’ять його невеличких картин, решта — в музеях Берліна, Лейпцига, Ваймара тощо.

ЩОБ ПОБАЧИТИ ГРАЙФСВАЛЬД З ВИСОТИ ПТАШИНОГО ЛЬОТУ, ПОТРІБНО ПОДОЛАТИ ПОНАД ДВІ ТИСЯЧІ КРУТИХ СХОДИНОК СОБОРУ СВЯТОГО МИКОЛАЯ. ШЛЯХ ВАЖКИЙ, АЛЕ РЕЗУЛЬТАТ ПРИЄМНО ВРАЖАЄ

До моря є дві дороги: або вздовж річки Рик і музею яхт просто неба, або через Ельдену. Обидва шляхи є дуже довгими і займуть близько години. Але готуйтеся до того, що море зможе вас розчарувати. Тут не можна купатися — на відкритій ділянці дуже мілко, а туди, де ходять яхти та вітрильники, просто так не вийти. Тому купаються німці за містом або на островах.

СОЦІАЛЬНА ЗАХИЩЕНІСТЬ

Якщо ви пройдетеся містом пішки, то зможете звернути увагу на неймовірну кількість велосипедистів, які, до речі, не дуже й дотримуються правил дорожнього руху. Попри те, що є доріжки для роверів, вони їздять і тротуарами, заважаючи перехожим. Але перехожих тут небагато. Якщо у когось є ровер, то він скорше сяде на нього, ніж піде пішки.

Ще одна деталь, яка відразу впадає в очі, — кількість людей з обмеженими можливостями. «Не дивуйтеся. Їх насправді стільки ж, скільки і в пострадянському світі, просто в пострадянських країнах для них нічого немає, а тут налагоджена інфраструктура», — розповідає Олексій, студент Грайфсвальда. Тут він пише кандидатську дисертацію про Канта. Насправді так і є — пандуси, переходи, бордюр — все це полегшує пересування містом.

Ще тут є декілька будинків, де можуть жити, творити й працювати соціально незахищені верстви людності або «творча інтелігенція». Такі будинки легко розпізнати — вони розмальовані балонною фарбою.

ХУДОЖНИК-РОМАНТИК КАСПАР ДАВИД ФРІДРІХ — МІСЦЕВА ЛЕГЕНДА. ПРОТЕ ПОБАЧИТИ ЙОГО НАЙКРАЩІ КАРТИНИ У ГРАЙФСВАЛЬДІ НЕ ВДАСТЬСЯ

ПОШАНА ДО ПАМ’ЯТІ

При поділі Німеччини місто відійшло до НДР. Тут, в Грайфсвальді, є пам’ятник загиблим солдатам радянської армії. Поруч — прізвища солдатів. Монумент розташовано в парку; його обгороджено металевою огорожею. Через зелені кущі, які є довкола, його не так просто роздивитися. У самому пам’ятникові нічого особливого немає, такі ж стели, як і в нас. Але те, як до нього дбайливо ставляться німці, дійсно дивує і викликає захоплення. Багато наших монументів перебуває в більш плачевному стані. У цьому — і наше ставлення до історії країни і історії наших родин.

UCRAINICUM

Ще одна родзинка Грайфсвальда — можливість улітку почути слов’янські мови з вуст іноземців. Українська і польська та російська — тут не є рідкістю. Саме на основі коледжу в Грайфсвальді Alfried Krupp Wissenschaftskolleg і завдяки добрим традиціям славістики тут проводять двотижневу наукову конференцію, присвячену українській культурі. Конференцію було засновано 20 червня 2000 р. Фондом Альфрід Крупп фон Бьолен і Гальбаг. Цього року курси для тих, хто вивчає Україну, пройшли в середині серпня і охопили історію, сучасну літературу та українське кіно, політику та міжнародні стосунки, українську мову. Близько шістдесяти студентів з Італії, Німеччини, України, Польщі, Чехії, Вірменії і навіть Малі змогли поліпшити свої знання про Україну. Подібні курси значно покращують думку про Україну, розширюють знання і руйнують стереотипи. Для декого це ще й можливість практики української мови. Подібні двотижневі курси є і про Польщу.

 Пройшовшись вуличками міста, хочеться сюди повернутися ще й ще раз. Можливо, у той час, коли буде потрібен спокій і умиротворення, щоб знову відчути цю свободу, морську романтику та непідробне заспокоєння.