Вільнюс — у передчутті свята

Сумно стає на душі, коли подія, на яку чекаєш з таким нетерпінням, лишається у минулому. Триває так доти, допоки не починаєш жити чимось новим. Саме це я відчуваю нині — після вихідних, проведених у Вільнюсі, де нині вже глибока осінь, де низькі будинки з темно-вишневим дахом, де торгують плетеними шарфами і шкарпетками, а також виробами з бурштину — як у нас вишиванками, де містом їздять із швидкістю 50 км/год., де перед виборами до парламенту на вулицях не побачиш жодної агітки, а литовці цікавляться, звідки ми приїхали...

ЛИТОВЦІ ФЕСТИВАЛЯТЬ

Перше, що бачиш з вікна літака, наближаючись до Вільнюса, — багато-багато дерев, в яких потонули маленькі будинки з червоними дахами. Була налаштована, що Вільнюс зустріне чимось неймовірно красивим та романтичним — так і сталося.

...Найпершим об’єктом, з яким ознайомили нашу журналістську групу, став литовський Сейм — аналог нашої Верховної Ради. Гід пояснила: ми приїхали до Вільнюса за два дні до другого туру виборів до парламенту. Але виборчими перегонами у місті й не пахло: на вулицях немає агітаційних білбордів, а самі литовці жартують, що вибори проходять у них доволі нудно — у газетах не друкують агітматеріалів, на телебаченні не транслюють політичних ток-шоу, політична реклама не заважає переглядати фільми — усі заходи виборчої пропаганди тут заборонені. Словом, вибори у Литві — повна протилежність українським. Нинішню політичну ситуацію в Україні литовські депутати називають «домашньою» та «дитячою» демократією, яку вони пережили ще в перші роки своєї незалежності. У сеймі вразило, що тут немає такої розкоші, як у нашому парламенті: створити атмосферу вишуканості та комфорту тут зуміли без величезних кришталевих люстр та дорогих килимів...

Ще скромніше живе міністерство культури Литви: невеличкий триповерховий старий будинок без жодної припаркованої автівки, всередині — ніяких килимових доріжок, скромні люстри, на вікнах — жалюзі. Нічого зайвого... У 2009 році Вільнюс буде культурною столицею Європи — щороку такий статус по черзі отримують країни-члени Євросоюзу. Підготовка до свята почалася у Вільнюсі ще торік: у місті започаткували низку нових культурних акцій, фестивалів та виставок, які продовжуватимуться і в 2009 році (загалом тут планують провести близько тисячі арт-заходів). Офіційно програма «Вільнюс — культурна столиця Європи» розпочнеться 31 грудня грандіозним «Фестивалем кольору Lux».

Литовці вважають зиму найнуднішою порою року, і, аби розбавити цей час світловими заходами, проведуть у новорічну річ 20-хвилинне шоу світла та лазера — за сценарієм німецького режисера Герта Хоффа по всьому місті сяятимуть величезні прожектори, а світло від них буде видно на відстані 60 кілометрів.

Наступне грандіозне шоу — День музики. Це свято проводять у Вільнюсі з 2007 року, і литовцям воно встигло полюбитися: в останні вихідні травня на площу міста виходять усі, хто вміє грати на музичних інструментах (або вважає, що вміє), і влаштовує тут свої концерти. Наступного року такий живий гала-концерт пройде не тільки у Вільнюсі, а й у всіх столицях Європи. Можливо, такий шанс з’явиться і в Києва — якщо нам буде до того, бо у литовському міністерстві дорікнули, що українська сторона часто зволікає із підготовкою спільних культурних заходів.

Найулюбленіша пора року литовців — літо (можливо, через те, що триває воно усього півтора місяця), більшість святкових заходів запланували саме на цей час. У найкоротшу ніч червня литовці запросять усіх бажаючих на дійство «Хай буде ніч», коли відкриються усі музеї Литви. Тут слухатимуть музику Шопена та читатимуть вірші Петрарки, танцюватимуть латиноамериканські танці та співатимуть романси — так пройшла ніч минулого року. Окрім цього, литовці обіцяють провести фестивалі одного актора, музики єврорадіо, європейського джазу, циганської культури, рок-фестиваль біля білоруського кордону, фестиваль дитячої творчості, вікенди моди, гастрономічні дні «Смак світу», реквієм жертвам Голокосту... Більшість цих заходів будуть безкоштовними для відвідувачів.

