Про Китайський Новий рік

Що для вас означає «Китайський новий рік»? Для мене все життя Китайський Новий рік виглядав як тематична нагода зібратися з друзями, розтягнути «післясмак» нашого традиційного Нового року й підняти келихи за невідоме свято, яке чомусь місяцем пізніше відзначають на іншому кінці світу, оздоблюючи це щорічною зміною символічних тваринок. Проте переїзд до Китаю дещо навів фокус на розмите уявлення про найбільше свято у Піднебесній. Спробую описати те, що мав змогу спостерігати протягом останніх двох тижнів у повсякденному житті Пекіна.

Що ж таке Китайський Новий рік, або Новий Рік за місячним календарем, або Фестиваль Весни, або Чунцзє (春节), як його називають самі китайці? Як зрозуміло з однієї із назв, присвячено його зимовому новому місяцю після закінчення повного місячного циклу. Окрім того, Чунцзє – це найголовніше і найдовше свято в країні, яке розпочинається наприкінці січня й офіційно відзначається протягом двох тижнів. Цього року святкові дати випали на 27 січня – 5 лютого – це мінімальні рамки для відпочинку у Китаї. Першого дня перед Новим роком (цього року – 27 січня) в Китаї заведено прибирати вдома та готуватися до святкування. Це також остання можливість прикрасити свою оселю й вулицю червоними китайськими ліхтарями, перевернутим ієрогліфом «Фу» (він означає «багатство» та «успіх»), а також червоним папером із коротким філософським віршем. Останні два види прикрас, до речі, залишаються на вхідних дверях китайців на увесь рік – до наступного свята Чунцзє.

Взагалі червоний колір має ключове значення у святкуванні Фестивалю Весни. За старовинною легендою, на початку кожного року чудовисько на ім’я Ньєн приходить, щоб з’їсти худобу, запаси й навіть людей. Саме тому китайці викладали на порозі домівок їжу, щоб задобрити Ньєна.

Та, як йдеться у легенді, одного разу жителі побачили, що Ньєн боїться червоного кольору й особливо лякається хлопавок та феєрверків. Тож червоне оздоблення домівок, червоні елементи одягу та феєрверки стали одним із головних символів святкування Чунцзє.

Традиційний і найбільш розповсюджений подарунок на свято Нового року – червоний конверт із грошима. Причому найкраща сума грошей – та, яка міститиме якомога більше «6», «8» або «9» – чисел, які вважаються щасливими у китайській культурі. Тож не лякайтеся, якщо коли-небудь ваш знайомий китаєць подарує вам конверт із 66,6 юанями – навпаки, це дуже дружній жест з його боку.

Ще один із найважливіших елементів – китайські вареники, або цзяоцзи, які наповнюють різними начинками (неодмінно солоними). Ліпити цзяоцзи – це одна із основних розваг напередодні Фестивалю весни, яким займаються як у сімейному колі, так і в дитсадках, школах і будь-яких колективах. До речі, у Китайській традиційній культурі прийнято, щоб на великі свята у сім’ї готували чоловіки.

Чунцзцє – це переважно сімейне свято, тож всі намагаються провести цей час із рідними та близькими. У великій країні члени великих сімей можуть жити в різних містах та провінціях, але на Новий рік вони намагаються возз’єднатися. Тож за кілька днів до Чунцзє відбувається сезонна масова внутрішня міграція – десятки мільйонів китайців сідають на всі потяги, літаки й інші транспортні засоби, щоб повернутися додому – до рідних міст, де живуть їхні родини.

(Фото взято з сайта http://www.insider.gr)

З цього приводу нещодавно всі новини облетіла кумедна й драматична історія про те, як один китаєць, бажаючи приїхати до сім’ї на Новий рік і не маючи коштів на білет, вирішив подолати 1700 кілометрів на велосипеді. Проте через місяць і 500 кілометрів він зрозумів, що їхав у зворотному напрямку…

Тож всі великі міста на Китайський Новий рік «знелюднюються». Мені на очі навіть потрапляла інформація, що у цей час у Пекіні лишається 5-7 із 22 мільйонів населення. На жаль, підтвердити її я не можу. Проте аргумент на користь цього – пусті вулиці, підземка та громадський транспорт.

