«Ні влада, ні суспільство висновків не зробили»

Українське суспільство наближається до відповідального кроку — оновлення влади через вибори. П’ять років тому трапилося зовсім інакше — влада була змінена через повстання. На жаль, тоді сталося найгірше — головна площа країна перетворилася на побоїще, де були розстріляні десятки людей. Це було не перше повстання, тільки з початку відновлення незалежності можна нарахувати три революції, хоча за суттю і наслідками назвати їх такими не можна. Нагадаємо, що першою була революція на граніті (1990 рік), потім помаранчеві події (2004 рік) і зрештою Євромайдан (2013—2014 рр.). 

Проаналізувавши сьогодні стан країни після 27-ми років незалежності, результат не дуже втішний: скорочення населення, окуповані території, слабка економіка, бідність людей, корупція, неефективний політичний клас... І винен у цьому не тільки агресор — Кремль, який завжди бачив Україну своєю колонією, винні й самі українці. Як політики, які в більшості своїй вирішували особисті та корпоративні інтереси, використовуючи суспільство, так і самі громадяни, які часто помилялися з своїм вибором. Мало повставати раз на п’ять років, потрібно навчитися нарешті обирати і делегувати у владу справжніх державників, а головне — контролювати їх діяльність. Для цього потрібно бути вимогливими до себе — пам’ятати й аналізувати хоча б новітню історію.

Як суспільство сьогодні оцінює події п’ятирічної давності? Хтось досі вважає, що це була справжня революція, яка реально змінила країну на краще. Хтось, що це повстання, яке використали, з одного боку, частина українських олігархів, щоб привести своїх людей до влади, а з іншого — Кремль, щоб почати захоплювати українські території. Хтось, що це інспірований частиною українського політикуму і Заходом державний переворот. Чіткість в оцінці ситуації відсутня зокрема і тому, що за ці п’ять років влада так і не покарала винних за злочини на Майдані, не кажучи про те, що мало чого змінилося в підходах до ведення політики і змін в країні. 

«Майдан лише починався, а вже були ознаки технологій. Коли ми робили наш альбом «Люди Майдану. Хроніка», я говорила, що ми робимо це для того, щоб захистити репутацію щирих людей, які справді вийшли на народне повстання. Але вони не все знали.  На жаль, є лише невелика частина людей, які мають таку важливу рису як мужність сприймати неприємну інформацію, думати і додумувати до кінця, — пише в своїй колонці головний редактор газети «День» Лариса Івшина (№ 29 за 20 лютого 2015 р.). — Мене не зачаровував ні перший Майдан, ні другий. Навпаки, я вважаю, що це злочинне недбальство політиків, які в такий спосіб вирішують політичні спори».

Під час і після Євромайдану «День» провів серію круглих столів за участю активістів Майдану і молодих політиків, під час яких закликав присутніх створити організацію, яка б могла перерости в партію, щоб під час виборів представляти інтереси людей, а не бути частиною олігархічних проектів. На жаль, сталося останнє. І за ці п’ять років мало що змінилося. Ті, хто був активним учасником Євромайдану і міг бути частиною нової політичної сили, за цей час встигли долучитися до різних проектів від старих політиків, а сьогодні перед президентськими виборами аналізують електоральне поле і кандидатів в проблемному ключі. Наприклад пишуть про те, що доведеться обирати серед трьох фаворитів — Зеленським, Порошенком і Тимошенко, нав’язуючи фактично безальтернативну парадигму. Хоча альтернативу вони мали шанс створити самі. Такий собі маніфест інфантильності.

Але це не єдині тенденції за останній час. З чим ми підходимо до п’ятої річниці розстрілів на Майдані? Чи стали люди більш відповідальними і освіченими у ставленні до політичних процесів, зокрема зараз коли країну чекають президентські вибори? Чи вдасться суспільству уникнути бути використаним знову?  

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

«ПИТАННЯ ПОЛЯГАЄ В ТОМУ, ЧИ ЗДАТНЕ СУСПІЛЬСТВО СОЛІДАРНО ВІДСТОЮВАТИ ІНТЕРЕСИ ДЕРЖАВИ»

Євген ГОЛОВАХА, заступник директора Iнституту соціології НАН України:

— Коли постає питання про відповідальність суспільства та його зрілість, то одразу доречно наголосити на ключовому аспекті — як це виміряти? Для цього необхідні відповідні критерії. Політологам простіше відповідати на подібні запитання. Мені як соціологу потрібні чіткі критерії виміру. Можу сказати, що порівняно з 2010 роком, коли обрали Януковича, на сьогодні суспільство стало відповідальнішим. Але це інтуїтивний висновок. Найголовніше, що суспільство стало менше підтримувати політиків, які обстоюють суто регіональні інтереси, а точніше — орієнтуються на регіональні запити. Питання полягає в тому, чи здатне суспільство солідарно захищати інтереси держави незалежно від політичних вподобань та кланових інтересів. Варто зауважити також, що маніпулювати думкою в нашій країні можна лише в певних межах. В українському суспільстві все ж таки є раціональний вибір. Але якщо буде фальсифікація, то ми можемо отримати масовий спротив. І тут не так важить, хто саме стане президентом, а те, що мають бути чесні вибори.