БЕЗ БУРШТИНУ ВІЛЬНЮС НЕ ВІДПУСКАЄ

Хоча до початку святкувань лишається два місяці, підготовку до нього видно вже нині. На кожній вулиці міста розставлено зелені статуетки у вигляді молекули з написом culture. Молекула стала героїнею свята не просто так: вона означає рух і розвиток, а це для Вільнюса — головне. Через брак часу та щільний графік нашого майже робочого візиту до Вільнюса не вдалося до кінця дослухати розповідь гіда про старовинне місто: наша група мала їхати на відкриття джазового фестивалю в Каунас (про це трохи згодом), тому з гідом ми оглянули тільки центральну площу міста, де розташований кафедральний собор — візитівка Вільнюса, та побували на найвищій горі Вільнюса, звідки відкривається прекрасна панорама. В останній день мандрівки нам удалося все надолужити. Так само, як і в Києві, Вільнюс умовно розділяється на старе та нове місто, а з приводу розростання та розбудови столиці жителі жартують: не подобається нам один центр, ми створюємо собі інший, якщо згодом і цей набридає, будуємо ще один. Так і з’явилося у Вільнюсі три центри: в історичній частині міста, на межі старої і нової і в новій частині столиці. До речі, територію старого міста, а це 360 гектарів, взято під охорону ЮНЕСКО і тут будувати щось нове категорично заборонено.

Отож, дочекавшись, доки зранку трохи розвидниться (незважаючи на те, що часової різниці у Києві та Вільнюсі немає, світає там на годину пізніше, ніж у нас) та взявши з собою карту, ми з подругою пішли вивчати місто самостійно — і заодно купити додому сувенірів. Але зробити це виявилося не так просто: більшість магазинів у неділю не працює, у суботу ж вони відчинені тільки до 15 години, а в робочі дні — з 9 до 18. Потім одна з місцевих мешканок підказала нам звернути на вулицю Піліс — щось схоже на наш Андріївський узвіз, де свої вироби продають народні майстри. Тут торгівля йшла повним ходом: біля лотків із традиційними литовськими сувенірами, а це, передусім, вироби з бурштину — намиста, персні, статуетки, брилки, браслети, ручки тощо — товпилися групи туристів. Таке ж пожвавлення було і навколо продавців плетених шапок, шкарпеток, рукавиць та жилеток різного розміру. Одна з продавчинь навіть поскаржилася нам, що місцеві умільці не встигають плести — так швидко усе розкуповують туристи. Дорого чи дешево коштують ці речі, судіть самі: приміром, шкарпетки на трирічну дитину обійдуться вам у 15 литів — це близько 35 гривень (1 євро=3,4 лити, на відміну від української гривні, литовські лити мають стабільний курс).

Утомившися після мандрівки старовинними вуличками, до готелю поверталися на тролейбусі. З громадського транспорту у Вільнюсі є тільки тролейбуси та автобуси. Більше й не треба, адже у місті 500 тисяч жителів, та й сам Вільнюс маленький за розміром. Цікаво, що паралельно з державними працюють тролейбуси від приватних осіб. Ціна на проїзд у них — однакова (1,1 лита). Різниця тільки в тому, що для проїзду в державному транспорті треба купувати квитки у газетних кіосках, а у приватному — в кондуктора.

Та більшість литовців віддають перевагу власному транспорту: на 3,5 мільйона населення країни припадає 2,5 мільйона автівок. Незважаючи на це, таких заторів, як у Києві, у Вільнюсі немає, принаймні не довелося бути свідком кількакілометрових «тягучок». Та й водії у Литві дисциплінованіші, ніж у нас: ніхто не дозволяє собі виїздити на тротуар чи їхати на червоне світло. А ще у місці дозволено їздити зі швидкістю не більше, ніж 50 кілометрів за годину. Можливо, через це складається враження, що люди нікуди не поспішають і все роблять неквапом.

