«Суспільство набагато сильніше влади»
Інна Богословська – першою з депутатів від Партії регіонів зруйнувала міф про супермонолітну команду влади і шумно вийшла з лав ПР. Одні назвали це позицією, інші – зрадою, треті – виконанням замовлення, продиктованого кимось згори. Та як би там не було, коли президент демонстративно закрив вуха ваткою і досі відмовляється слухати вимоги Майдану, Богословська одразу упіймала протестну хвилю і вже сьогодні є головним критиком політичних рухів Януковича і Ко. Позаочі, та й, ніде правди діти, прямо у вічі Інну Германівну іронічно називають «новим лідером опозиції» і глузують – мовляв, «у неї вселився дух Ю.Т.». Ми не будемо обговорювати обставини, як саме Богословська потрапила до Партії регіонів і чому звідти вийшла. Безумовно, це цікаво, але це тема іншої бесіди.
Разом з тим сьогодні Інна Богословська – одна з небагатьох, хто може собі дозволити відкрито говорити про логіку дій влади, не з чуток знаючи, як виглядає ця схема насправді. Отже бесіда «Дня» з нині позафракційним народним депутатом, заступником голови комітету з питань європейської інтеграції Інною БОГОСЛОВСЬКОЮ.
«ОСТАТОЧНЕ РІШЕННЯ ВІДМОВИТИСЯ ВІД АСОЦІАЦІЇ ЯНУКОВИЧ ПРИЙНЯВ ПІСЛЯ РОЗМОВ ТЕТ-А-ТЕТ З ПУТІНИМ»
– Є декілька версій про те, що сталося в країні останнім часом. Відомо, що перед самітом у Вільнюсі ви написали у своєму блозі про те, що не вірите у «призупинення» процесу євроасоціації, а отже, все-таки думали, що президент Янукович тривалий час був готовий підписати угоду з Євросоюзом. Що ж, на вашу думку, сталося потім?
– Так, вірила і робила все для того, щоб це стало реальністю. Навіть наступивши на горло власній пісні, я брала участь у доопрацюванні закону про лікування за кордоном. Незважаючи на те, що його всіляко «гальмували», закон доопрацьований до стадії «півтори години роботи».
Чи розуміла я, що всередині Партії регіонів є якісь інші течії? Так, розуміла, адже у фракції частина депутатів завжди категорично виступала проти європейської інтеграції України. Мовляв, що у такому випадку ми будемо робити з нашими заводами. Позиція Азарова була аналогічною. Він вважав, що в євроінтеграцію ми «пірнаємо як у вир з головою», але при цьому буквально за два чи три тижні до Вільнюса Азаров під час наради сказав, що рішення прийнято – таки «пірнаємо». Разом з тим він попередив, що ми будемо робити все можливе, аби мінімізувати наслідки такого кроку. Тобто навіть Азарова напередодні поставили перед фактом
У той же час від «групи Клюєва» і від людей, орієнтованих на нього, весь час надходила інформація про те, що цього робити не можна. А за тиждень до Вільнюса особисто я від Клюєва почула те, що на саміті нічого підписано точно не буде. Це створювало ситуацію загостреності. Також у фракції ті, хто зазвичай володіє якимись шматками інформації, стали говорити, що вже навіть готові робити ставки на те, що Угоду не підпишуть. Тобто десь за тиждень–півтора до Вільнюса ситуація явно стала кипіти.
Втім, вважаю, остаточне рішення відмовитися від європейської асоціації Янукович прийняв тільки після розмов тет-а-тет з Путіним. Можу лише припустити, що, можливо, Путін зіграв на якихось прихованих серйозних страхах Януковича. Адже й справді після цих зустрічей президент навіть психофізично змінився. Я знаю його добре. Останні тижні Янукович мав вигляд неймовірно переляканої, розбалансованої людини. І тільки останнього вівторока, коли була його заява про те, що Майдан – це реакція і бажання людей жити краще, мені здалося, що Президент уперше за тривалий час повернувся до своєї звичної форми. У нього перестали бігати очі, і він виглядає зібраним.