Навіть велосипеди і мопеди, які так сильно люблять китайці, настирливо не гасають всіма тротуарами.

Вже 28 січня в Пекіні настає «мертвий сезон» – майже всі крамниці, заклади харчування та розваг закриваються – працюють лише ті, що розраховані на іноземців. Та й кому вони ще потрібні, якщо перший день Нового року у китайців прийнято проводити у колі сім’ї?

У цей самий день китайці «згадують» про другий елемент боротьби із згаданим міфічним чудовиськом Ньєном і дістають піротехніку. Й протягом наступних днів до самого кінця Чунцзє вам доводиться звикати до постійних вибухів різної інтенсивності та сили. Оскільки Ньєн «боїться» шуму, тож і для китайців головною є не краса феєрверків (хоча й вона є важливою), а гучність. Інтенсивність, звичайно, збільшується до вечора, коли до гучності феєрверків додається й яскраве сяйво та розкривається вся витонченість майстрів Китаю – батьківщини пороху та піротехніки. Цими днями сяють та гримлять майже всі вулиці й подвір’я Пекіну.

Наступного дня вже можна виходити із домівки у пошуках пригод, вражень і духу Китайського Нового року. Як я вже зазначав, більшість закладів для розваг та харчування протягом Фестивалю Весни закрито, а китайці надзвичайно люблять перекусити, тому всі натовпи людей, які лишилися у китайській столиці, спрямовуються до місць, де можна знайти вуличну їжу – на відомі туристичні вулиці та пекінські ярмарки.

 Останні, зазвичай, розгортаються біля відомих храмів – як то Храму Землі. Тут можна не лише наїстися цзяоцзами, сосисками на паличках, фруктами у карамелі та іншими смаколиками, а й подивитися святкові вистави, танці та інші розваги. Це також хороша нагода придбати собі цьогорічний символ Чунцзэ – вогняного півня.

Проте 2017-го найбільшою популярністю користуються маленькі жовті курчата, які можна причепити хоч на волосся, хоч на одяг.

За китайською традицією в Чунцзє кожен день щось означає, символізує та вимагає дотримання певного формату відзначення. Але одним з найбільш активних з погляду святкування виявився 5-й день Фестивалю Весни, який випав на 1 лютого й символізував День народження Бога достатку та добробуту. Ну кому ж не потрібен добробут? Тож цей святковий День у Пекіні відзначають особливими виставами, маскарадами та ще більш інтенсивними салютами.

Проте у сучасному Китаї мабуть вже не так легко знайти людей, які повністю дотримуються канонів святкування Чунцзє – всі веселяться й використовують вільний час для зустрічей із рідними та друзями. Та й молодь часто не надто радіє поверненню з великих міст на малу батьківщину задля зустрічі з усіма родичами. В Китаї із зростанням добробуту у мегаполісах, як і в усьому світі, збільшився вік одруження та народження дітей. Люди старшого віку вважають, що в 27-29 років вже потрібно створити сім’ю, тому під час зимових канікул вони намагаються швидко зісватати своїх дітей чи онуків хоча б комусь. Це й викликає певний дискомфорт у молоді. Та це не заважає масовому возз’єднанню мільйонів сімей по всій країні на честь Фестивалю Весни.

ЗАМІСТЬ ЕПІЛОГУ

Для мене справжнє свято – це не просто набір масових заходів, прикрас чи салютів. Свято завжди пов’язане з традицією святкування, певним набором дій, гарними спогадами, почуттям ностальгії та прагненням відтворити попередній досвід комфорту й відпочинку у колі найближчих людей. Для китайців, вочевидь, Чунцзє підпадає під таку дефініцію свята. Проте мене Фестиваль Весни цікавив більше з антропологічного погляду. Сумую ж я за домашнім теплом Нового року та Різдва, який подарувати може хіба що рідня земля – Україна.