Про НАТО, Дипакадемію та імідж України

Рік тому віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе  розповіла «Дню», що бачить для себе головне завдання у відновленні програми інформування громадян про діяльність НАТО на декілька років. І наприкінці 2016 року, справді, вийшов указ Президента «Про Державну програму інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2017—2020 роки». Щоправда, чомусь цей документ не отримав розвитку, і 21 лютого 2017 року указом Президента натомість було ухвалено Концепцію вдосконалення інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2017—2020 роки. Тож постає питання, чому державна програма з такої важливої теми, як інформування громадян про діяльність Північноатлантичного альянсу трансформувалась у Концепцію?

Перед тим як обратися до парламенту в листопаді 2014 року, Іванна Климпуш-Цинцадзе працювала в структурах власника групи компаній EastOne олігарха Віктора Пінчука. Зокрема очолювала Благодійний фонд «Ялтинська економічна стратегія», який щорічно проводить Ялтинський форум (YES). До цього була директором благодійної організації «Фонд Відкрий Україну». В інтерв’ю daily.rbc.ua у квітні 2016 року пані Климпуш-Цинцадзе зазначила, що в неї залишаються «теплі, робочі відносини» з Віктором Пінчуком. «Я з величезною повагою ставлюся до цієї людини і вдячна за можливість, яку він дав мені, призначивши директором YES», — наголосила вона. У Верховній Раді Іванна Климпуш-Цинцадзе входила до групи «Єврооптимісти».

Якщо рішення пані Климпуш-Цинцадзе щодо відновлення програми інформування населення про євроатлантичну інтеграцію можна вітати, то інше її рішення — підготовка постанови  уряду з реорганізації вищого навчального закладу — Дипломатичної академії України при МЗС — у державний навчально-науковий заклад післядипломної освіти «Дипломатича академія України ім. Геннадія Удовенка при Міністерстві закордонних справ» викликав широке обурення як у соцмережах, так і серед багатьох провідних дипломатів, які вважають, що це, скоріше, не реформування, а руйнування чи навіть ліквідація. З цього приводу в «Дні» опубліковано матеріали «Реформування чи руйнування?» від 21 квітня 2017 року і «Реформування чи ліквідація?» від 28 квітня 2017 року.

Усі ці теми стали, зокрема, предметом нашої розмови.

ПРО ТРАНСФОРМАЦІЮ ДЕРЖПРОГРАМИ ІНФОРМУВАННЯ ПРО НАТО  — В КОНЦЕПЦІЮ

— Трансформація відбулась суто в назві, а не по суті документа, який було розроблено безпосередньо за моєї ініціативи. Головним виконавцем цієї роботи було Держтелерадіо, за активної участі Урядового офісу з питань європейської та євроатлантичної інтеграції. Не бачу проблеми, коли назва змінюється з «програми» на «концепцію», оскільки в даному разі це не змінює суті. Зараз усі органи виконавчої влади повинні її виконувати.

— І можете назвати якісь результати?

— За підсумками першого півріччя було дано доручення всім залученим міністерствам і відомствам прозвітувати, як їм вдається реалізовувати цей документ. На жаль, я не дуже задоволена отриманими результатами від міністерств. Відповідно, ми зараз звернулися до роз’яснення причин того, чому недостатньо якісно виконується це завдання. Гадаю, після отримання такого, скажімо, жорсткого запитання побачимо активізацію цієї роботи. Але це нас не зупиняє працювати безпосередньо з Урядовим офісом з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, з офісом віце-прем’єра.

Ми намагаємось співпрацювати з парламентом і міжфракційними об’єднаннями, які спрямовані на промоцію розуміння того, що таке Північноатлантичний альянс, і обґрунтування, чому нам необхідно прагнути працювати для того, щоб бути готовими до вступу в НАТО.

Окрім того, в оригінальному документі ми заклали імовірність при поліпшенні економічних можливостей країни перетворити цю концепцію на цільову програму з додатковими коштами, а не виключно роботи відомств у рамках виділених асигнувань на бюджетний рік. Я заохочую всі міністерства над цим працювати й підготувати таку пропозицію на 2018 рік.

Сподіваюся, що зміни законодавства, зокрема визначення стратегічної цілі вступу до НАТО, дозволять нам ухвалити більш амбітний план на 2018 рік.

«МИ ВИКОРИСТОВУЄМО РАНІШЕ НАБУТИЙ ДОСВІД ДЕРЖАВИ»

— До речі, чи намагались ви використати досвід одного з попередніх урядів, зокрема, рішення Державної ради з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України від 2 грудня 2003 року, де йшлося і про Державну програму підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції України на 2004 — 2007 роки?