Ще литовці започаткували традицію встановлювати у кожній європейській столиці скульптуру ангела — у Вільнюсі невеликий білий ангел вже «сидить» на даху газетного кіоску на центральній вулиці Гедиміна. Такі ж статуетки вже живуть у Стокгольмі, Амстердамі, Ризі...

НАЙКРАЩИЙ ДЖАЗ — У КАУНАСІ

Незважаючи на те, що більшість святкових заходів заплановано у Литві на наступний рік, нині тут теж можна добре розважитися. Нам пощастило потрапити на відкриття найвідомішого у Литві джазового фестивалю у Каунасі — другому за розміром місті після Вільнюса. На фестиваль приїхали найвідоміші джаз-музиканти Бразилії та Великої Британії.

Було цікаво не тільки послухати сучасний джаз, який так обожнюють литовці (щороку у них проходить аж сім джазових фестивалів!), а й порівняти, чим відрізняється звичайне місто від столиці. Так, на в’їзді до Каунаса по обидва боки від траси розташовано величезні супермаркети, автозаправки та промислові підприємства, а на околицях — житлові багатоповерхівки (майже так само, як і в Києві). А от центральна частина міста — майже копія Вільнюса: такі ж вузенькі вулички, вимощені бруківкою, півметрові тротуари, на яких важко розминутися, невисокі будинки у стилі бароко, відсутність пам’ятників радянським вождям (їх давно звезли в один музей Вільнюса), а також — порожні вулиці у вечірній час. Безлюдність не зіпсувала знайомства з Каунасом, адже саме тут вдалося скуштувати національних страв. Найбільше литовці люблять картоплю, тому готують з неї усе, що завгодно: оладки, вареники, пироги... Урізноманітнюють свій харчовий раціон рибою та м’ясом, а на десерт готують сирні тістечка і пиріг «Шакітас» — зовні схожий на маленьку ялинку, тільки жовтого кольору. Як же без національних напоїв — традиційних бальзамів та настоїв на різних травах?! Саме їх більшість туристів везе додому як подарунок.

Ще одне, що ріднить Каунас зі столицею та Європою: на кожній вулиці міста стоять різнокольорові баки для роздільного сміття (папір, скло і пластмаса). У селах — теж саме (на жаль, побачити литовське село вдалося тільки з вікна автобуса, але баки для сміття видно навіть з траси). Вразило, що будинки тут розташовано за кілька кілометрів один від одного, а довкола — поля, городи, садки. Нам пояснили: у селах густота населення невелика, а займаються тут в основному фермерством, тож така просторість дуже доречна.

Цікаво, що найбільшим і найпотужнішим фермерським господарством Литви керує виходець з України. Та й узагалі українців у Литві не так і мало — за даними перепису 2001 року, їх тут проживало 22 тисячі. У самому ж Вільнюсі громада українців невелика — до 500 осіб. У столиці та ще кількох містах Литви діють недільні школи, де дітей наших співвітчизників навчають української мови (недільні — тому, що заняття проходять тут тільки раз на тиждень, у вихідні). Взагалі ж у Литві проживають народи ста національностей різного віросповідання, через це у містах багато церков та храмів різних релігійних конфесій. До речі, християнство у країні з’явилося лише у ХІV столітті, тоді і збудували більшість культових споруд.

Люди тут ідуть в ногу з часом і заодно зберігають історичну пам’ять: свою історичну та культурну спадщину вони бережуть як зіницю ока, що добре видно по забудові міста: так званий старий Вільнюс зберігає історичне обличчя, а нові сучасні хмарочоси будуються на околиці столиці. Таким чином вони одночасно творять свою сучасну культуру, виділяючи на це з бюджету не один мільйон литів, і не забувають дбати про культуру минулих епох...

На жаль, настав час сказати Вільнюсу «Прощавай!», але зробила це з надією, що колись приїду сюди ще раз, адже побачити всі його красоти за три дні просто нереально...