«НІ ВЛАДА, НІ ПОЛІТИЧНІ КОЛА ВІДПОВІДНИХ ВИСНОВКІВ НЕ ЗРОБИЛИ»

Вікторія ПОДГОРНА, політолог:

— Події на Майдані 2013 — 2014 років не стали революцією. Трактувати їх таким чином є помилкою. Зміни еліт так і не відбулося — відбулася заміна фракцій правлячої еліти. Інша проблема полягає в тому, що люди насправді прагнули революційних змін. Минуло п’ять років, і ми бачимо, що не було не лише покарано основних винуватців злочинів на Майдані, а й не було відновлено базових умов. Перша умова — справедливість. Друга — це вимога про те, що правоохоронні органи не мають бути репресивними. Це був дуже важливий момент — неможливість використання владою правоохоронців задля придушення протестів та іншого насилля щодо народу. Це питання так і не було серйозно поставлено на порядок денний. Потрібно було робити системні, а не локальні зміни. Це стосується і поліції, і податкової, і прокуратури, і судів. У реальності ж сталися напади на громадських активістів, волонтерів та інших патріотично налаштованих людей. Отже, у нас немає зараз імунітету проти можливого насилля проти суспільства. Такий імунітет було вкрай необхідно набути після прецеденту, коли влада використовувала силовиків для розстрілу людей. На жаль, ні влада, ні політичні кола відповідних висновків не зробили. Як наслідок, зростають тенденції бажання у народу відновлення справедливості поза законом. Все це веде до самосуду й анархії, чого не можна допустити. Якоїсь глибокої, докорінної та якісної реформи силових структур так і не відбулося.

Варто додати також, що путінській Росії не подобається активність громадян України. Москві не потрібні самодостатні українці, які знають і пам’ятають свою історію, мають власні незалежні від імперських навіювань погляди. На моє особисте переконання, події, які сталися в Криму і на Донбасі, Росія готувала ще з 2004 року. Події Помаранчевої революції налякали Кремль, і Москва шукала засоби реакції на непокору українського суспільства. Уже тоді, 2004 року, було відчуття, що ми можемо втратити половину Україну внаслідок дій РФ. Відповідні висновки РФ зробила через десять років. Але, зрештою, ми маємо зазначити, що 2014 року люди не злякались жертв, а навпаки — вбивства стали каталізатором ще більш потужного спротиву. І саме цей спротив, вважаю, налякав Путіна не менше, ніж Януковича. У Росії подібний жертовний протест важко уявити.

«СУСПІЛЬСТВО РОЗВИВАЄТЬСЯ ШВИДШЕ, НІЖ ВЛАДА»

Олександр СОЛОНТАЙ, експерт Інституту політичної освіти:

— Останні п’ять років після Майдану минули під знаком трьох подій. Перша — вимога суспільства розслідувати злочини, які сталися на Майдані. Ця вимога консолідувала всіх, адже всі бачили ці жертви, ці вбивства. На жаль, керівництво держави не йде в ногу з суспільством, і саме тому зазначене питання не знаходить остаточної відповіді. Бачимо, що суспільство розвивається швидше, ніж влада. Так само, як це було й під час Майдану, що зрештою призвело до конфлікту між владою і народом. Ще один аспект. Хай би як там було, але нарешті Україна здобула реальну незалежність. За весь цей час стало зрозуміло, що цей процес незворотний. Третій аспект — ми вже не будемо такими, якими було до Майдану. Це проявляється в тому, що народ уже не так легко провокується на вихід на Майдан, а влада так само усвідомлює, що не варто доводити суспільство до точки кипіння, коли починається очевидний спротив. І тут має значення ще один дуже важливий чинник — війна, яка блокує багато позитивних моментів, які ми могли б надбати за цей час. Все, чого не вдалося досягти за ці останні п’ять років, можна поділити на дві групи. Перше — нездійснені плани через війну (остання до певної міри виявляється приводом для влади не проводити відповідних реформ). Друге — нездійснені плани, які просто нереально було здійснити за цей проміжок. Наприклад, повна деолігархізація.

«МАЙДАН СТАВ ДУЖЕ ПОТУЖНИМ КАТАЛІЗАТОРОМ СИЛ»

Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог:

— Якби Майдан переміг у повному сенсі цього слова, то ставлення до цієї події зараз було б зовсім іншим. На жаль, ми спостерігаємо, як завдяки Майдану до влади прийшли певні сили. Ці сили насправді зацікавлені у зменшенні цінностей Майдану в Україні, адже в іншому разі вони мали б дотримуватися тих вимог, які ставили люди. Подібна ж ситуація сталася з Ющенком 2004 року. Отже, влада за останні п’ять років зробила все для того, щоб убити цінності Майдану і пам’ять про Майдан. Але 2014 рік — це також рік початку війни. Українці стали злопам’ятними. Вони нічого нікому не забули. Українці не забули, що жоден винний у фізичній ліквідації людей на Майдані не сидить за ґратами. Зауважимо на цьому моменті, адже Майдан у політичному аспекті посів ніби другорядну роль, але в плані національної свідомості, прагнення до справедливості, патріотизму став дуже потужним каталізатором сил. Я переконаний, що після стількох жертв, після такої кривавої і драматичної сторінки в нашій історії Майдан ніколи не буде забутий, і ті вимоги, які він висував, будуть зрештою втілені.