— Ми, безумовно, використовуємо раніше набутий досвід держави. Щодо підготовки та перепідготовки фахівців, то протягом останнього півріччя за участю офісу віце-прем’єра та Урядового офісу з питань європейської та євроатлантичної інтеграції нам вдалось максимально активізувати наше співробітництво з Програмою професійного розвитку НАТО. Ми запросили фахівців з усіх міністерств, відомств, із парламенту, Адміністрації  Президента та інших відомств, які в той чи інший спосіб зіштовхуються у роботі з Північноатлантичним альянсом.

І ми вже провели чотири дуже інтенсивні триденні модулі їхнього навчання, щоб усі вони спілкувалися на рівні, який дозволяє бути більш ефективним і професійним. Окрім того, ми створили разом із НАТО професійну програму стратегічного рівня для вужчого кола людей. Якщо у першій програмі беруть участь близько 120 людей, то в другій — до 30 осіб.

Зокрема Програма стратегічного рівня реалізується за підтримки уряду Британії на базі Києво-Могилянської академії. Ми активно використовуємо існуючі інструменти, які будуть вдосконалюватись на базі Дипломатичної академії.

«МИ БАЧИМО ЗРОСТАННЯ СУСПІЛЬНОЇ ПІДТРИМКИ ЧЛЕНСТВА УКРАЇНИ В НАТО»

— Я дивився ваше інтерв’ю «Дойтче Веле» у програмі Conflict Zone. Там журналіст вас «тиснув до стінки», чому Президент Порошенко взимку заявив про проведення референдуму щодо НАТО і досі його не проводить.

— Президент Порошенко не брав на себе зобов’язань провести його через якийсь визначений термін після цієї заяви.

— І в мене тут таке запитання до вас. Чи вважаєте ви за доцільне провести такий референдум, щоб вбити двох зайців: по-перше, в ході підготовки домогтися збільшення підтримки НАТО, і по-друге, волею народу закріпити рішення парламенту про те, що стратегічна мета Україніи— членство в Організації північноатлантичного договору.

— Я особисто не вважаю, що необхідно зараз негайно проводити референдум. Ми як фахівці знаємо, що далеко не у всіх країнах проводилися референдуми щодо членства в НАТО чи подачі заявки на вступ. Це один із можливих інструментів, щоб саме у такий спосіб, як ви пропонуєте, використати підготовку до референдуму, щоб надати якомога більше інформації громадянам. На даний момент, згідно із соціологічними дослідженнями, ми бачимо зростання суспільної підтримки членства України в НАТО. Але ми прекрасно розуміємо, що це досить емоційна підтримка, і мені хотілося досягти того, щоб це була усвідомлена підтримка Альянсу. І щоб було значно ширше розуміння, що таке Північноатлантичний альянс, що у його країнах-членах є спільного і чим вони відрізняються від країн-членів Організації колективного договору, де домінує Росія, чи інших утворень.

«ТРИВАЄ РОБОТА НАД ТИМ, ЩОБ ВИРОБИТИ СПІЛЬНУ ПРОГРАМУ ПРОСУВАННЯ ПОЗИТИВНОГО ІМІДЖУ УКРАЇНИ»

— У нас гостем Літньої школи журналістики «Дня» був голова представництва ЄС в Україні Х’юґ Мінґареллі. Він підсумував думку багатьох європейських дипломатів, що Україна в Західній Європі має поганий імідж і що люди не знають там, що Україна має багато активів. Чи є в уряді план, як виправити цю ситуацію і поліпшити цей імідж і зокрема показати, що Україна — це шанс для Європи?

— По-перше, ми намагаємося це робити і щодня все бачимо в комунікаціях державних, парламентських та громадських діячів. Єдине, що медійний ринок більше налаштований на сприйняття речей скандальних, одноденних, які не обов’язково своєю глибиною відрізняються. А розбиратись з тими складними і непростими реформами, які нам доводиться втілювати в життя через складні процеси, — це значно марудніша справа, і в газеті «День» ви це точно знаєте. І для пересічного громадянина ЄС, очевидно, не та справа, якою він буде цікавитися. Тому значно складніше достукатися з великою кількістю малих дрібненьких перемог до нашого читача там, у країнах Євросоюзу.