Адже те, що було в Москві, швидше нагадувало повторення історії, так би мовити, дубль номер два, пов'язаний з історією Тимошенко і газовими контрактами 2009 року. Тоді, нагадаю, у неї трусилися плече й руки. У Януковича трусилася щока і нога. І один і інший виглядали переляканими, такими, які розуміють, що роблять те, що може мати колосальні негативні наслідки. Спостерігаючи у той час за Януковичем, я, чесно кажучи, відчула дежавю. Здавалося б, він прекрасно розумів, чим закінчуються ігри з Путіним перед президентською кампанією. Адже історія України показує, що той претендент на президентство, який заручається підтримкою Путіна, завжди програє. Так було 2004 р. щодо Януковича, 2010-го – щодо Тимошенко, і, я впевнена, так буде і 2015-го щодо Януковича. Дивно, чому він таки пішов на це.
«ЄВРОПЕЙЦІ І АМЕРИКАНЦІ ЛЕГКОВАЖНО ПОСТАВИЛИСЯ ДО УКРАЇНИ... НАСЛІДКИ БУДУТЬ ТЯЖКИМИ ДЛЯ ВСІХ»
– Чи не сталося так, що опозиція через свої міркування (хороші чи не зовсім), а також неточна гра європейських посередників фактично загнали Януковича на переговори в Сочі? Що ви думаєте з цього приводу?
– Сьогодні всі навчаються. Опозицію називають слабкою. Але може бути (і слава Богу), що вона не така сильна. Повинна бути злагоджена опозиційна команда. Думаю, ми вже наїлися цими харизматиками пострадянського часу, які всі однакові. Кримінал, олігархічний капітал, свавілля 90-х років – вони з цього виросли. Тільки Тимошенко прямує до диктаторської моделі через серця, а Янукович – через голову і шлунок. Ось і все, чим вони відрізняються.
Ви знаєте, я не хочу ображати наших європейських і американських колег, але скажу прямо: вони так легковажно поставилися до теми України, що нинішні наслідки будуть дуже тяжкими для всіх. Не треба ховати голову в пісок – потрібно усвідомити, що Україна та її доля (і байдуже, євразійський це вектор або європейський) визначить новий величезний етап розвитку економіки і політики на всьому євразійському континенті. Це азбука великої політики, і від того, де в кінцевому підсумку виявиться наша країна, залежатиме дуже багато.
Сьогодні ситуація в Україні показала, що навіть і мови бути не може про те, що країна цілком «увійде» до Росії. Уже сьогодні можна констатувати: якщо раптом хтось із правителів (і йдеться не тільки про Януковича) або політичних еліт намагатиметься загнати Україну в сферу впливу Росії, це призведе до розколу території.
– Про розкол країни на три частини говорить і Клюєв, а ви фактично підтверджуєте його слова. Але такі заяви зараз виглядають досить-таки штучно...
– Чому? Це давній план ФСБ. І мрія Путіна. Але я жодних трьох частин не бачу. Для всіх реальних патріотів України, людей, які насправді переймаються долею власної країни, було вкрай важливо, як поведеться Дніпропетровськ, Запоріжжя і весь південь країни. Цілком очевидно, що ані Дніпропетровськ, ані Запоріжжі не бачать себе у складі Росії. Також ми розуміємо, що Одеса, Миколаїв, Херсон уже не є територіями, на яких вплив Росії є визначальним. Крим також дуже сильно налаштований проти Росії. У Криму Путіну теж буде непросто. Йому протистоятимуть кримські татари – надто вже багато вони потерпали від імперського СРСР.
– Так про який розкол тоді взагалі може йти мова?
– Харків, Донецьк, Луганськ. Росіяни дуже активно працюють на цих територіях. Але сьогодні сміливо можна сказати, що весь захід і центр країни за будь-яких умов уже не розглядають майбутнє України у складі нової Російської імперії. Це означає, що процеси будуть дуже непрості. У найгіршому випадку тут буде Югославія – прямо в серці Європи. Плюс не треба забувати, що у нас є газопроводи, нафтопроводи, п'ять атомних станцій, тож якщо тут буде щось вибухати або горіти, це буде колосальна трагедія для всієї Європи.
– Який вихід?
– Іти на південний схід. Ми цим зараз якраз займаємося. І я це вважаю завданням усіх тих, хто думає про Україну.
– Як вважаєте, Європа розуміла всі вищеописані вами ризики, коли виставляла заздалегідь неприйнятні для Януковича умови (зокрема що стосується звільнення Тимошенко)?
– Я вважаю, що є дуже висока імовірність того, що це просто було продовження гри «Москва–Берлін», яка була спрямована на те, щоб сталося так, як свого часу з НАТО: Україна не підписала Угоду з Європою. Це припущення. Дуже б хотілося, щоб воно було помилковим.
«ЯНУКОВИЧ УПЕРШЕ ЗРАДИВ СВОЇЙ МОДЕЛІ УПРАВЛІННЯ ТА СТАВ КОЛОСОМ НА ГЛИНЯНИХ НОГАХ»
– Ви тривалий час були у фракції Партії регіонів. Не секрет, що всередині ПР свої «квоти» мають певні олігархічні групи. На вашу думку, що крім цієї політичної кризи в країні дало поштовх для міжусобиці у стані регіоналів?
– Що сталося? Раніше Янукович керував за своєрідною моделлю площини, коли різні групи відповідали за організацію процесу у певному сегменті. При цьому Янукович, який контролював усі ці процеси, перебував в одній площині з вищезазначеними групами. Ця система – найстабільніша і успішна, тому що абсолютно чітко дає зрозуміти, хто за що відповідає, хто в центрі прийняття рішень. Тому ясно, що всі заінтересовані в тому, щоб жодна ланка не випала з цієї цілісної системи.
Коли Янукович став президентом, він побудував іншу систему, але база не змінилася. Регіональні групи впливу відповідали за свої сегменти, а Янукович, сконцентрувавши владу шляхом нелегітимної зміни Конституції (яка теж майже ні з ким не узгоджувалася, а була спецоперацією), мав позицію «над усіма». Зрозуміло, що президент, узурпувавши владу через Конституцію, фактично погодився брати на себе всі ризики. Проте і ця модель була більш-менш стійкою.
Що відбулося в січні 2013 року, коли незаконно проштовхнули голосування за Арбузова і компанію? Янукович зробив ставку на так звану «молоду команду» і таким чином повністю змінив управління у своїй системі, яка була для нього успішною протягом усього його життя. Система стала така: з одного боку, була «молода команда» з величезним обсягом повноважень (їй також надали додаткову можливість сформувати силовий блок), з другого – ті групи, які раніше могли впливати на ситуацію в країні; з третього – сам Янукович, який сконцентрував на собі весь негатив. Стійка ситуація? Ні.
Що ще сталося? Чому люди говорять, що було безумством застосовувати силу на Майдані в ніч з 10-го на 11 грудня, коли тут були західні політики Нуланд і Ештон? Ніхто із так званих старих еліт ніколи в житті не зробив би цього, тому що у них є досвід, вони багато років відбудовували свій імідж, вони є транснаціональними, зрештою, вони розуміють, що таке відповідальність і ризики влади.
Але є «молода команда», яка не розуміє нічого. Вони прийшли з пробірки, не формували свої бізнеси самостійно, а тому є бюрократами на корупційній моделі, яких відразу ж поставили на величезні фінансові потоки корупційного доходу. Вони вважають усю державу одним підприємством. Вони не бояться санкцій, тому що у них небагато майна за кордоном. У них гроші лежать тут: у кімнатах, валізах і сховищах. І вони взагалі ні за що не відповідають, у них поняття відповідальності як такого немає взагалі.
Старі еліти звикли відповідати за справу. Вони всі прожили дуже важкі роки дев'яностих, коли відстояли своє право бути сильними і першими на етапі первинного накопичення капіталу. Вони навчилися політичних компромісів. Згадаймо хоча б дострокові незаконні вибори 2007 р., коли саме групи впливу пішли на те, щоб їх провести, аби не пролилася людська кров. Я дуже добре пам'ятаю розмови про те, що жодна влада не варта крові та громадянської війни. У цих груп є почуття відповідальності, досвід відносин і розуміння того, що таке політика.