Але разом із тим я знаю, що триває робота кількох міністерств саме над тим, щоб виробити спільну програму просування позитивного іміджу України. Поза тим ми мусимо розуміти, що це імідж, сформований далеко не завжди правдивими новинами з України. Маємо теж бути повністю свідомими того, що ми протистоїмо зі своєю, подекуди складною, правдою пропагандистській машині, яка побудована на брехні, маніпуляції та величезних коштах із боку Російської Федерації. І, очевидно, протистояти цій машині нелегко тими обмеженими ресурсами, які у нас є. Більше того, правдою значно тяжче протистояти, але в нас іншого шляху немає.

— Ви говорили про маленькі перемоги та успіхи, то ними можна назвати Угоду про асоціацію, яка набирає чинності з 1 вересня, і безвізовий режим для українців, який почав діяти 11 червня.

— Це не маленький успіх! Це великий і серйозний успіх. Це те, чого ми хотіли з Майдану. А «безвіз» є величезним надбанням. Також додаткові квоти, торгові преференції з боку Євросоюзу. Це теж успіх.

ПРО БОНУС І СУПЕРЕЧКУ ЩОДО ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПЕРСПЕКТИВИ УКРАЇНИ

— Проте нещодавній саміт Україна — ЄС, на якому підбивалися підсумки співпраці за останні роки, ледь було не зіпсовано, причому, як зазначають європейські джерела, через намагання Києва вписати в декларацію європейську перспективу України. Чия це була, до речі, ініціатива — вписати ці слова, які й так присутні в преамбулі Угоди про асоціацію, і чому це було так важливо?

— Перше. Україна ні в який спосіб нічого не хотіла зіпсувати, коли бажала включити в спільний меморандум фразу з Угоди про асоціацію, яка чітко висловлює вітання Євросоюзом європейські прагнення України.

Друге. Надзвичайно неприємним моментом для нас було те, що повторення цього твердження, яке ратифіковано всіма країнами-членами ЄС, чомусь виявилося чутливим, і консенсусу не було досягнуто.

Третє. Було б добре, якби позитивні результати, які ми дійсно реально, завдяки спільній з ЄС великій роботі, що була проведена в Україні, досягли на час проведення 19 саміту Україна — ЄС, були відображені у спільному меморандумі.

Разом із тим ми маємо розуміти, що меморандум у жодному разі не підмінив би базового серйозно ратифікованого і юридично зобов’язуючого документа між Україною і ЄС, а саме Угоди про асоціацію. Це могло би бути приємним додатковим бонусом, але не якоюсь кардинально жирною крапкою до якогось етапу. Тому я би не казала, що хтось хотів щось зіпсувати, а, навпаки, цінувала б те, що Україна намагається боротися за свої національні інтереси і ставить їх на перший план.

«УГОДА ПРО АСОЦІАЦІЮ ПІДНІМЕ НАС ДО РІВНЯ ВЗАЄМОСУМІСНОСТІ З КРАЇНАМИ ЄС»

— Про вигоди «безвізу» всім зрозуміло: береш біометричний паспорт і їдеш у країни ЄС. А ось які вигоди для пересічного громадянина дає Угода про асоціацію — можете на пальцях пояснити це?

— Тут ми будемо сильно розраховувати на співпрацю з журналістами в поясненні дуже конкретних речей, які змінюватиме імплементація Угоди про асоціацію для кожного громадянина. Тут ми можемо говорити про всі сфери нашого життя, починаючи з безпеки харчових продуктів на полицях наших крамниць, з умов ведення бізнесу, з безпеки руху транспорту і контролю за цими процесами з боку держави.

Нагадаю, що Угода про асоціацію розрахована на 10 років. І кожен окремо взятий законопроект чи комплекс законопроектів, як, наприклад, ті, що були ухвалені нещодавно щодо провадження енергоефективності, обліку тепла в будівлях, впливатимуть на життя наших громадян. Ухвалення законів передбачає величезну кількість роботи над підзаконними актами і конкретними інструкціями, а потім навчання людей використовувати ці інструменти. Тому це довгий процес. Але можна точно сказати, що Угода про асоціацію підніме нас до рівня взаємосумісності з країнами ЄС, де наші громадяни будуть почуватися настільки ж захищеними. Те ж саме стосується стандартів у системі правосуддя. Думаю, що це бажання кожного громадянина — бути захищеним у суді, який базується на верховенстві права та справедливості. Ось — те, що дасть нам виконання Угоди про асоціацію.