Сьогодні Янукович уперше зрадив своїй моделі управління і став колосом на глиняних ногах. Якщо раніше він спирався на широку соціальну базу, на фінансово-промислові групи, то тепер він звузив коло свого спілкування до сина, цього «молодняка», і окремих силовиків. На наших очах розгортається третя модель – «молода група» взяла собі підмайстрами людей, що мають багатий досвід чистого бандитизму і які, очевидно, консультують їх. У Харкові підрізали хлопця, в областях підпалюють машини, побиття Тані Чорновол... Це знову та сама історія. Мовляв, «ми всіх посадимо, залякаємо» і так далі.
Тож це ніякі не «младореформатори», і до Європи хочуть не вони, а «молодняк», що дорвався до корита влади, грошей і тепер із цим коритом усіляко розважаються. Вони чудово розуміють: якщо відправити Азарова у відставку (а Арбузов, очевидно, мріє стати прем'єр-міністром ) і підписати Угоду з ЄС (що, як вони вважають, потрібно підписати, а потім можна не виконувати), то таким чином можна врегулювати ситуацію в Україні. Потім «розрулять» так, як їм потрібно. Ось уся логіка. Навіщо їм євростандарти? Якщо вони своїми руками розставили «спостерігачів» на кожному сегменті державного механізму? Навіщо їм Євросоюз, якщо вони не мають системного бізнесу, – як вони кажуть, «ми в золотих». У них і справді «золота» ситуація: їм не потрібно боятися за свої рахунки – гроші в «кеші». А якщо і втратять трохи, то байдуже.
Скажу навіть більше: існує інформація, що вже зараз почали будувати схему на виборчу кампанію: за 1000 грн за голос вони збираються скупити всіх. Заради цього сьогодні створені спеціальні організації по всіх регіонах, де формується список людей, які за гроші продадуть свій голос. Ось така матриця завбільшки з країну.
– Президент це розуміє, або він є заручником ситуації і неспросожний контролювати гру, яку веде його оточення ?
– Не знаю. Я занадто давно не спілкувалася з Президентом. Декілька разів зверталася до нього з проханням зустрітися, але він відмовився зі мною спілкуватися. Тому я тепер, чесно кажучи, погано його розумію. До того ж він перестав спілкуватися з тими, хто раніше був до нього близький, і став прислухатися виключно до цих молодих свавільників. Бог його знає, чи контролює Янукович наразі ситуацію. Побачимо ще. Але поки все, що можна було програти, – програно.
«КРУПНИЙ БІЗНЕС САМ СЕБЕ ПОКАРАВ, КОЛИ ДОЗВОЛИВ ЯНУКОВИЧУ УЗУРПУВАТИ ВЛАДУ...»
– Коли ви тільки вийшли із фракції Партії регіонів, то сказали про те, що парламентська більшість очікує розкол, адже багато депутатів вже готові вийти з ПР. Чому ж тоді, крім декількох депутатів, фракцію влади так ніхто і не залишив? Виходить, олігархічні групи, яких в парламенті представляють окремі депутати, зараз все влаштовує?
– Нікого ніщо не влаштовує. По-перше, два останні засідання фракції стали непроглядним пеклом для влади. Минулого понеділка, коли прийшов весь Кабінет Міністрів, на зустрічі було всього 68 депутатів. Це означає, що всі інші таким чином показали своє ставлення до влади, а деякі з тих, хто прийшов, навіть нецензурною лайкою висловлювалися на адресу уряду. Також були зроблені заяви про те, що, мовляв, ви нас хочете пов'язати кров'ю і вашим свавіллям, до якого ми не маємо будь-якого відношення. Так от, цього більше не буде, резюмували депутати. Потім – засідання фракції минулого четверга, коли було здійснено спробу продавити ухвалення бюджету в трьох читаннях. Тоді фракція заявила, що ні за яких обставин не буде підтримувати владу. Депутати закрили рот Клименку, кричали йому «Ганьба!», «Пішов геть!», лаялися матом. Тобто ситуація всередині фракції сьогодні така, що межі терпіння вже досягнуто.