«МИ МАЄМО ВСТАНОВИТИ ЗРОЗУМІЛІ ПРАВИЛА ФУНКЦІОНУВАННЯ ДЛЯ ГРОМАДЯНИНА І СУСПІЛЬСТВА»

— Але є ще один компонент. Це — корупція. Американський та французький посол чітко заявили, що компанії не йдуть в Україну через корупцію. Причому посол США в інтерв’ю «Дню» наголосила: американським компаніям, як і українським, потрібна чесна, дієздатна система правосуддя.

— Бачите, ми з ними абсолютно однаково мислимо.

— Але чи не найважливішу заяву зробив у Києві після саміту Україна — ЄС президент Європейської комісії Жан-Клод Юнкер, наголосивши, що це має бути найважливіший бій для України. То як уряд планує покласти край цьому злу?

— Думаю, що у нас немає іншого шляху для виживання країни і нації. Окрім того, що ми маємо себе захищати з точки зору безпеки, ми маємо встановити зрозумілі правила функціонування для громадянина і суспільства, захистити громадянина у цих правилах від несправедливості й нечесності. Тому це в інтересах кожного з нас мати справедливі й чесні суди, базовані на верховенстві права.

Бачу, що буквально вчора (інтерв’ю записувалося 28 липня. — Авт.) Вища кваліфікаційна комісія суддів рекомендувала до Верховного Суду низку суддів. І процес відбору тривав дев’ять місяців. Цей процес був дуже прозорий, відкритий і водночас складний. Ми вперше під пильною увагою суспільства і наших партнерів проводимо цей процес відбору суддів. Для нас важливо, щоб Верховному Суду все вдалося і це дало поштовх для реформи усієї системи правосуддя.

ПРО ОНОВЛЕНУ ДИПАКАДЕМІЮ ТА ІНШУ ЯКІСТЬ ДИПЛОМАТИЧНОЇ СЛУЖБИ

— Багато українських дипломатів вважають хибною ініціативу змін у Дипломатичній академії. Зокрема президент Громадської організації «Українська асоціація зовнішньої політики», екс-посол у Великобританії Володимир Хандогій у коментарі «Дню» сказав, що через це Україна втратила серйозний навчальний заклад із підготовки спеціалістів дипломатичної служби. А в минулому двічі міністр закордонних справ Костянтин Грищенко назвав таке реформування абсолютно безглуздою і провальною ідеєю, яка полягає в перетворенні Дипакадемії у бліц-курси. Що ви скажете на це? Чим ви мотивували пропозицію даної постанови?

— Попри мою глибоку повагу до фахівців такого рівня, з точки зору дипломатичних знань і досвіду, я дозволю собі з цим категорично не погодитися. Дипломатична академія України в тому вигляді, в якому вона існувала до цього часу, фактично дублювала ті можливості вищих навчальних закладів, понад 80 з яких мають ліцензію на підготовку бакалаврів і магістрів у тій чи іншій галузі міжнародних відносин: міжнародного права, міжнародних економічних відносин...

Тому ефективність ще одного навчального закладу, який у цьому напрямі готує фахівців, була достатньо сумнівною. Більше того, ми не бачили, що в результаті підготовки в рамках Дипломатичної академії нових кадрів у нас дуже сильно зміцнювалася дипломатична служба України.

Ті плани і напрацювання, які зараз у Дипломатичній академії здійснюються, повністю відповідають практиці переважної більшості тих самих європейських країн, де в рамках служби закордонних відносин створюються спеціальні заклади додаткової академічної та практичної підготовки до дипломатичної служби. Наприклад, у Foreign Office (міністерство закордонних справ) Великобританії два роки тому було ухвалено рішення про створення такої академії. Рік тому подібне рішення ухвалили в Австралії. У Німеччині це давним-давно функціонує. І в подібному закладі німецькі фахівці проходять майже півтора року підготовки після того, як вони закінчили базове навчання в тій чи іншій галузі, що дотична до міжнародних відносин.

У вищих навчальних закладах студенти отримують базові знання. А потім мають пройти додаткову підготовку, відповідно до завдань дипломатичної служби, які в нас сьогодні значно амбітніші, ніж були колись. Я також випускниця Інституту міжнародних відносин Університету ім. Тараса Шевченка. Але нас ніхто не вчив бути дипломатами, ніхто не вчив, наприклад, як треба спілкуватись зі ЗМІ. Ніхто не вчив, у який спосіб формується та чи інша думка країни, культурології, релігієзнавству, глибших знань про регіон, в якому ти збираєшся працювати.