У багатьох депутатів не витримують нерви. І це призводить до того, що в якийсь час «Ч» система розсипається, як карткова хатка. Я впевнена, що так воно і буде, і ніхто з тих, яких принизили, образили, «роздягли» так просто цього не забудуть. Тому що сьогодні у самих членів Партії регіонів забрали купу бізнесу, а їм навіть нікуди бігти поскаржитися! Їх «роздягали» і «роздягають» значно активніше, ніж бізнеси на Заході України. Ось і виходить, що на самій-то справі найбільше від влади регіоналів постраждали їхні базові території та базові групи. А такі речі не прощаються.
Тому, якщо хочете, то я впевнена на 99 %, що у Януковича немає жодних шансів виграти вибори у 2015-му.
– Невже підписання угод з Путіним так і не вгамувало ситуацію у самій фракції Партії регіонів?
– Наразі, звичайно ж, олігархічні групи трошки зітхнули, бо вони сподівалися, що буде законтрактовано хоча б частину продукції. Адже раніше Росія діяла як бандит: протягом одного або двох днів позбавила ліцензій чотири вагонні заводи, тиждень перекривали кордони для товарів тощо. Після цього, коли вони нам у результаті таких дій, як каже Кабмін, заподіяли збитків на 5,4 млрд доларів, кредит з панського плеча у три мільярди цього року виглядає як знущання.
Адже великий олігархічний бізнес України прекрасно розуміє, що найбільша для нього небезпека – це його співробітники. Тому що коли 20 тисяч робочих виходить на протест, то це вже неможливо зупинити. Тоді залишається тільки один спосіб – утекти за кордон. Але і цей варіант уже не пройде: там їхні активи заарештують, адже вони причетні до цієї кривавої влади. Тобто у найнебезпечнішій ситуації сьогодні саме великий бізнес, вони самі себе покарали, раніше дозволивши Януковичу узурпувати владу і провести ось цей «сімейний дерибан» влади на цей «молодняк». Вони зараз віддають плату за минулі помилки.
Звичайно ж, російські контракти, якщо вони матимуть місце (а все стане зрозумілим у перший тиждень січня), трохи заспокоять соціально-економічну напругу в регіонах, де ці підприємства розташовані. Але, з точки зору їхнього майбутнього, я впевнена, що великий бізнес втратив довіру до президента, ображений свавіллям Сім'ї, і тому 2015 р. не підтримуватиме Януковича.
– За логікою, президент повинен був когось звільнити, зробити відповідні кадрові ротації.
– Він зобов'язаний це зробити. Якщо ж він цього не зробить, у нього буде доля Чаушеску. Суспільство набагато сильніше влади.
– Ви стверджуєте, що процесом розгону протестувальників керує Клюєв. Опозиціонер Микола Княжицький ж, навпаки, говорить, що наказ розігнати студентів 30 грудня віддавав Льовочкін. Що дає підставу окремо вам і окремо Княжицькому (на вашу думку) так говорити ?
– Усі ж чудово розуміють, що у Льовочкіна немає ані компетенції, ані повноважень для силових дій. Тому звинувачувати його – це приблизно те ж саме, що сказати, що Попов з власної ініціативи організував розгін Майдану. Княжицький завжди був пов'язаний безпосередньо із Сівковичем, починаючи з каналу СТБ. Княжицький зараз за чиїсь гроші організував телеканал. Так що, зважаючи на все, Княжицький просто відпрацьовує якусь чергову конспірологічну версію компанії Клюєва–Сівковича. Не думаю, що там потрібно шукати якесь глибще коріння.
– Яким ви бачите варіант виходу і ситуації, що склалася?
– Перше, чим потрібно зайнятися, – це повернення Конституції 2004 р., парламентсько -президентської республіки, і обрання нового Кабміну парламентом. Наразі завдання парламенту полягає в тому, щоб створити нову більшість, яка проголосує за це рішення. Це перше, що необхідно зробити заради того, щоб знизити небезпеку громадянського конфлікту, і це те, що більш-менш збалансує владу. Це також можливість стабілізувати ситуацію без кровопролиття в країні. Але я впевнена, що ніхто не дасть владі реалізувати той сценарій, який суперечить баченню людей.