Якщо зараз ми на базі оновленої Дипломатичної академії створимо цю можливість готувати якісних фахівців, саме дипломатів, то я сподіваюся (а це процес, і потрібно трішки часу, щоб був результат), що ми отримаємо іншу якість дипломатичної служби.

Тому категорично не можу погодитися зі згаданими вами твердженнями двох поважних дипломатів. І моє розуміння полягає в тому, що в Дипломатичній академії зараз буде центр із вивчення іноземних мов і тестування знань іноземних мов тих, хто йде на дипломатичну службу. Після нових конкурсів, які зараз оголошує Міністерство закордонних справ, люди, відібрані до роботи в центральному апараті чи на дипломатичних посадах у наших представництвах за кордоном, будуть проходити спеціальну мовну підготовку і дипломатичну підготовку для отримання знань, які потрібні для щоденної роботи дипломата. Я сподіваюся, що всі ці плани вдасться втілити в життя.

Крім того, це і майданчик для аналітичних структур, який може нам допомагати в нашій щоденній роботі. Часто ми, на жаль, діємо трішечки навпомацки і більше звертаємо увагу на щоденні процеси, аніж базуємо дії на глибоких і глибинних аналітичних документах.

Якщо ця державна установа, Дипакадемія, буде таку аналітику продукувати спеціально для МЗС, то це буде тільки позитив. 

— Панно Іванно, в соцмережах пишуть, що внаслідок реформування Дипакадемії вивільниться частина приміщень, які нібито нададуть Фонду Віктора Пінчука для розміщення штаб-квартири «Ялтинської європейської стратегії». Можете це прокоментувати?

— Це абсолютна нісенітниця!

«МИ ТІЛЬКИ ВИГРАЄМО, ЯКЩО БУДЕМО МАТИ ДОДАТКОВІ МОЖЛИВОСТІ ДЛЯ ГЛИБОКИХ ОБГОВОРЕНЬ І АНАЛІЗУ ТЕНДЕНЦІЙ»

— Ви згадали про аналітичний майданчик, то я хочу порушити тему створення майданчика для дискусій із зовнішньої політики, альтернативного форуму YES. Із такою пропозицію голова комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганна Гопко і група депутатів звернулися до Президента України. В розмові зі студентами Літньої школи журналістики «Дня» вона сказала, що отримала перші відповіді від Міністерства економічного розвитку та торгівлі, від голови Адміністрації Президента, від МЗС про їхню готовність співпрацювати.

Однією з причин виникнення цієї ініціативи, можна сказати, з «націоналізації» зовнішньої політики, став дипломатичний провал України на американському напрямі, коли певні бізнесмени і політики робили ставки на одного кандидата — Клінтон, яка програла вибори. А президент Трамп нещодавно заявив про втручання України в американські вибори. Що ви думаєте з цього приводу?

— По-перше, якщо окремі політики і бізнесмени в Україні висловлювали якісь особисті вподобання, то це абсолютно не означає, що це була якась державна спрямована підтримка того чи іншого кандидата. Категорично хибне твердження — пов’язувати ці речі. Тому я точно закликаю думаючих фахівців глибоко в цьому розібратись і зрозуміти, що ніякого втручання України як держави в жодні вибори не могло бути і не було.

У нас кожен політик у Верховній Раді може сказати все, що вважає за потрібне, а це за кордоном можуть сприйняти як політику держави. Так само, як ми негативно реагуємо на те, що парламентарії якоїсь із європейських країн поїхали у Крим без дозволу України. Ми це виставляємо як претензії відповідній державі. На жаль, ми залежні від таких проявів окремих політиків, які вже асоціюються із державою як такі.

По-друге, я не чула саме про цю ініціативу пані Ганни. Вона мені не розповідала про неї. Але я думаю, що ми тільки виграємо, якщо будемо мати додаткові можливості для глибоких обговорень і аналізу тих тенденцій, частиною яких ми є, або частина яких на нас просто впливає, ми маємо враховувати і їх, і загалом тенденції, які відбуваються у світі. І що більше у нас таких інтелектуальних потуг буде зроблено в країні, що більше ми навчимося прогнозувати і проектувати, розробляти інші сценарії й варіанти своєї поведінки, то більш міцними ми будемо. Я абсолютно за створення різних можливостей, різних дискусійних майданчиків. У нас є Національний інститут стратегічних досліджень, де готують прекрасні доповіді і проводять надзвичайно цікаві обговорення. Якщо ще хтось буде рухатись у тому ж напрямі, то ми інтелектуально, а також, відповідно, практично зможемо стати міцнішими.